«Льюїс Керролл- казкар». Книжкова виставка

Чарлз Латвідж Доджсон (таке справжнє ім'я Керролла) народився у невеличкому селі Дарсбері в графстві Чешир. Він був найстаршим сином скромного парафіяльного священика Чарлза Доджсона та Френсіс Джейн Латвідж. При хрещенні, як нерідко траплялося у ті часи, йому дали два імені: перше — на честь батька, друге, Латвідж, — на честь матері. Він виховувався у великій родині: семеро сестер і троє братів. Діти отримали домашнє виховання; навчав їх закону Божого, мов та основ природничих наук, "біографії" та "хронології" батько. Чарлз Доджсон був людиною непересічною: глибока релігійність та університетська освіченість поєднувалися в ньому зі схильністю до ексцентричного. Батько не лише не притлумлював у дітях прагнення до найрізноманітніших ігор і веселих витівок, а й усіляко їм сприяв. Найбільшим вигадником тут незмінно був Чарлз. 

Доджсон любив дітей. Цураючись дорослих, почуваючи себе з ними важко та скуто, болісно затинаючись, іноді не в стані вимовити жодного слова, він ставав надзвичайно веселим і цікавим співбесідником, варто було йому лише з'явитися в товаристві дітей. "Не розумію, як можна не любити дітей, — писав він в одному зі своїх листів, — вони становлять три чверті мого життя". Він здійснював з ними тривалі прогулянки, водив їх у театр, запрошував у гості, розважав спеціально вигаданими для них оповідками, які супроводжувалися швидкими виразними замальовками за ходом розповіді. Спілкування з дітьми, гра незмінно слугували поштовхом до творчості для Керролла. Його найкращі твори — обидві казки про Алісу, вірші — виникли як імпровізація, хоча згодом значно доопрацьовувалися.

ЛЬЮЇС КЕРРОЛЛ - КНИГАР, ФОТОГРАФ. Відеоетюд

На честь дня народження Льюїса Керролла ми зібрали найцікавіші та найдивніші факти про цього екстравагантного письменника.

1. Псевдонім-головоломка

Його справжнє ім'я – Чарльз Лютвідж Доджсон. Однак, за порадою видавця, автор вирішив використовувати псевдонім. Щоб створити нове літературне ім'я, він спочатку переклав Чарльз Доджсон на латинь, а отримані імена Карл і Людвік замінив іншими англійськими аналогами –Керрол і Льюїс. Таким чином, «Льюїс Керрол» - це пряме відсилання на справжнє ім’я письменника.

2. Керрол придумав, як писати в темряві

Цікаві думки можуть навідатись до нас будь-коли, навіть вночі. Щоб не витрачати час на пошук свічок чи розпалювання світильників, Керрол придумав спосіб, як записувати свої думки в темряві. У 1891 році він винайшов ніктограф – картонну картку з 16 квадратними отворами, в яких письменник записував цілі речення спеціально створеним шрифтом. Він також пропонував використовувати цей спосіб письма для незрячих людей.

3. Різні Аліси в житті Керрола

«Аліса в країні див» і «Аліса в Задзеркаллі» – дві дуже різні книги, які об'єднує головна героїня. Однак на написання цих казок Керрола надихали зовсім різні Аліси. Якщо в першій книзі прототипом героїні була Аліса Лідделл – дочка колеги і приятеля автора, то на другу частину автора надихнула його п'ятирічна кузина Аліса. 

"У світ широкий". Інформування

 1860 — вперше опубліковано повне видання «Кобзаря» Тараса Шевченка

Під назвою «Кобзар» розуміють усі віршовані твори Шевченка, однак перші «Кобзарі» містили тільки деякі його поезії. Уперше «Кобзар» видано 1840 у Санкт-Петербурзі за сприяння Євгена Гребінки. У збірку ввійшло всього вісім творів. Після видання цієї збірки й самого Тараса Шевченка почали називати кобзарем .

27 січня 1860 року, в друкарні Пантелеймона Олександровича Куліша на кошти українського цукрозаводчика Платона Федоровича Симиренка було вперше опубліковано повне видання «Кобзаря» Тараса Шевченка. Видання «Кобзаря» 1860 року було значно повніше попередніх: сюди увійшло 17 творів і портрет Тараса Шевченка.

Тираж склав 6500 примірників, на які П. Ф. Симиренко виділив 1100 карбованців, віддавати борг Шевченко мав книгами. Одразу за україномовним «Кобзарем» був віддрукований «Кобзарь Тараса Шевченка в переводе русских поэтов». Це перший переклад Т. Г. Шевченка на російську мову. Редактором та укладачем виступив російський поет та перекладач Микола Васильович Гербель.

Як відомо, Тарас Шевченко, за його ж свідченням, почав писати ще кріпаком у 1837 році, а першу збірку "Кобзар", що назавжди увійшла в історію української та світової літератури, видав у 1840 році в Санкт-Петербурзі за сприяння Євгена Гребінки. У збірку ввійшло 8 творів: "Перебендя", "Катерина", "Тополя", "Думка", "Нащо мені чорні брови", "До Основ'яненка", "Іван Підкова", "Тарасова ніч" та поезія "Думи мої, думи мої, лихо мені з вами", що послужила епіграфом не тільки до видання, а й до всієї творчості поета. Після появи цієї збірки Шевченка почали називати кобзарем. Навіть сам Тарас Шевченко деякі свої повісті підписав "Кобзар Дармограй". З усіх прижиттєвих видань перший "Кобзар" мав найпривабливіший вигляд: якісний папір, зручний формат, чіткий шрифт. Примітна особливість його - на початку книги офорт за малюнком Василя Штернберга: народний співак - кобзар із хлопчиком-поводирем. Це не ілюстрація до окремого твору, а узагальнений образ кобзаря, який і дав назву збірці. Вихід цього "Кобзаря", навіть урізаного царською цензурою, - подія величезного літературного і національного значення. У світі збереглося лише кілька екземплярів "Кобзаря" 1840 року. За життя автора з такою назвою в 1844 та 1860 роках вийшло ще дві збірки. 1844 року вийшов передрук першого видання з додатком поеми "Гайдамаки"

 Цю книгу  Шевченка 1860 року передова громадськість сприйняла як визначну літературно-громадську подіюю.

Раритетні видання "Кобзаря" з якими можна ознайомитися в бібліотеці

«Свіча пам’яті жертвам Голокосту» Книжкова виставка

  27 січня у світі відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. 

Слово Голокост походить від давньогрецького holocaustosis, що означає "всеспалення", "знищення вогнем", "жертвоприношення". Зараз воно означає політику нацистської Німеччини, її союзників та пособників з переслідування і знищення шести мільйонів євреїв у 1933-1945 роках.

  Генеральна асамблея ООН прийняла 1 листопада 2005 року Резолюцію № 60/7, у якій говориться, що «Голокост, який привів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…». Саме цей документ оголосив Днем пам’яті жертв Голокосту 27 січня. 

Саме цього дня 1945 р. Червона армія визволила в’язнів найбільшого в окупованій Європі табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцимі (на території Польщі), що став жахливим символом Голокосту та нацистських злочинів у Другій світовій війні. Глибоко символічно, що табір було визволено підрозділом І Українського фронту під командуванням майора Анатолія Шапіро – українського єврея, уродженця Харківщини.

Україна на державному рівні вшановує жертв трагедії з 2012 року.

Трагедія Голокосту є невід’ємною частиною національної історії та пам’яті України. Саме на українській землі нацистами та їхніми поплічниками було забрано життя у понад 1,5 млн українських євреїв (тобто кожен четвертий з понад 6 млн жертв Голокосту).

Джерела:

https://suspilne.media/99836-tabori-smerti-getto-ta-miljoni-zagiblih10-faktiv-pro-golokost/  

https://old.uinp.gov.ua/news/27-sichnya-mizhnarodnii-den-pamyati-zhertv-golokostu  

https://nv.ua/ukr/world/countries/svit-vidznachaje-den-pam-jati-zhertv-golokostu-najvazhlivishi-fakti-93602.html

https://tkuma.dp.ua/ua/2015-02-17-11-50-31/anonsy/3440-27-s-chnya-m-zhnarodnij-den-pam-yat-zhertv-golokostu

«Мечислав Едмундович Гаско: шляхи» Інформаційно-бібліографічне повідомлення

 Гаско Мечислав Едмундович народився 27 січня 1907 року в Луцьку в сім'ї службовця. На початку 20-х років, коли Волинь опинилася під владою шляхетської Польщі, брав участь у революційному підпіллі. 1924 року був заарештований, підданий тортурам луцькій тюрмі. Після піврічного ув'язнення під тиском громадської думки пілсудчики змушені були випустити його на волю. Аби уникнути переслідувань, Гаско таємно емігрував на Радянську Україну, де закінчив Харківський інститут народного господарства, розпочав літературну діяльність. Впродовж 1930-1934 років був аспірантом Інституту червоної професури.

Разом з іншими політемігрантами з Галичини, Буковини та Закарпаття належав до літературної організації "Західна Україна". В однойменному органі цієї організації надрукував чимало віршів, уривків із поем ("Авіа-марш", "Західній Україні", "На кордоні", "На прорив", "Пісня про шістьох розстріляних у Польщі"), статей і рецензій. Водночас вийшли і збірки його віршів "Обабіч кордону" (1930), "Шлю вам свій привіт", "Над аеродромом" (1931), що засвідчили політичну заангажованість колишнього політв'язня, який, опинившись поза межами шляхетської Польщі, прагнув своїм поетичним словом наснажити поневолених земляків на революційну боротьбу, вселити в їхні душі святу віру в недалеке визволення з-під чужоземного ярма і возз'єднання з єдинокровними братами.

Незважаючи на патріотизм М. Гаска, чесність його громадянської позиції, над ним нависають хмари недовіри й підозри. Влітку 1933 року письменника заарештували, пред'явивши стандартне звинувачення у приналежності до контрреволюційної письменницької організації "Західна Україна".

Почалися виснажливі, багатодобові допити, очні свідчення, з яких Гаско зрозумів: це — не польська дефензива і йому, безвинному, з підвалів ДПУ живим не вийти. І тому змушений був визнати вигадані слідством "зізнання". Як подяку за це особлива нарада винесла йому вирок: "три роки концтаборів". Відбував незаслужену покару на Печорі, де зустрівся з Остапом Вишнею, Володимиром Гжицьким.

6 вересня 1956 року Київський військовий трибунал скасував постанову особливої наради від 31 травня 1934 року щодо М. Гаска, а справу припинив за відсутністю складу злочину.

Після реабілітації М.Гаско переїхав до Києва й повернувся до перерваної літературної праці. Видав кілька збірок поезій, літературно-критичних нарисів та монографій, зокрема "Ланки життя" (1967). "Про що розповідають малюнки Тараса Шевченка" (1970), "У колі Шевченкових та Гоголевих друзів" (1980), "Пошуки і знахідки" (1990) та ін. Його творчий доробок був би набагато щедріший, якби не численні недуги, нажиті ним у сталінських таборах.

Федір Погребенник

ЛУ №26 (4435)27.06.1991

Що прочитати про М. Гаско

Архів Розстріляного Відродження [Текст] : матеріали архівно-слідчих справ укр. письменників 1920 - 1930-х рр. - К. : Смолоскип, 2010: Т. 1 : [Михайло Яловий, Іван Ткачук, Мечислав Гаско, Володимир Ґжицький, Мирослав Ірчан, Олекса Слісаренко, Яків Кальницький] / [упорядкув. Олександра й Леоніда Ушкалових]. - 2010. - 453 с. : портр.

Гаско Мечислав Едмундович, український поет, перекладач і літературознавець/ Центральний державний архів-музейлітератури і мистецтва України, Фонд 1353 за 1917-1995. — Режим доступу: https://old-csam.archives.gov.ua/includes/uploads/opisy/f1353_op1.pdf

Йовенко, С. Мечислав Гаско (1907-1996) : антологія "Вітчизни" [Текст] / С. Йовенко // Вітчизна. — 2008. — № 5-6. — С. 134-143.

Кирилюк, Є. Шевченківськознавчі студії Мечислава Гаско // Гаско, М. У колі Шевченкових та Гоголевих друзів : Етюди пошуків і знахідок. — Київ: радянський письменник,1980. — 1980. —259 с. (с.3-4). — Режим доступу: http://kobzar.ua/item/show/3715

Коваль В. Життя, як печорська вода: Тричі репресований Мечислав Гаско // Вітчизна. 1995. № 1–2; З порога смерті. Некролог // ЛУ. 1996, 14 листоп.;

Коваль В.П. Гаско, Мечислав Едмундович. Поезії [Текст] / М. Е. Гаско. - Київ: Радянський письменник, 1958. - 104 с.

Коваль, В. К. Гаско Мечислав Едмундович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [онлайн] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — Режим доступу: URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=28827 (дата перегляду: 12.01.2022)

Мушкетик Ю. «Стражденна, чиста душа…» // ЛУ. 1996, 14 листоп.;

Погребенник, Ф. Гаско Мечислав Едмундович: Біографія// Літературна Україна.— 1991. — 27.06 (№26). — Режим доступу: https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=1769

Усенко, П. Про Мечислава Гаско // Гаско М. Поезії. - Київ, 1958. - 104 с.

Твори

Гаско, М. Звенья жизни. — М., 1971.

Гаско, Мечислав Едмундович. Ланки життя [Текст] : вибране / М. Е. Гаско. - Київ: Дніпро, 1967. - 104 с. З дарчим написом

Гаско, Мечислав Едмундович. Поезії [Текст] / М. Е. Гаско. - Київ: Радянський письменник, 1958. - 104 с. З дарчим написом

Гаско, Мечислав Едмундович. Про що розповідають малюнки Шевченка [Текст] : шевченкознавчі етюди / М. Е. Гаско ; ред. Э. П. Кирилюк. - Київ: Радянський письменник, 1976. - 227 с. — Режим доступу: http://kobzar.ua/item/show/939

Гаско, М. У колі Шевченкових та Гоголевих друзів : Етюди пошуків і знахідок. — Київ: Радянський письменник,1980. — 1980. —259 с. — Режим доступу: http://kobzar.ua/item/show/3715

Гаско Мечислав Едмундович// Антологія української поезії. В 4 т. [Текст]. [Поезія великого сорокаріччя] / упорядкування М. Рильського, М. Нагнибіди ; упорядкування тома М. Нагнибіди ; вступ. ст. Л. Новиченка. — Київ : Держлітвидав, 1957. — 443 с. — Режим доступу: http://195.20.96.242:5028/khportal/DocDescription?docid=KhHDAK.BibRecord.192958http://195.20.96.242:5028/khportal/DocDescription?docid=KhHDAK.BibRecord.192958

Гаско Мечислав. Кавказькі спогади (поезії) Педа Панько// Гарт. – 1929. – Січень (№ 1) . — Режим доступу : http://escriptorium.univer.kharkov.ua/handle/1237075002/2778

«Крути – сум, біль, вічна пам’ять України» Історична година

 Чи підем ми, крізь

остріли неправди,

Чи зможем чесно

глянути увись,

Туди, де юні погляди назавжди

Між кулі птахом

білим піднялись?

Чи хочем ми шукати і вернути

На рідну землю

справжніх сіячів?..

Уже укотре

плакатимуть Крути,

Мов двадцять

сім сльозинок у свічі.

Крути – сумна, але славетна сторінка нашого часу. Саме ця назва стала початком українського відродження. У січні  1918 року молоде юнацтво, студенство столиці новонародженої Української Народної Республіки стало  на захист рідної країни. Подвиг і самопожертва цих юнаків – дороговказ для наступних поколінь. Зірка Героїв Крут сяяла і сяяла тисячам і тисячам учасникам національно – визвольних змагань Українського народу. Вона додавала наснаги політичним дисидентам радянських часів. Зрештою її полум’я яскраво освітило майдани всієї країни під час Помаранчевої революції, коли народ вийшов проти неправди.

Сьогодні знати історичне минуле – святий обов’язок кожного свідомого українця. Тільки пам’ятаючи минуле ми будемо мати гідне і надійне майбутнє.

 

29 січня 1918 року назва невеликої станції Крути, що розташована на Чернігівщині уздовж лінії Бахмач-Київ, ознаменувала відлік нового духовного злету нації, який уже протягом майже століття є національним символом для десятків поколінь борців за свободу та незалежність.

Йшов 1918 рік. Четвертим Універсалом Центральна Рада проголосила

Українську Народну Республіку самостійною, ні від кого незалежною,

суверенною державою. Проте більшовицька влада не хотіла так просто

віддавати свого «молодшого брата». Після захоплення Харкова та Полтави

більшовики спрямували своє шеститисячне військо на Київ під проводом М. Муравйова.

На той час в Центральній Раді не було армії. Основна її частина була розбита більшовиками, а інша перейшла на бік червоних, спокусившись фальшивими обіцянками.

У той важкий і грізний час на оборону рідного краю стали лише невеликі частини ідейних борців. У Києві сформувався курінь із студентів та учнів гімназії. Їх було 300.

Земля дрижала. Схід вогнем горів.

Сурмили сурми. Гримали гармати.

А в їх очах, вогнистих та завзятих,

Палав святий, благословенний гнів.

Ішли, де більшість снігових полів.

Де смерть взялася з вітром танцювати.

Свистали кулі… Рвалися гармати,

І — постаті майнули в вир вогнів.

І погоріло… Порохом зайшло…

Могилок триста заросло травою.

А ти, як все усміхнене село,

Сниш сині сни в солодкому спокою.

Пісня «Виряджала мати сина» (українська народна)https://www.youtube.com/watch?v=lzUemEAalSw

«Легенди Криму». Голосні читання

Легенда – це поетична оповідь про яку-небудь історичну подію, усне народне оповідання про чудесну пригоду, котра сприймається як достовірна. 

Дітям буде цікаво та корисно послухати чи прочитати легенди про Крим.

 Використано інтернет-ресурс

Читали вголос дітям легенди і діти читали вголос книжки.

 Пояснення до легенди

ЯК ВИНИКЛА ЯЛТА

Легенда про виникнення Ялти зв’язує в єдине заснування

міста і його назву. Відомо, що в період раннього середньовіччя

Візантійська імперія володіла Південним берегом Криму і підтримувала з ним живі стосунки. Не виключена можливість переселення треків з Візантії в Крим, про що розповідає легенда.

Записана від М. Киборт з Ялти.

Я л о с — по грецьки берег

Як виникла Ялта: легенда : [текст] [Електронний ресурс]// Кримські легенди/ зб. підготували Р. Вуль, І. Шляпошніков. - Сімферополь: Кримвидав,1958. - С.41-42  

Ц и було так, чи ні, але розказують, що в далекі часи пливли по Чорному морі кораблі греків із Константинополя, щоб знайти для себе нові плодородні землі. Пливли довго і ось-ось повинні були вже иобачити берег. Але його все не було і не було, тому що зигзагами йшла дорога мандрівників. Недаремно и давнину називали Чорне море Понтос Аксінос — Негостинним морем. Грізно кидало воно судна по хвилях. Вибились мандрівники із сил, борючись із стихією, і чекали загибелі в темносвинцевих водах. Нарешті буря стихла. Але густий туман заволік горизонт і все небо. Куди пливти? Довго блукали по морю люди. Закінчилися запаси питної води, їжі, і мореплавці чекали смерті від голоду та спраги. Мандрівники втратили надію побачити будь-яку :и‘млю. Але одного ранку смуга туману почала розсіюватися, виглянуло сонце, і зовсім поблизу греки побачили зелений берег і гори. — Ялос! Ялос! Берег! Берег!—закричав вахтовий, І всі на кораблі радісно привітали землю.— Ялос! Ялос! То була прекрасна Тавріда. З новими силами взялись мандрівники гребти і незабаром причалили до берега. На благодатній землі греки, по сусідству з місцевими жителями, заснували поселення і назвали його найдорожчим для себе словом «Ялос» — берег. Так виникла Ялта — прибережне селище — і їі назва.

Пояснення до легенди

ПРО СІМ КОЛОДЯЗІВ

Сім Колодязів — залізнична. станція за 50 кілометрів від

міста Феодосії по Керченській лінії. В минулому в районі станції знаходились економії німецьких колоністів, які появились в

Криму ще в І половині XIX ст. Околиці Семи Колодязів, і особливо південно-західна частина Керченського півострова, бідні

на воду, і її тут ще недавно добували з великими труднощами.

В результаті розвідок, що були проведені декілька рокт

тому в районі станції, виявлені потужні джерела прісної »оди, а

з прокладенням траси Північно-Кримського каналу питання про.

водопостачання Керченського півострова буде розв’язано.

Легенда записана від О. Фролова — мешканця Семи Колодязів, який довгий час батракував у німецьких колоністів.

Як виникла Ялта: легенда : [текст] [Електронний ресурс]// Кримські легенди/ зб. підготували Р. Вуль, І. Шляпошніков. - Сімферополь: Кримвидав, 1958. - С.124-126. 

ПРО СІМ колодязів

Х т о і коли викопав в степу сім колодязів, люди не пам’ятають. Відомо тільки, як не стало в них води.

Сім колодязів уже існували, коли придбав цю землю старий німець. Було в нього шість синів.

Порахував німець колодязі та й каже:

— Мабуть щасливе число сім. Треба мені ще одного сина.

Народився у німця сьомий син, назвали його Фріцем.

А існував у тій безводній місцевості такий звичай, що господар колодязів давав людям воду безплатно. Давав після того, як наповнить свої водоймища, нопоїть городи, бахчі. Але все таки не відмовляв, бо вода — це життя. Старий німець не порушував цього звичаю і господарство його процвітало. Вечорами сидів він неподалеку від колодязів рахував прибутки, палив люльку і спостерігав, як грається Фріц. І вже тоді говорив:

— З цього хлопця будуть люди!

А маленький Фріц підстрибував верхи на паличці і між іншим, вже тоді помічав кожну пролиту краплину води. Він бурчав:

— Розплескують всюди воду... Розплескують воду скрізь...

Підріс Фріц і почав дорікати батькові: навіщо тойцінну вологу безплатно роздає, коли за неї можна брати великі гроші, скільки хочеш грошей. Старий німець дивився на нього й говорив:

— З цього хлопця будуть люди!

Але говорив уже не так радісно, як раніше. Однак, молодого Фріца не слухав і всю воду, що залиш алася в колодязях, як і раніше, віддавав.

Минув час. Зігнувся, постарів німець, а Фріц виріс і став таким здоровенним хлопцем, що всі його боялися. Побоювався навіть батько. Та ось трапилося в сім’ї велике нещастя: один за одним померли всі шість синів. Залишився лише Фріц. Все ладен був зробити для нього старий батько, але в одному не хотів поступатися: не дозволяв закрити від народу колодязі.

— Вода утримує біля нас людей. А в людях —основа нашого багатства. Поки я ще живий — так

буде, а помру, — робитимеш, як знаєш, — говорив він Фріцу.

— Основа багатства—в грошах, — твердив Фріц, дивуючись з такої непрактичності батька.

Помер старий німець. Фріц поховав батька і першим ділом замкнув всі сім колодязів.

— Кому потрібна вода — нехай платить, — об’явив він.

Народ почав ремствувати. Адже подібного ніколи не було?!.. Та що маєш роботи? Несли свої гроші за кожну кружку води, несли, але нарікали все більше.

Почув про це Фріц, зробилися холодними, як болотяне гнилля, його очі. І звелів він не давати води навіть за гроші.

— Лають мене, — нехай подохнуть.

А вода — це життя. Що робити, як жити без води?

Пішли люди до Фріца, слізно просили його змилуватися. Не просив лише один дідусь, колишній солдат, з медалями на грудях. Не вклонився Фріцу і лаяв його, як останню людину на світі.

Вислухав Фріц усіх та й каже:

— Добре, воду одержите. Але не всі. Ось тому, хто лаяв мене, — жодної краплини не дам.

Схопив того діда і викинув за ворота. Упав старий і всередині щось собі відбив. Цілий день страждав, а на вечір став помирати. Пересохло в горлі, всередині пече.

— Попити б! — просить він, але води ніде не можна було дістати: щоб доконати діда, Фріц звелів замкнути колодязі на сім замків, а ключі сховав.

Підвівся на світанку старий останній раз, подивився на білий світ, сказав якесь слово і помер.

Вранці Фріц звелів відімкнути колодязі і принести йому води. Але що це?! Води в них не стало: вся в землю увійшла.І з того часу довго не було її в семи колодязях. Пішов з тих місць Фріц, втік з переляку, а народ залишився. Розвіялася з часом пам’ять про жадібного людиноненависника — і знову з ’явилася вода в семи колодязях — холодна, солодка, кришталева.

Не жив неправдою (про Павла Усенка). Літературні читання

Павло Матвійович Усенко 

народився 23 січня 1902 року - український поет, журналіст.

Уродженець Дніпропетровського краю Павло Усенко залишив неабиякий літературний спадок, вартий уваги і сучасного читача.

 Навчався у школі міста Верхньодніпровська, де вперше (у 1916–1917 роках) почав писати вірші під впливом творчості Тараса Шевченка. Згодом згадав ті буремні роки у вірші «Це було у сімнадцятім році». Тоді ж п’ятнадцятирічний юнак радо зустрічає зміни в політичному та соціальному устрої країни та вступає у боротьбу за щастя народу, як він його розуміє. Перша книжка вийшла в світ 1925 році під назвою  «КСМ», присвячена подіям громадянської війни. У 30-х роках одна по одній виходять його збірки «Лірика бою», «Третя книга», «Поезії».  1956-го читачі отримали ще одну збірку митця – «Листя і роздуми». На честь Павла Матвійовича Усенка названі вулиці в Києві та Дніпрі.

…І хай в житті тебе ніщо

Не поламає і не схилить,

Ти чесно шлях пройди свій, щоб,

Коли вже дійде до могили,

Сказали люди: „Як не жив -

Але неправді не служив!”

Бібліографія:

Антологія української поезії. В 6-ти т.: т. 4. Українська радянська поезія: Твори поетів, які ввійшли в літературу в 1917–1932 рр. / П.Г. Тичина, Рильський М.Т., М. Семенко та ін.– Київ: Дніпро, 1985.– 422 с.

Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.

Історія української літератури ХХ століття: у 2 кн. Кн. 2: Друга половина ХХ ст./ За ред. В.Г. Дончика – Київ: Либідь, 1988. – 456 с. (книга є у фонді бібліотеки).

Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. —К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.

Селіванов (Буряк) В. Щоб життя не викручувало з них душу... Павло Усенко // Хроніка 2000. Дніпропетровськ: виміри історичної долі.– Київ: Фонд сприяння розвитку мистецтв, 2008.– Вип. 74.– С. 754–757

Т.1. Поезії. 1922–1950 рр.– 1981.– 359 с.

Т.2. Поезії.1951–1958 рр.– 1982.– 279 с.

Т.3. Поезії. 1959–1975 рр.– 1982.– 253 с.

Т.4. Поеми. Переклади.– 1982.– 279 с.

Павло Усенко (1902–1975) // Вітчизна.– 2004.– № 5–6.– С. 118–120.

// Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. —Київ:  УРЕ, 1984. — Т. 11, кн. 1 : Стодола — Фітогеографія. — 606, [2] с., [22] арк. іл. : іл., портр., карти.

Усенко П.М. Дві пристрасті, дві любові...: вибране / упоряд. Усенко М.П.– Київ: Пульсари, 2001.– 319 с. (книга є у фонді бібліотеки).

Усенко П. Дні війни: Фронтові щоденники / Упоряд. та приміт. С. Тельнюка; післямова Л. Дмитерка.– Київ: Рад. письменник, 1980.– 352 с.

Усенко Павло Матвійович. Дальня вгинається путь : поезії.– Київ : Молодь, 1977.– 192 с. : іл.

Усенко П.М. Повіт. – Київ, 1987. – 288 с. (книга є у фонді бібліотеки).

Усенко П. Поезії.– Київ: Рад. письменник. 1985.– 287 с., 1 л. портр.– (Б-ка поета).

Усенко, П.М. Про моїх сучасників: статті, нариси, спогади / П.М. Усенко.– Київ: Радянський письменник, 1977.– 287 с.

Усенко П. Твори: В 4-х т. / П. Усенко; Редкол.: М.П. Бажан та ін.– К.: Дніпро, 1981–1982.

// Шевченківська енциклопедія: — Т.6: Т—Я : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 444.  (книга є у фонді бібліотеки).

Примітки:

Інші книги, яких немає у бібліотеці є можливість замовити з іншої бібліотеки.

"Що може про людину розповісти почерк". Інформаційне повідомлення

 День ручного письма (День почерку) - 23 січня

Привіт! Читай між рядків

Почерку, що давно нечитабельний.

Поміж речень з абзацу.

Поміж коротких слів.

Мрій. Сподівань.

Планів і задумів.

Життя можна розпочати з чистого аркуша, але почерк змінити важко.     

                                                                      (Пауло  Коельо)

Щорічно у всьому світі прийнято відзначати День почерку, який також називається Днем ручного письма. Це свято було засноване, щоб нагадувати людству про таке унікальне явище, як ручну писемність.

Ініціатором Дня стала Асоціація виробників письмового приладдя (Writing Instrument Manufacturers Association, WIMA), яка і проголосила датою «рукописного» свята 23 січня. Цікаво, що 23 січня народився один з відомих американських державних діячів — Джон Хенкок (John Hancock, 23 січня 1737 — 8 жовтня 1793), який першим поставив свій підпис під Декларацією Незалежності. Підпис Хенкока була великою і розмашисто, що і додало авторитету її автору.

Історія розвитку ручного письма обчислюється тисячоліттями, і, можливо, протягом такого ж часу люди намагалися визначити характер тієї чи іншої людини за почерком. Свої думки про зв'язок почерку з духовним світом людини висловлював і Аристотель, і великі італійці епохи Відродження. У 1875 році французький абат Жан Іполит Мішонер вперше вжив термін «графологія».

Багато мислителів намагалися зрозуміти, як пов'язаний характер з тим, як саме людина викладає думки на папері.

Сьогодні вчені кажуть про сім ключових характеристик почерку, які можна використовувати для створення портрета людини. Мова йде про: розмір букв, нахил, форму, напрямок, силу натиску на пишучий інструмент, характер написання слів, загальна оцінка почерку.

Почерк - важливе знаряддя, яке використовують сучасні криміналісти. Фахівцям, які займаються науковою експертизою, повинно бути відомо про різноманітні стилі написання. Зрозуміло, вони витрачають багато часу на вивчення всіх характеристик почерку для точного визначення особистості людини, яка писала документ.

Люди повинні розуміти, що почерк кожної людини є по-справжньому неповторним.

Комп'ютери стають все популярнішими, люди постійно користуються електронною поштою, різноманітними месенджерами. Тому сучасна людина рідше використовує ручки, олівці, звичайний папір для вираження думок. Не виключено, що через якийсь час ми просто забудемо, як писати листівки, листи від руки.

Люди повинні розуміти, що почерк кожної людини є по-справжньому неповторним.

Манера письма завжди проявляє в людині основні характерні риси її натури. 

Проаналізувавши почерк людини, можна зрозуміти не тільки те, в якому настрої вона писала цей текст, але також і те, як вона ставиться до життя, до людей, який тип  темпераменту притаманний лише їй та багато, багато іншого. 

                                 

 В 1561 р написана перша рукописна українська книга – Пересопницьке Євангеліє

 В 1875 р з’явилося вчення про ручне письмо – графологія.

В  1977 р.  заснування свята – День почерку.

Книги для дітей:

Федієнко,  Каліграфічний тренажер: Прописи-шаблон/ Василь Федієнко.-- Київ: Українська школа, 2020. -- 64 с.

"Каліграфічний тренажер" Федієнко В. розробив за власною, запатентованою методикою, яка спрямована на покращення навичок письма, почерку учнів. Це ідеальний тренажер для письма українською мовою. Унікальний шаблон має чітко накреслені косі лінії, які допомагають:

дотримуватись пропорцій букв;

відступу між написаними літерами;

навчають правильному нахилу;

відпрацювати всі види з'єднань у словах та словосполученнях.

Практичний тренажер з української мови схвалено для використання в загальноосвітніх навчальних закладах. Приємний бонус: на кожній сторінці надрукований цікавий віршик, тож ваш старанний учень зможе не лише тренувати каліграфію, а й покращувати навички читання. Рекомендуємо  каліграфічний тренажер дитині для перших прописів, покращення почерку та розвитку навичок правильного каліграфічного письма. 

Лярю,  Н. Пиши тут, пиши зараз/ Ніколь Лярю, Девіс Лі. -- 2020. -- 144 с.

Книга являє собою щоденник з нестандартними численними питаннями і завданнями, де можна не тільки розповідати про себе, а й вигадувати історії самостійно або разом з другом. Теми класні: дружба здібності, спогади, тайм менеджмент, страхи, мрії.. і все по-дорослому, як вони люблять!))

Інші джерела:

https://ukr.media/culture/384049

https://yavoriv-info.com.ua/novini/novini-lvivshhini/den-ruchnogo-pisma-den-pocherku

https://daytoday.com.ua/zavtra

https://poglyad.tv/23-sichnya-mizhnarodnyj-den-pocherku-article

https://koukim.com/ua/cikavo_znati.html

"Незламність кіборгів". Книжковий перегляд - нагадування

20 січня - День пам'яті та вшанування захисників Донецького аеропорту.

 Трагічна сторінка історії сьогодення, сумна... але не можна забути, не можна не пам'ятати.

Бої за Донецький аеропорт — одні з найзапекліших у війні на сході України — тривали з травня 2014-го до 20 січня 2015 року. Понад 242 дні українські військові, добровольці, медики й волонтери протистояли навалі російсько-окупаційних військ і проросійських бойовиків, затято відстоюючи рідну землю. Звитяжна оборона летовища стала символом незламності та бойового духу нашого війська, а захисники терміналів отримали почесне ймення «кіборги».

Пропонуємо друковані матеріали про мужність українців, які представлені у книжковому перегляді.

У ніч з 16 на 17 січня 2015 року до нового терміналу ДАП прибуває підкріплення від 90-го окремого аеромобільного батальйону. 17 січня кіборги відбили в бойовиків частину території аеропорту, завдавши їм втрат.

20 січня 2015 року окупанти підірвали колони, які тримали перекриття аеропорту.

Саме 20-го січня зафіксовано найбільші втрати серед українських захисників під час оборони ДАП — загинув 51 військовослужбовець Збройних Сил України.

Власне, 20 січня 2015 року вважається завершенням героїчної оборони аеропорту.

Уже 21 січня 2015 року сили АТО почали вихід з ДАП через руйнування об’єкта.

«Україна – Соборна країна». Хвилини поезії

 Це світле свято нашої держави і поезія про це буде звучати слушно. Читають поетичні твори учениці загально освітньої школи № 12.

Упродовж століть землі України були розрізнені, належали до різних держав: Російської імперії, Польщі, Австро-Угорщини. Тож споконвічною мрією українців було об'єднання розрізнених частин України в межах однієї держави.

У тяжкій і тривалій боротьбі за національне визволення, утвердження власної державності наш народ не раз переживав як гіркі, так і радісні події. Одна з таких сторінок нашого минулого - боротьба українського народу за соборність своїх земель.

Тож споконвічною мрією українців було об'єднання розрізнених частин України в межах однієї держави. І ось 22 січня 1919 року злилися століттями відірвані одна від одної частини єдиної України. Саме тоді на площі передКиївською Софією відбулася подія, про яку мріяли покоління українських патріотів: на велелюдному зібранні було урочисто проголошено злуку Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. Виголошення соборницької ідеї стало могутнім виявом творчої енергії нації та прагнення до етнічної і територіальної єдності.

Цей день увійшов до національного календаря як великедержавне свято - День Соборності України, і відзначаютьйого з 1999 року.

"Соборність України - це єдність". Історичний портал

До Дня Соборності України. Слово «соборність» включає в себе єдність і

згуртованість. Ми всі різні, ми розмовляємо різними мовами;

спілкуємося, сперечаємося, з'ясовуємо відносини, але ми завжди

упевнені в одному - країна у нас одна - Україна єдина, і ми повинні бути

єдиними! Сьогодні ми говоримо про свято, яке в Україні будуть

святкувати 22 січня – День Соборності України. 

Я хочу сказати простими словами,

Про те, що турбує мене вечорами,

Про те, як в думках я малюю картину,

Якою я бачу свою Україну!

В моїй Україні ніхто не стріляє,

Ніхто не калічить, ніхто не вбиває!

В моїй Україні ніхто не воює!

Своє і чуже життя кожен цінує!

В моєї країни чудові сусіди,

Запрошують в гості і я до них їду.

Сусіди і самі в нас часто бувають.

Не брешуть, не крадуть, ніде не блукають!

В моїй Україні є чесная влада,

Про неї в народі складають балади.

Працює й працює, з ранку до ночі,

Щоб людям відкрито дивитись у очі.

В моїй Україні не плюють на підлогу,

Отримують і надають допомогу,

І молодь моя не п'є і не курить,

Займається спортом, співати так любить!

В моїй Україні чемні дівчата!

А хлопці вміють їх щиро кохати!

Навчаються жити, читають книжки,

І горді від того наші батьки!

В моїй Україні немає кордонів!

І море, і сонце, Дніпро, терикони,

Карпати зимою в засніжених шапках,-

Моя Україна! Люблю її! Крапка!

Сьогодні історичний портал проходив з старшокласниками загальноосвітньої школи №12 та викладачем історії Самойленко Людмилою Олексіївною.

У глибину століть сягає історія нашого народу. Україна має багате й

славне минуле. Це на її землях з’явилась Запорозька Січ, славетна КиєвоМогилянська академія. Україна народила велетнів сили і духу — таких, як

Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Сірко, Григорій Сковорода,

Устим Кармелюк, Юрій Дрогобич, Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся

Українка, Михайло Грушевський... Цей перелік можна продовжити й

іменами наших сучасників, які примножують славу нашої Батьківщини. І

сьогодні ми говоримо про річницю проголошення Соборності нашої

держави.

У тяжкій і тривалій боротьбі за національне визволення, утвердження

власної державності наш народ не раз переживав як гіркі, так і радісні події.

Одна з таких сторінок нашого минулого – боротьба українського народу

за соборність своїх земель.

Так вже розпорядилась історія, що упродовж століть наш народ та землі

України були розрізнені, належали до інших держав: Російської імперії, 

Польщі, Австро-Угорщини. Тож споконвічною мрією українців було

об’єднання розрізнених частин України в межах однієї держави.

Західноукраїнські землі входили до складу Австро-Угорщини, але, на відміну

від східних земель, тут українці мали ряд політичних свобод і всебічно

розвивали культурне та громадсько-політичне життя.

День Собо́рності — свято України, що відзначається щороку 22 січня в

день проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки й

Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 році.

Офіційно в Україні День Соборності відзначається з 1999 року.

Свято встановлено в Україні «…враховуючи велике політичне та

історичне значення об'єднання Української Народної Республіки і

Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної)

української держави…» згідно з Указом Президента України «Про День

соборності України» від 21 січня1999 року № 42/99.

У цей день також прийнято згадувати іншу подію, яка відбулась рівно на

рік раніше 22 січня 1918 р. - прийняття IV Універсалу УЦР, яким

проголошувалася повна незалежність УНР.

Ідея соборності бере свій початок від об'єднання давньоруських земель

навколо князівського престолу в Києві, а її філософське коріння сягає часів

Візантії. Протягом віків її практичним втіленням займались українські

гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип

Орлик.

22 січня 1939-го було вперше за 20 років урочисто відзначено на

офіційному рівні свято Соборності. Відбулось це у Карпатській Україні (м.

Хуст), на той час - автономній республіці Чехословаччині. Це був чудовий

привід нагадати закарпатцям про волю, висловлену на з’їзді Всенародних

зборів українців у Хусті 21 січня 1919-го про приєднання Закарпаття до

Української Народної Республіки зі столицею у Києві. Століттями розірваний

український народ визволився з неволі — Наддніпрянщина вийшла з 

Російської, а Західна Україна — з Австро-Угорської імперій — і возз'єднався

на своїй землі в єдиній Українській державі.

Акція «Живий ланцюг» стала однією з найяскравіших подій під час

руху за відродження незалежної соборної демократичної України та

утвердження національної ідеї. Патріотичні сили в передчутті розпаду СРСР

згуртувалися й 21 січня1990 р. організували «живий ланцюг» між Києвом,

Львовом та Івано-Франківськом як символ духовної єдності людей східних і

західних земель України, як запорука існування єдиної, соборної України.

Від 1 до 3 мільйонів людей, узявшись за руки, створили на дорогах і шосе

безперервний ланцюг від Києва до Львова.

В день соборності та злуки,

З заходу на схід.

Всі візьмемося за руки

Бо один ми рід.

У програмі була вікторина про Соборність України, година історичної правди, живий ланцюг

Література:

Андрієнко, С. В. Соборність України. Естафета поколінь: від діда-прадіда [Текст] : [сценарій виховного західу : 7–9 кл.] / С. В. Андрієнко // Виховна робота в школі. – 2012. – № 12. – С. 26–29.

Костюк С.   Злука УНР і ЗУНР: уроки для сучасної України / С. Костюк // Віче. – 2010. – № 2. – С. 12–16. 

Кубів С.   Українська революція 1917–1921 рр. і відновлення української державності / Степан Кубів // Право України. – 2017. – № 11. – С. 16–17.

Лавренюк С.   «Ой, що в Софійському заграли дзвони, затремтіли...» : [до Дня Соборності України] / Сергій Лавренюк // Голос України. – 2017. – 21 січня (№ 12). – С. 1, 4–5.

«Разом із власної волі з 1919 року» : Акт Злуки // Урядовий кур’єр. – 2019. – 16 січня (№ 9). – С. 2