неділя, 26 квітня 2020 р.

ЧИТАЧІ РАДЯТЬ ПРОЧИТАТИ

КНИГУ

Нікуліна, А. Сіль для моря, або Білий Кит: роман-буря /Анастасія  Нікуліна -- Харків: Віват, 2019. -- 224 с. -- (Серія: "Книжкова полиця підлітка")






Віднедавна життя летить шкереберть - непорозуміння з батьками, знущання однокласників - вона відчувається геть нещасною і самотньою. Ніхто її не розуміє, окрім друга в мережі з незвичним ніком - Білий Кит. Він проявляє симпатію, підтримку і пропонує вихід...

ЧИТАЧІ НАШОЇ БІБЛІОТЕКИ (до карантину) З НЕТЕРПІННЯМ ЧЕКАЛИ ПОЯВИ КНИЖКИ У ФОНДІ БІБЛІОТЕКИ.  ОПІСЛЯ  ТОГО, ЯК  КНИГА  НАДІЙШЛА У БІБЛІОТЕКУ БУЛА ВСТАНОВЛЕНА ЧЕРГА ДЛЯ ЇЇ ПРОЧИТАННЯ

 Головна проблематика книги – підлітковий булінг. У центрі подій –дівчинка Ліза, яку не сприймає її оточення. Однолітки знущаються, батьки не розуміють. Є лише загадковий білий кит – онлайн-друг, якому Ліза довіряє всі свої життєві негаразди.
   Символічним також є образ моря у книзі – він транслює саме життя, яке іноді буває спокійним, як штиль, і бурхливим, наче шторм.
   Анастасія Нікуліна підняла питання самогубства і наголосила на небезпеці соціальних мереж. Вона закликала говорити про ці проблеми, бо замовчування та ігнорування ні до чого хорошого не приведе.

субота, 25 квітня 2020 р.

ЗАВІДУВАЧ СІЛЬБУДУ, ПИСЬМЕННИК - МИКОЛА ТРУБЛАЇНІ


Микола Трублаїні   (25 квітня 1907 — 5 жовтня 1941) — український письменник.













    Народився 25 квітня 1907 року в селі Вільшанка, нині Крижопільского району Вінницької області. У 1915 році пішов до Немирівської гімназії. Навчання він не закінчив — у п’ятому класі втік на фронт, бажаючи допомогти червоноармійцям. До фронту Микола не потрапив — впав з вагону поїзда і покалічив ноги. Після одужання повернувся до рідного села, де став комсомольським активістом — організовує хату-читальню, керує сільською самодіяльністю, в шістнадцять років завідує сільбудом.
   У вінницьких газетах почали з’являтися його дописи і кореспонденції про життя на селі. У 1925 році редакція газети «Червоний шлях» посилає М. Трублаїні на навчання на Всеукраїнські курси журналістики у Харкові. По закінченні курсів він працює в редакції харківської газети «Вісті». Узимку 1927 року Трублаїні як кореспондент «Вістей» вирушає у двомісячну подорож на Далекий Схід. Його кореспонденції «Листи з далекої подорожі», «Великим Сибірським шляхом» публікуються в газеті під псевдонімом Гнат Завірюха.
    В 1930 році Трублаїні вирушає в експедицію в Арктику, на острів Врангеля на криголамі «Ф. Літке». Оскільки місце журналіста в експедиції було вже зайняте, письменник опановує професії кочегара, механіка, вантажника і влаштовується на судно котельним днювальним. За участь у цьому рейсі М.Трублаїні нагороджено медаллю. 
  Він загинув восени 1941 року у боях під Дніпропетровськом. Ім’ям М. Трублаїні названо українську літературну премію за твори для дітей і юнацтва.

Твори
«Вовки женуться за оленями», збірка
«Оповідання боцмана», збірка
«Берег невідомого острова», збірка
«Хатина на кризі», збірка
«З півночі мчав ураган», збірка
«Лахтак», повість
«Мандрівники», повість
„Шхуна «Колумб», повість
«Орлині гнізда», повість
«Глибинний шлях», науково-фантастичний роман
«Твори у 4-х томах», зібрання
«Мандри Закомарика», збірка
«Оповідання про далеку Північ»
«Про дівчинку Наталочку та сріблясту рибку», казка
«Волохан», збірка
«Крила рожевої чайки», збірка
«Пустуни на пароплаві», збірка

КНИГА, ЯКУ ЛЮБЛЯТЬ УСІ



25 Квітня 1719 року у Лондоні вийшов друком роман Даніеля Дефо «Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо» про британського моряка, якому більше 28 років довелося прожити на безлюдному острові в гирлі ріки Оріноко.

Історія створення

Реальний прототип головного героя, шотландський моряк, в результаті серйозної сварки був висаджений командою на безлюдний острів, де і провів понад чотири роки. Змінивши час і місце дії, письменник створив дивовижне життєпис молодого англійця, що потрапив в екстремальні обставини.

Опублікована в 1719 році книга викликала фурор і вимагала продовження. Через чотири місяці побачила світ друга частина епопеї, а пізніше - і третя, а імена двох головних героїв — Робінзон і П'ятниця — стали називними.




ЧОРНОБИЛЬ – УКРАЇНСЬКИЙ РАХУНОК МЕРТВОЇ ЗОНИ

 26 квітня 1986 року о 1:23  за київським часом сталася найбільша техногенна аварія в історії людства — з різницею у дві секунди відбулись два вибухи на четвертому реакторі Чорнобильської АЕС. Аварія на Чорнобильській атомній станції назавжди змінила життя мільйонів людей і залишається однією з найтрагічніших сторінок в історії людства. Навіть через 34 років після події, пам'ять про ті жахливі події живе в серцях людей.


Історії життя ліквідаторів та очевидців катастрофи знайшли відображення в книгах і фільмах.




Книжка нобелівської  лавреатки з літератури, білоруської письменниці Світлани Алексієвич "Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього" в перекладі української авторки Оксани Забужко неймовірно живо та глибоко оповідає про враження людей, які бачили цю трагедію на власні очі.

Книга есеїв французької авторки Галі Акерман «Пройти крізь Чорнобиль» - це унікальний путівник по клаптиках долі людей, які живуть у зоні відчуження й досі.

Пронизливий роман знаменитої православної письменниці Юлії Вознесенської розповідає про долю трьох сестер, чиї життя перекреслила Чорнобильська катастрофа, і про любов, яка перемагає страх, смерть і дає надію на майбутнє.

Це книга спогадів. Люди, які пройшли Чорнобиль, самі розкажуть про свою роботу, яку ми вважаємо героїчної. 12 оповідань про ліквідацію наслідків аварії, про життя і роботі в позамежних умовах.

У романі Володимира Яворівського «Марія з полином наприкінці століття» трагедія чорнобильської катастрофи розкривається через долю родини Мировичів, батьківська оселя якої була в селі Городища, розташованого всього за двадцять километрів від атомної станції. Автор, нічого не приховуваючи і називаючи речі своїми іменами, оприлюднює страшну правду про справжні наміри й шляхи імперії до дешевого збагачення, нехтування Москвою долями України й українців. 


Дія відбувається в молодому містечку атомних енергетиків і в селі, що знаходиться в 30-кілометровій зоні. Письменник розповідає нам про життя своїх героїв до трагедії, і про те, як змінилася вона після.

·       Підбірка документальних фільмів

Битва за Чорнобиль.
Однією з кращих документальних картин вважається саме "Битва за Чорнобиль". Фільм, знятий каналом Discovery, розповідає про реакцію уряду СРСР та інших країн на аварію, що сталася. Ви зможете подивитися інтерв'ю з Горбачовим, а також почути розповіді місцевих жителів і безпосередньо ліквідаторів.
Розчеплені на атоми.
Цей документальний фільм про Чорнобиль був знятий каналом "1+1" до 30-ї річниці трагедії. Глядачі зможуть побачити в ефірі телеканалу 26.04.16 р. о 20:30. Кілька сюжетних ліній про очевидців трагедії включають як документальні факти, так і художні постановки. Також у фільмі буде показано ексклюзивне інтерв'ю з директором Чорнобильської АЕС.

https://1plus1.video/rozshtepleni-na-atomi-full


Чорнобиль – в середині саркофага.
Картина про вчених, які працюють усередині саркофага, яким був закритий аварійний енергоблок станції. Під час перегляду ви дізнаєтеся про труднощі роботи інженерів, також у фільмі розкриваються важливі технічні аспекти події.

Прип'ять. (Документальний фільм про життя в Чорнобилі) 
Даний фільм отримав премію на фестивалі документальних кінострічок в Мюнхені. Історії жителів міста-привида Прип'яті вражають до глибини душі. Люди, які не бояться радіації і продовжують жити в покинутому місці, розкажуть про свої проблеми і згадають дні трагедії.


четвер, 23 квітня 2020 р.

РЕКОМЕНДАЦІЯ ДЛЯ ПРОЧИТАННЯ

КНИГИ


Даніел Кіз 


Дата народження 9 серпня 1927 р.  Один з найвідоміших американських письменників-фантастів XX століття, лауреат великої кількості престижних літературних премій, в тому числі «Хьюго» і «Х'юго», які автор отримав за найвідоміший свій твір - «Квіти для Елджернона». Практично всі книги Деніела Кіза відрізняються гострою соціальною проблематикою. У своїх творах автор багато розмірковує про науку, проблеми радіаційної катастрофи і психологію людини.

Детальніше: https://www.yakaboo.ua/ua/author/view/Djeniel_Kiz/

Коли ти щасливий - коли розумний або ж дурний, коли всі бояться твого інтелекту або співпереживають твоєму нервового розладу? І чи варто ризикувати, коли у тебе все є, але ти цього не розумієш? Що є справжня дружба і справжня любов? Насправді проблем, піднятих Кізом, набагато більше. Інтелектуальна манера письма, неймовірна глибина думки, логічність кожної тези і продуманість фіналу, - часом здається, що роман написаний ідеально. Кожна сторінка несе в собі величезний сенс. Я не дуже люблю читати, частіше змушую себе, адже читати доводиться багато, але від Киза не могла відірватися. Книга, яка читається на одному диханні, яку хочеться перечитувати, герої, яким хочеться співпереживати. Одночасно шкода і Чарлі-дурника, і Чарлі-генія. Але найбільше шкода Елджернона ...

З відгуку Марини Кругляк

Науково-фантастичний роман, що виходть за рамки жанру Коли Чарлі Гордон, людина з обмеженими ментальними можливостями, проходить експеримент, щоб підвищити свій інтелект, його життя змінюється таким чином, що він собі навіть уявити не міг. Але чи буде досягнутий результат постійним? ⠀⠀ "Квіти для Елджернона" - одна з тих книжок, які б я хотіла прочитати набагато раніше. Вона просто дивовижна! Вона про інтелект і про те, яким вирішальним він може бути в житті людини. Дуже емоційна книга. ⠀ Особисто для мене вона дуже потужна. Історія Чарлі дещо відкликається в мені. Бо в шкільні часи я дещо випереджала однокласників, і знаю, що то таке – не бути на одному інтелектуальному рівні з іншими дітьми. Набута інтелектуальна сила Чарлі, зрештою, перевалює навіть "великі уми" вчених, які експериментували над ним, і у нього починає розвиватися почуття замкнутості (саме тому я відчувала деяку спорідненість з головним героєм). І вже такі його складнощі набувають форми вишеньки на торті самотності. ⠀ Інтелект Чарлі зростає, він осягає події зі свого минулого. В цей момент я відчувала до нього страшенну жалість і співчуття. І коли він починає повертатися назад, книга стає дійсно сумною. Іноді пробиває на сльози. ⠀ Мені дуже сподобалося, що історія написана в періодичних звітах Чарлі про його прогрес. Це ідеальний спосіб провести нас шляхом від стрімкого підвищення до спаду. Дієвий спосіб, та вже і болючий! Мені довелося декілька разів відкласти книжку, щоб не розридатися. ⠀ "Квіти для Елджернона" – один із тих рідкісних науково-фантастичних романів, що виходить за рамки жанру. ⠀ Однозначно рекомендую читати усім, хто цього ще не зробив.

З відгуку Vinga

Детальніше: https://www.yakaboo.ua/ua/kviti-dlja-eldzhernona-2109600.html#tab-reviews

середа, 22 квітня 2020 р.

Іммануїл Кант - творець німецької класичної філософії.


Іммануїл Кант народився 22 квітня 1724 року в східній частині прусського королівства, у Кенігсберзі. 
  У своїх численних роботах стверджував, зокрема, що умова пізнання – загальнозначущі апріорні форми, що упорядковують хаос відчуттів. Ідеї Бога, волі, безсмертя, недовідні теоретично, є, однак, постулатами «практичного розуму», необхідною передумовою моральності. Центральний принцип етики Канта – категоричний імператив.







Основні філософські ідеї Іммануїла Канта
Філософію Канта поділяють на два періоди — докритичний (до початку 70-х років XVIII ст.) і критичний, коли Кант розпочав досліджувати обмеження розуму. Результати своїх досліджень він виклав у своїх відомих працях: «Критика чистого розуму», «Критика практичного розуму», «Критика спроможності судження» і багатьох інших.
У своєї діяльності І. Кант розробив космогонічну гіпотезу, згідно з якою Сонячна система є продуктом поступового охолодження газової туманності. Тут уперше поняття еволюції було поширено на космічні явища (до Канта панував погляд на Космос як на сталу й незмінну систему тіл і рухів).
До надбань філософії І. Канта слід віднести також його етичні, естетичні та соціологічні ідеї. У сфері моралі Кант виходив із визнання вихідної рівності всіх людських розумів як суверенних чинників свідомого вибору поведінки. З такої рівності випливає, що кожен окремий розум повинен у прийнятті рішень діяти як загальний розум. У сфері естетики Кант дійшов висновку, що там, де йдеться про мистецький смак людини, не діють закони логічного обґрунтування. Тому естетичні сприйняття є цілісні, неаналітичні, непрагматичні, і естетичні судження будуються як ціннісні, оцінні.
Таким чином, основною рисою філософії Канта є її двоїстість, поєднання в одній системі різнорідних, протилежних філософських напрямків. Основна суперечність філософського вчення Канта — це невідповідність між визнанням ним існування речей, явищ природи поза свідомістю людини і запереченням їхнього пізнання (речі — об'єктивні, але непізнаванні).

УКРАЇНОЧКА НАТАЛЯ СУМСЬКА


22 квітня 1956 року народилася  НАТАЛІЯ СУМСЬКА.






 Українська акторка та телеведуча, провідна акторка Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, Народна артистка України, лауреат Шевченківської премії (2008), лауреат Премії Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки.
Народилася в селі Катюжанка Київської області у спадковій родині акторів. Батьки — актори Національного театру ім. Івана Франка народний артист України В'ячеслав Сумський та заслужена артистка України Ганна Опанасенко-Сумська. До 10 років жила у Львові. В 1977 закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (майстерня Народного артиста України Анатолія Решетникова). 
З 1977 — акторка Національного академічного театру ім. Івана Франка. Від осені 2003 до початку 2010 — ведуча програми «Ключовий момент» на телеканалі «Інтер», випуск якої припинено попри досить високі рейтингові показники. Працює в театральній компанії «Бенюк і Хостікоєв». Є членом Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (з грудня 2016).
Дружина народного артиста Анатолія Хостікоєва. Має двох дітей: дочку Дарину Мамай-Сумську (1982) (від першого шлюбу з оператором Ігорем Мамаєм) та сина В'ячеслава Хостікоєва (1996). Молодша сестра — Ольга Сумська (1966).
Театральні роботи складають понад 33 ролей та 40 ролей в кінофільмах. Має понад 10 нагород.

«Наталка Полтавка»

У 1978 році Наталя зіграла головну роль Наталки в екранізації п’єси Івана Котляревського.
За сюжетом бідна дівчина Наталка з Полтавщини мала одружитись на багатії, якого зовсім не кохає. Історія стає ще драматичнішою, коли її коханий Петро повертається до села, як раз тоді, коли Наталка під впливом матері, дала згоду на одруження.
Стеф'юк "Ой мати мати" Natalka poltavka 1978 Ukrainian.



«Дударики»
В фільмі режисера Станіслава Клименко Наталя Сумська та Ярослав Гаврилюк зіграли головні ролі. Фільм знятий на великій кіностудії ім. Олександра Довженка. Пригодницький фільм розповідає історію сільського пастуха, який має надзвичайно талановитий голос та зустрічає на своєму шляху різних людей, серед яких опиняється красуня-рибачка.

ЧИТАЄМО ПРО НАТАЛЮ СУМСЬКУ

Сумська Наталя В'ячеславівна [Електронний ресурс].-- Режим доступу:  https://uk.wikipedia.org

Юшко, І. «Для мене театр - це якась благословенна історія» [Електронний ресурс] [У книгарні «Є», що по вулиці Лисенка у м. Києві, відбулася презентація книги «Анатолій Хостікоєв. Головна роль»]/ Ірина Юшко // Робітниче слово. -- 2013. -- № 44 (22 листопада).-- Режим доступу: https://swrailway.gov.ua/rabslovo/?aid=2954

«Театр для мене - не лише родина акторів В’ячеслава та Ганни СУМСЬКИХ, у якій я виросла. Це - улюблена справа, якою я займаюся все життя. Театр подарував мені особисту долю. Маючи стільки щедрот, хочу поділитися ними з тобою, дорогий читачу, а заразом і глядачу - бо ж усе, про що я згадую і розповідаю, - все це робилося для тебе. Адже без глядача театру не існує. Я пишу про актора, котрому ти аплодував, сидячи в залі, а я в цей час грала поряд з ним на сцені. Це і є моє життя, моє щастя. Це - ХОСТІКОЄВ».
Наталія СУМСЬКА

вівторок, 21 квітня 2020 р.

СЛОВО ПРО ШАРЛОТТУ БРОНТЕ


Шарлотта Бронте - англійська романістка, видатна письменниця (нар.21 квітня 1816 — пом.31 березня 1855) 
Народилася в Західному Йоркширі  в сім’ї священнослужителя англіканської церкви. Була третьою дитиною в сім’ї.

1846 року тріо сестер Бронте видало спільну віршовану збірку. Побоюючись, що літературний дебют жінок буде несприйнятий, вони назвалися псевдонімами «Каррер, Елліс і Ектон Белл».
1847 року кожна з них видала по власному твору під тими ж псевдонімами: Шарлотта написала повість «Вчитель» («Учитель»), Емілі — «Буремний перевал», а Анна — «Аґнес Ґрей». 

Романи Шарлотти Бронте 
Джейн Ейр, виданий в 1847 р. 
Шерлі, виданий в 1849 р. 
Городок, виданий в 1853 р. 
Вільєтт,  написаний 1853 року.
Учитель, виданий в 1857 р. 
Емма (Незавершений; роман завершила, дбайливо поставившись до спадщини Шарлотти Бронте, письменниця Констанс Сейвері, яка опублікувала роман «Емма» під наступним співавторством: Шарлотта Бронте and Another Lady. Крім цього, роман Шарлотти дописала ще в одному варіанті Клер Бойлан, і назвала його «Емма Браун»).

Шарлотта Бронте - одна з найзнаменитіших романісток Великобританії. Вона мріяла писати з дитинства, але змогла повноцінно зайнятися творчістю тільки в останнє десятиліття свого життя. За цей незначний проміжок часу крихітна Шарлотта (в ній було всього 145 см зросту!) Подарувала світові чотири блискучих роману, які змушують тремтіти читачів і через два століття.






БІОГРАФІЯ

Торнтон - невелике село на сході Англії, проте її назва знайоме всім, тому що тут з'явилася на світ видатна романістка Шарлотта Бронте. 21 квітня 1816 року в родині священика Патріка Бронте і його дружини Марії Бренуелл народилася третя дитина. Дівчинку назвали Шарлоттою.

Пізніше сімейство змінило місце проживання, переїхавши Хауорт. Тут на світ з'явилося ще троє дітей - єдиний син Патрік Бренуелл і двоє чарівних доньок - Емілі і Енн. Незабаром після народження останньої дитини Марія Бренуелл важко захворіла. Лікарі діагностували недугу занадто пізно - пізня стадія раку матки. Марія вмирала в страшних муках і померла у віці 38 років, залишивши на руках батька шістьох малолітніх дітей.

Відразу ж після горя, що спіткало сімейство, в Хауорт примчала сестра покійної Марії. Тітка Бренуелл замінила дітям матір і завжди намагалася матеріально і морально підтримувати сиріт.

Рідні місця письменниць
Мала батьківщина знаменитих сестер Бронте сучасний Хауорт є популярною точкою на туристичній карті Європи. Практично кожен об'єкт Хаурота носить прізвище знаменитих мешканок містечка. Тут є водоспад Бронте, міст Бронте, камінь Бронте, шлях Бронте, фамільна усипальня Бронте і, звичайно ж, будинок сестер Бронте, в якому зараз знаходиться музей, присвячений життю і творчості знаменитих англійських романісток.

Школа Кован-Брідж
Школа Кован-БріджКогда Шарлотті виповнилося вісім, батько відправив її в Кован-Бріджскую школу. Тут вже проходили навчання старші сестри Марія і Елізабет. Восени до сімейства приєдналася шестирічна Емілі.

Кован-Брідж був, мабуть, найгіршим місцем для дітей. Вихованки жили в сирих погано опалювальних кімнатах, їли мізерну, часто протухнула їжу і при цьому боялися висловити своє обурення, бо за кожну провину дівчаток піддавали суворому покаранню, не виключаючи публічну прочуханку.

Незабаром Марія і Елізабет Бронте важко захворіли. Лікарі діагностували туберкульоз. Переляканий батько тут же вивіз дочок з проклятого місця, проте врятувати старших дочок не вдалося - одна за одною вони померли в рідному Хауорт і були поховані у фамільному склепі поруч зі своєю матір'ю.

Кован-Брідж врізався в пам'ять юної Шарлотти Бронте назавжди. Роки по тому вона відобразила образ ненависної школи в романі «Джейн Ейр». Ловудского пансіон, в якому виховується головна героїня, - це художня реконструкція Кован-Бріджа.

Блискучий дебют братів Белл
Знову оселившись в Хауорт, діти Бронте отримують домашню освіту і починають працювати над своїми першими літературними працями. Шарлотта, Бренуелл, Емілі і Енн створюють хроніку вигаданого королівства Ангра. Коли Шарлотта стала відомою письменницею, її юнацькі твори побачили світ, а багатьом пізніше вони були об'єднані в збірники «Легенди Ангра» (1933), «Розповіді про Ангра» (2006) та інші.

Блискучий дебют братів Белл

У п'ятнадцять Шарлотта знову залишає рідну домівку і вирушає в Роу-Хедскую школу. Тут вона удосконалює свої знання і отримує можливість займатися викладацькою діяльністю. Деякий час Бронте викладає в стінах альма-матер, витрачаючи платню на навчання молодших сестер.

Удосконалювати французький сестри Бронте відправляються в Брюссельський пансіон. Щоб не платити за навчання, дівчата поєднують навчання з роботою і викладають мешканкам пансіону англійську мову.

Після повернення на батьківщину Бронте намагаються відкрити власну школу для дівчаток. Стартовий капітал для підприємства надала тітка Бренуелл. Однак скромно обставлений будиночок з видом на хауортское кладовищі не користувався популярністю. Незабаром у молодих директрис закінчилися гроші, і від мрії про школу довелося відмовитися. Бронте, як і раніше, роз'їхалися по багатим сім'ям гувернантками.

Тільки Шарлотту не влаштовувало таке положення справ. Спершу вона надихнула сестер видати збірку віршів, а потім віддати в публікацію романи (на той час кожна з сестер Бронте встигла написати за твором). Щоб зацікавити читача, дівчата назвалися вигаданими іменами, причому чоловічими. Шарлотта була Каррером, Емілі - Еліс, Енн - Ектон. А всі вони - братами Белл.

Лондонське видавництво тут же взялося друкувати «Грозовий перевал» Емілі і «Агнес Грей» Енн, а ось роман «Учитель» Шарлотти був відкинутий. Перша невдача не змусила старшу Бронте опустити руки, а лише розпалила її запал. Отримавши відмову, Шарлотта дістає чорнильницю і починає запоєм складати новий роман, який буде названий «Джейн Ейр».

Шарлотта Бронте Не дивлячись на те що Шарлотта Бронте ніколи не могла похвалитися особливою красою, чоловікам подобалася ця крихітна розумна панночка...

ПЕРЕКЛАД  статті: Биография Шарлотты Бронте: маленькая женщина с огромной душой

РЕТРОКІНОЗАЛ: ФІЛЬМИ ЮРІЯ ЛИСЕНКА

21 КВІТНЯ - ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ  ЮРІЯ СЕМЕНОВИЧА ЛИСЕНКА

УКРАЇНСЬКОГО РЕЖИСЕРА



Народився у селі Валява Черкаської області.

У 1929—1931 співробітник газет в Харкові і Сумах.

В 1940 році закінчив Київський інститут театрального мистецтва.

Учасник Німецько-радянської війни.

Працював у театрах Києва, Луцька, Полтави, Мелітополя.

Режисер Київської кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка (1955—1984).

Очолив Театр кіноактора 1979 року при кіностудії ім. О. Довженка.

Був членом Національної спілки кінематографістів України з 1961 р.

«Ми, двоє мужчин» (рос. «Мы, двое мужчин») — український  художній фільм 1962 року режисера Юрія Лисенка. Екранізація оповідання Анатолія Кузнєцова «Юрка — безштанна команда». Після еміграції Кузнєцова фільм був заборонений до прокату і довгий час не демонструвався.




ПОВНА ВЕРСІЯ ФІЛЬМА https://www.youtube.com/watch?v=G4mQbZwwdBQ

Якби каміння могло говорити
(1957)




У ролях:

Генріх Осташевський, Микола Козленко, Лариса Борисенко, Неоніла Гнеповська

За мотивами "Бориславських оповідань" Івана Франка; про події в Західній Україні другої половини XIX ст. І якщо б камені говорили, вони розповіли б про кохання і підлість, про мрії, яким не судилося збутися, про горе й нестатки народу.

ФІЛЬМОГРАФІЯ
«Коли співають солов'ї» (1956, 2-й режисер та актор)
«Якби каміння говорило...» (1957, режисер; сценарист у співавт. з М. Януковичем)
«Гроза над полями» (1958, режисер)
«Таврія» (1959, режисер; сценарист у співавт.)
«Літак відлітає о 9-й» (1960, режисер)
«Ми, двоє мужчин» (1962, режисер)
«Перевірено — мін немає» (1965, сценарист та режисер у співавт.)
«В'язні Бомона» (1970, сценарист у співавт., режисер)
«Вогонь» (1973, режисер; сценарист у співавт. з О. Сацьким)
«Біле коло» (1974, режисер; сценарист у співавт. з О. Сацьким)


середа, 15 квітня 2020 р.

Старовинна українська пісня в неймовірному виконанні


Це витоки української культури. Яскравий приклад.


“Народився я, як ви уже здогадалися, у гнізді чорногуза"

15 квітня 1936 року народився Олег Чорногуз -- відомий український письменник-гуморист, журналіст, редактор журналів “Перець” та “ВУС”.



"Всі мої романи – це осколок дзеркала епохи”, – характеризує свою творчість Олег Чорногуз.




   “Батько мій був лікарем-ветеринаром, а мама – домогосподаркою. Сім’я у нас велика була – я тринадцята дитина. Навчався в Іванівській середній школі, але десять класів там не закінчив, бо виключили мене за перші сатиричні вірші на високопоставлених осіб, до яких належали вчителі і директор школи. Там і створив разом з товаришами свою першу сатиричну стінгазету. Продовжив навчання на заході Україні, а саме в Станіславі (Івано-Франківськ). Там і далі писав, і за це мене не виганяли. Після закінчення десятирічки вирішив піти у військове училище. Навчався добре, та через деякий час все ж проміняв автомат Калашникова на перо сатирика”, – розповів письменник.
  Письменник – лауреат низки премій: Остапа Вишні, Івана Багряного, родини Воскобійників, Євгена Плужника, Михайла Стельмаха, Олеся Гончара, Степана Руданського, Нобельської премії за сатиру і гумор, “Коронації слова”. Заслужений діяч мистецтв України, лауреат відзнаки “Золотий письменник України”. Нагороджений орденами князя Ярослава Мудрого V ступеня і Святого Володимира Великого, відзнакою Президента України – Хрестом Івана Мазепи.










БІБЛІОГРАФІЯ ТВОРІВ ОЛЕГА ЧОРНОГУЗА

 ”Аристократ” із Вапнярки : сатир. роман : у 2 кн. / Олег Чорногуз. — Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2013. — 477, [2] с. — (СміхоТерапія).

Аристократ из Вапнярки : сатир. роман / О. Ф. Чорногуз ; авториз. пер. с укр. Н. Дангуловой ; [худож. А. Пугачевский]. — Москва: Сов. писатель, 1985. — 398 с. : ил.

Воскреслий із мертвих : роман / Олег Чорногуз. — Київ : Книга Роду, 2008. — 258, [1] с. — (Серія «Детектив. Пригоди. Фантастика»).

Гроші з неба : роман-гротеск / Олег Чорногуз. — Київ : Укр. письм., 2010. — 419 с. 

Дари пігмеїв : Роман. — Київ: ВУС, 2005. — 244 с. : іл.

Діти колонії : [публіц., спогади] / Олег Чорногуз. — 2-е вид., випр. й доповн. — Київ: КИТ, 2011. — 501 с.
Золотий скарабей : сатир. роман / Олег Чорногуз. — Київ : КИТ, 2007. — 279 с. : іл.

Книга веселих порад : гумор і сатира / О. Ф. Чорногуз. — Київ: Рад. письменник, 1971. — 184 с. : іл.

Людина з чарівним бумерангом : [ст., інтерв’ю, листи, замальовки] / О. Ф. Чорногуз ; [упоряд. І. Січовик]. — Київ : ВУС, 2005. — 639 с. : іл., портр., [16] арк. кольор. іл. — (Літературний портрет).

Між нами кажучи : гуморески й повісті / О. Ф. Чорногуз ; [іл. А. Д. Базилевич]. — К.иїв: Дніпро, 1972. — 295 с. : іл.

 Олег Чорногуз: "Гумор може більше, аніж найгостріша публіцистика" [Текст] : [інтерв'ю з письменником] / розмову вів Станіслав Стасенко // Літературна Україна. – 2014. – 23 жовт. (№ 41). – С. 14.

Помаранчева Одіссея : повість, гуморески, фейлетони, пародії / О. Ф. Чорногуз. — К. : Молодь, 1968. — 187 с. з іл.

Претенденты на папаху : сатир. роман / О. Ф. Чорногуз ; авториз. пер. с укр. Н. Дангуловой. — Москва : Сов. писатель, 1987. — 390, [1] с.

Примхи долі, або Велика гра : Сатир. роман. — Київ: Вид. компанія «КИТ», 2007. — 458, [1] с.

Рабів на бал не запрошують : (публіцист. літопис нашого часу) / Олег Чорногуз. — Житомир : Рута, 2014. — 582 с.

Ремезове болото : сатирико-міфол. роман, публіц. / Олег Чорногуз. — Київ : КИТ, 2007. — 283 с.

Тиха ніч над хатою моєю : романси і пісні / Олег Чорногуз, Ярослав Чорногуз. — Київ : КИТ, 2009. — 79 с.

Український кентавр : публіцистика / [Олег Чорногуз]. — Київ : ВУС, 2003. — 336 с. : іл., портр.

Я тебе навіть люблю : три повісті для молодих і юних / Олег Чорногуз ; [передмова В. С. Ребенчука]. — Вінниця : ДП ДКФ, 2012. — 143 с.

Я хочу до моря : роман, повість, іроніч. оповідання / О. Ф. Чорногуз ; [худож. А. М. Пугачевський]. — Київ : Рад. письменник, 1991. — 188, [2] с. : іл.

Як доглядати Зевса : гумор і сатира / О. Ф. Чорногуз ; [іл. Ю. В. Северин]. — К. : Рад. письменник, 1976. — 256 с. : іл.

ПРО НЬОГО:

Воскобійник, Олексій Григорович.Повість моїх літ : Публіц. спогади / Літ. запис О.Чорногуза ; [Ред.: М.А.Дмитренко, С.Б.Козак]. — Київ: [Поліграфкнига], 2005. — 342 с. : іл., [12] арк. кольор. іл.

Кисіль, Г. Культура слововживання : дбаймо про рідне слово, стилістично точний добір укр. відповідників, написання влас. та заг. назв : навч.-пізнав. вид. / Г. Г. Кисіль, О. Ф. Чорногуз. — Київ : КВІЦ, 2013. — 1151 с. : табл. — (Новий довідник).

Охріменко, В. Відлітають хмари [Ноти] : пісні на слова Олега Чорногуза / [музика В. Охріменка, О. Білаша]. — Київ : Муз. Україна, 2016. — 23, [1] с.
— Авт. зазнач. у змісті

Таранюк, Владислав Володимирович. Сценарії Владислава Таранюка за романами Олега Чорногуза. — К.иїв: КИТ, 2013. — 301 с.


неділя, 12 квітня 2020 р.

ВЕРБНА НЕДІЛЯ : ФОЛЬКЛОР


  У рамках проекту "Від автентики до сьогодення" досліджували веб- публікації  і знайшли цікавий матеріал, послухайте:

Чому Ісусу встеляли пальмові гілки, а неділя Вербна?

://hromadske.radio/podcasts/hromadska-hvylya/chomu-isusu-vstelyaly-palmovi-gilky-a-nedilya-verbna

Перечитуючи матеріали про свято Вербної неділі у книзі Олекси Воропая "Звичаї українського народу"Вербна неділя":




Неділя за тиждень перед Великоднем називається «Вербною», «шутковою» або «квітною», а тиждень перед цією неділею — «вербним».

У Вербний тиждень, за народнім віруванням, не можна сіяти конопель і городини, бо «буде ликовате, як верба». Не сіяли колись і буряків, бо «будуть гіркі».

У Вербну неділю святять вербу. Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на Богослуження сходяться всі — старі й малі, бо «гріх не піти до церкви, як святять вербу».

Коли кінчається відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти — одне поперед одного — стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути по кілька «котиків» — «щоб горло не боліло».

Як уже згадувалося, був колись на Україні звичай носити свячену вербу з церкви до церкви. Це робилося не тільки в суботу, а і в неділю. Так, у Харкові у Вербну неділю учні разом з вихователями та вчителями урочисто несли свячену вербу від міської парафіяльної церкви Святого Дмитра до «колеґіюму». А в слободі Котельва, Охтирського повіту, народ, на чолі з духовенством, щорічно носив вербу від Троїцької церкви до Преображенської.1

Колись господарі, повертаючися з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або — якщо було близько — то в полі, «щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток»2; а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами.

Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, примовляючи:

Не я б’ю — верба б’є,
За тиждень Великдень,
Недалечко червоне яєчко!

Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та й дорогою, як додому йшли; а, б’ючись, примовляли:

Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!

В Галичині примовляли так:

Шутка б’є — не я б’ю,
Віднині за тиждень
Буде в нас Великдень!

Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. «Гріх ногами топтати свячену вербу», а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.

Свяченій вербі приписується магічна сила. Як вперше на весні виганяють скот на пасовисько, то конче свяченою вербою — «щоб нечисть не чіплялася до тварин». Більше того, викидають гілля свяченої верби на двір під час граду — «щоб град зупинився».

Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим варивом хвору людину чи тварину — у повній надії, що «поможе». Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку. Товчене листя з верби кладуть на рани, а горілку, настояну на її листі, п’ють проти шлункових захворувань. 3

Поруч такої пошани до верби і віри в її лікувальну силу дивно звучить народня леґенда про козячу вербу — один з видів верби. 4 Леґенда каже, що козяча верба проклята Богом за те, що з неї робилися цвяхи для хреста, на якому розп’яли Спасителя:

«за це її черви точать». Крім того, за народнім віруванням, у сухій вербі сидить чорт; звідси й прислів’я: «Закохався, як чорт у суху вербу!» 5

Відомо, що коли Спаситель їхав на ослі, то люди встеляли Йому дорогу пальмовим гіллям. З цього і пішов звичай святити гілля дерев у цю неділю. В південних країнах, де росте пальма, святять пальмове гілля. У нас на Україні пальма не росте, а тому довелося нашим предкам вибирати якесь інше дерево. І цей вибір, не зважаючи на леґенду і прислів’я, як бачимо, впав на вербу.

Звичай святити вербу дуже старий, бо вже в «Ізборнику» (1073 рік) згадується «Праздьникъ вђрбьны». Згадує про вербу і Данило Паломник (1095-1108), що відвідав Єрусалим і там бачив «древіе много по брегу Іорданову превысоко, яко вербіе єсть и подобно». То були пальми, що нагадали нашому землякові рідне чернігівське «вербіе».

-------

1 Сн., III, стор. 175.

2 У північнозахідній частині Бельгії (Фландрії) у Вербну неділю селяни втикають гілля верби на кутах поля і при цьому висловлюють надію, що їхнє поле буде забезпечене від злої напасти. Цей же звичай існує і в Австрії, в околицях міста Земмерінґ. Імовірно, що садження верби у Вербну неділю і в нас на Україні мало колись «очищуючий» характер; у всякому разі малося на меті забезпечити поле «від злої напасти». Тепер таке значення цього звичаю в народі призабулося.

3 Верба (Salix alba L.) має не абияке значення і в науковій медицині. Ось як пише про це Юрій Липа: «Кора верби в легких напарах придається в ревматичних хворобах суглобів і болях м’язів. Найліпше пити її в мішанці, і то впродовж багатьох тижнів. Відвари з кори давати треба в гарячкових станах і пропасниці, зв’язаних з побільшеною нервовістю. Головний складень світової слави ліку на нерви «Пасифльорин», побіч пасифльори — це кора білої верби». Див. д-р Ю. Липа: «Ліки під ногами». Краків, 1943, стор. 47.

4 Козяча верба (Salix caprea L.) часто зустрічається на Україні, особливо в лісах і на левадах. }ї характеризують коротке і широке листя, а також грубі «базоки» або «котики».

5 Уманщина, село Громи.