У ФОКУСІ КНИГА

 

МАКСИМ ПЕТРЕНКО: Вітаю!

Це сторінка книги, яку я писав кілька років.

Я не збирався бути солдатом, я не збирався бути письменником, але став і тим і іншим добровільно. Інакше не міг.

До вашої уваги роман-щоденник добровольця 2014 року.

Закінчення Майдану, формування другого добровольчого батальйону НГУ, бойові дії, повернення на ротацію. Це все тут є.

Але у фокусі дещо інше.

Спілкування. Важливе, як кисень, в інформаційну епоху. Саме переписка дала можливість відновити цю історію в деталях.

Колишнє життя. Від нього важко відірватися, а чи можливо до нього повернутися?

Суспільство. Яким його бачить боєць?

Вибір... Він залежить від обставин та від нас. Якщо обставини існують об'єктивно , то єдине, що можна обирати - це себе у них.

І так. Тут усе справжнє. Кожен крок пережитий мною та іншими. 

І може бути пережитий тобою.

Тил – це важливо

Запитую Максима про те, з ким спілкувався після демобілізації.

– Найкраще, мабуть, мене розуміли переселенці (після повернення з війни – Є. П.). Серед мого київського оточення вони найчастіше дякували, розуміючи, що я переживаю, бо на власні очі бачили, що там відбувалося. Інші ж слухали здебільшого новини.

У книзі «Спокійної ночі» Петренко за основу бере власне листування під час війни. Сюжет охоплює події від 20 лютого до 24 липня 2014 року, згадується бій під Слов`янськом. Але великий акцент – на спілкуванні із тилом, і наскільки це важливо для перебування на війні.

БІЛЬШЕ: https://armyinform.com.ua/2019/07/vyzvolyty-slovyansk-i-napysaty-pro-cze-knygu/

КНИГА ПРО УКРАЇНСЬКЕ ВЕСІЛЛЯ

У рамках проекту"Українська автентика: від давнини до сучасності".

Лозинський, Йосип Іванович.

Українське весілля / Й. І. Лозинський; опрац. тексту, упоряд. і вступ. ст. Р. Ф. Кирчіва. – Київ: Наукова думка, 1992. – 175 c.

Книга якраз вийшла в розпал “азбучної війни”. Її появу сприйняли як виклик українству. Така ситуація не могла не вплинути на загальну оцінку книги. Лише Шашкевич публічно зважився стати на захист “Рускоє весілє”.

Унікальність цієї праці в тому, що там описано до найменших дрібниць українське народне весілля. Йосип  Лозинський зумів докладно передати інформацію про звичаї, які проводили до весілля, так звані “зальоти” і “заручини”. Потім – виряджання молодят до вінця, частування короваєм, а ще зустріч молодої зі свекрухою тощо. Розділ “Свекруха приймає невістку” містить, зокрема, такий опис.

Під дверима хати молодого гуртом просять:

Отвори, мати, новий двір,

Ведемо ти дітя на вибір,

Отвори, мати, світлицю,

Ведемо ти робітницю;

До поля робітницю,

До комори ключницю;

Отвори, мати, ліску,

Ведемо ти невістку.

А свекруха відповідає:

Я невістці нерада,

Єще-м сама не баба;

Халупу си замету,

Хлібойка си напеку…

У цій фундаментальній роботі збереглося багато унікальних прикладів народних звичаїв і традицій, які вже давно забуті й втрачені, ба навіть залишилися поза увагою інших дослідників. Тільки 1992 року “Рускоє весілє” перевидали сучасним українським алфавітом, але під назвою “Українське весілля”. Автор Руського весілля подав найдокладніший і найповніший на той час опис українського народного весілля. У ньому детально зафіксовано структуру весілля, характерні для досліджуваної місцевості традиції, звичаї та обряди, подано тексти весільних пісень з посиланням на те, хто, коли, за яких умов і обставин їх виконує.

Йосип Лозинський детально описав довесільні звичаї – зальоти і заручини, домовленють про віно, підготовку до весілля, запрошення, охарактеризував весільні дружини молодого і молодої, чини дійових осіб і виконавців весілля, весільні обряди у молодої і молодого, зокрема, розплітання коси молодої, приготування короваю, сідання на посаг, благословення молодого і молодої, прощання молодої з подругами – посиранки, посилання молодою сорочки для нареченого, прихід молодого до молодої, виряджання молодят до вінця, забава в корчмі після вінчання, частування короваєм, прощальна вечеря і танець у молодої, відхід молодої до молодого, зустріч із свекрухою, чепчини або пов’язани, відвідини молодого подружжя родиною молодої.

У Руському весіллі  Й.Лозинського є рідкісні, не зафіксовані іншими дослідниками моменти, як наприклад, прихід на поклін до поміщика з короваєм та іншими подарунками, обдарування економа, комісара.

Серед пісенного матеріалу особливо багаті і своєрідні коровайний, посажний, посиранковий, дівоцький, старостинський, боярський цикли. Не менш цікаві і своєрідні пісні, що співаються під час готування сорочки для молодого, вечері у молодого, прибирання молодої і виряджання до вінця, зустрічі дівчат зі свахами, посаду молодят, проводів молодої з рідної хати і її зустрічі зі свекрухою, чепчин, застілля молодої з приносними і старостінами.

Записи Лозинського походять з достовірного джерела. Вони зроблені за словами автора, як на основі його власних спостережень, так і від людей, що добре знали весільний обряд і його пісенний репертуар, часто були його учасниками і виконавцями. Як відзначає упорядник українського видання Руського весілля Й.Лозинського Роман Кирчів: оригінальність і багатство вміщеної  у книзі інформації про народну весільну обрядовість і повнота репертуару текстів обрядових пісень визначають її як справді цінну пам’ятку української етнографії і фольклористики, цікаве і своєрідне для свого часу явище у слов’янському народознавстві.

ЛОЗИНСЬКИЙ ЙОСИП ІВАНОВИЧ (1807–1889)

священик УГКЦ, етнограф (українське весілля у східнослов'янському контексті), мовознавець (автор граматики живої української мови), учасник національного відродження в Галичині

СВІТ дитячої преси: орієнтир

Дитячі журнали

    Щомiсячний яскраво ілюстрований журнал, друкує казки, вiршi, пiзнавальнi оповiдки, саморобнi iграшки. Проводить конкурси серед читачів, вiтає їх з днем народження. Вмiщує сторiнку для батькiв.

      Захопливий журнал для дівчаток від 8 років допоможе опанувати різні техніки рукоділля. Квіти з паперу, ниток, тканини, вітальні листівки, вироби з бісеру, власноруч виготовлені подарунки для рідних і друзів тощо. Майстер-класи, смачні рецепти, поради, конкурси, призи.

   

  Щомісячний науково-популярний природничий журнал-путівник у світ науки для дітей та юнацтва. Поринувши у захоплююче читання матеріалів рубрик "Наука і техніка", "Жива природа", "Земля і Всесвіт", "Проекти КОЛОСКА" ти довідаєшся більше про себе та навколишній світ.

   Улюблений журнал дошкільнят і молодших школярів. Незамінний помічник дбайливих батьків і творчих педагогів. Легко навчає та розвиває інтелект, мовлення, креативність. У кожному номері — наліпки для виконання завдань. Безоплатні електронні додатки. 

     В «Однокласнику» поєднують освітню, пізнавальну та розважальну тематики. Значну частину друкованого видання займають статті активних читачів. У журналі неодноразово проводили конкурси серед читачів, найпопулярнішим з яких став «Твій погляд» — серед юних журналістів у номінаціях «Текст» і «Фото». А також, пригоди, поради, тести, розваги, конкурси, постери.

  Розважально-пізнавальний журнал на національно-християнських традиціях та ідеалах. Для дітей молодшого шкільного віку.

      У свіжому номері дитячого пригодницького, пізнавального й патріотичного журналу «Крилаті» за березень-квітень вміщені надзвичайно цікаві публікації, які з великим задоволенням читатимуть і діти й дорослі.

      Розпочинається це число зі сторінки про дивовижний палац Шенборгів поблизу Мукачева, про який написала Марина Єщенко. У замку 52 кімнати (як тижнів у році) і 12 входів (як місяців у році) і ще багато цікавезного.

Є у «Крилатих» рубрика «Наша історія», у якій представлений і адаптований для дітей матеріал про Карпатську Україну, і «Поетична сторінка» із дотепними віршами Анатолія Камінчука, Марії Морозенко та Тетяни Винник (оформила сторінку Світлана Старостенко) , і «Будь кмітливим» – кросворди та ребуси, які підготувала Ольга Устимко (тут – велике поле для розвитку мислення).

     Для дітей від 6 років: пригоди, подорожі, комікси, кросворди, найкращі літературні твори, ігри та призи. Дитина прагнутиме пізнавати світ!

     Улюблений розважально-пізнавальний журнал для малят і школярів, батьків та вчителів. Цікава та корисна інформація: захоплюючі мандрівки у таємничий світ природи; казки та легенди; конкурси та вікторини; дитяча пошта; адреси для листування; смачні рецепти з "Веселої кухні"; узори для вишивання; іграшки-саморобки; ігрові завдання з вивчення англійської мови, кросворди, гумор тощо. Щономера: 100 подарунків для дітей і батьків, спеціальні призи для дитячих бібліотек.

Ці журнали є в нашій бібліотеці.

Якщо вас зацікавили ці журнали і ви захотіли їх прочитати, чекаємо на вас після закінчення карантину в бібліотеці імені Олеся Гончара

Підготувала Усачова О. 

ЦІКАВА КНИГА ДЛЯ ДІТЕЙ

      Панасов, І. Кузьма Скрябін/ Ігор Панасов, Марія Рубан.-- Київ: Агенція ІРІО, 2019.-- 144 с. -- (Видатні українці).

 Це відео  можна подивитися за посиланням
 https://www.facebook.com/bgonshara/videos/pcb.301871537452638/301871444119314/?type=3&theater

З ВІДГУКУ ЧИТАЧКИ.

   Один з кращих українськийх музикантів які близько тридцяти років тому створювали український рок-н-рол. Я фанатка його творчості із самого дитинства. Вважаю, що кращого творця пісень в нашій країні не було і поки немає на даний момент. Думаю немає жодної людини, яка не знає хоча б кілька рядків з його пісень - "Люди, як кораблі", "Старі фотографії", "Сам собі країна". Моя улюблена річ це "Спи собі сама". Кузьма був одним з найбільш добрих і відкритих людей нашого музичного Олімпу, з початком Майдану 13-14 го року і війни на сході України він як міг, допомагав військовим. Було дуже неприємно усвідомлювати, що багато в країні зрозуміли яким великим був Скрябін тільки після його трагічної смерті кілька років тому. Книга навчить ваших дітей тому, що завжди, в будь-якій ситуації потрібно залишатися людиною. У біографії Андрія дуже гарно розкрито цього дивакуватого, доброго веселуна, який назавжди залишився в наших серцях і в своїх текстах. Книга написано дуже по доброму, ілюстрації приголомшливі.  

Дітей потрібно знайомити  з видатними людьми, адже такі знання формують світогляд дитини.

Ця книга є у фонді бібліотеки.

"Тихі" заняття разом з дітьми

Малюємо разом з дітьми по клітинках

БІБЛІОТЕКА

КАРАНТИН: ЧИМ ЗАЙНЯТИСЯ

Карантин

(Дайджест за інтернет-ресурсами)

Чим зайнятися на карантині

Художниця Т. Шевчук написала у фейсбуці, що готова підтягнути онлайн до творчого конкурсу та допомогти створити конкурентне вступне портфоліо для абітурієнтів творчих вузів та коледжів. Театральна трупа «Дикий театр» відкрила на ютубі доступ до своїх вистав. Відтак, вистави можна переглянути онлайн на ютуб каналі OpenTheatre. Музикант І. Попов написав у своїй соцмережі, що готовий проводити на час карантину уроки музики для лікарів та їхніх дітей безкоштовно. Спільнота Beehiveor відкрила безкоштовний доступ до своїх онлайн-лекцій, які будуть доступні до 16 квітня. Серед них: «Як пам'ять створює мистецтво», «Втілене пізнання: Мистецтво в заручниках тіла», «Як мозок створює мистецтво: пошук емоції» та ін. Для поціновувачів літератури та поезії С. Жадан минулого тижня читав власні вірші онлайн на сторінці «Форуму видавців». Онлайн-трансляції триватимуть і надалі. Видавництво Vivat надає доступ до безкоштовного завантаження світового бестселера Емми Доног’ю «Кімната». А «Видавництва Старого Лева» для маленьких читачів проводить онлайн-трансляції читань на своїх сторінках у соцмережах. До читань залучають М. Савку, Г. Вдовиченко, Н. Гербіш та ін. Видавництво «Фабула» анонсувало проєкт «Мистецький карантин», у межах якого відбуватимуться презентації, лекції, мистецькі обговорення. Докладніше:

http://www.theinsider.ua/politics/knyhy--lektsiyi-ta-spivy-chym-zaynyatysya-na-karantyni/

Чим розбавити карантинні будні: добірка (тимчасово) безкоштовних можливостей для дорослих. – Катерина Хорощак

Добірка концертів, турів, вистав, курсів та інших можливостей онлайн. Більшість з них раніше були платними. Докладніше:

https://life.pravda.com.ua/society/2020/03/22/240306/

Виставка «Ukraine WOW» стала віртуальною

Проєкт Укрзалізниці «Ukraine WOW» відтепер доступний завдяки онлайн-туру. «За неповних 4 місяці роботи „Ukraine WOW” зібрала понад 330 тис. глядачів і встановила національний рекорд відвідуваності. Черги на виставку, присвячену найкращому, що є в Україні, стояли б і сьогодні, якби не карантин. Але тепер відкривати для себе країну може кожен охочий – організатори відтворили експозицію у форматі 3D, і вона доступна за посиланням ukrainewow.com», – ідеться в повідомленні. На сайті також опубліковано всі текстові матеріали виставки українською та англійською мовами, а також онлайн-екскурсію з керівником проєкту Я. Гресь. «Згідно з опитуванням гостей „Ukraine WOW”, після виставки 64% відвідувачів змінили ставлення до України на краще. Я радий, що завдяки онлайн-туру українці можуть продовжити відвідувати „Ukraine WOW” і знову відкривати для себе географію, культуру та історію України, повертатися до її найцікавіших місць», – коментує міністр інфраструктури України В. Криклій. Онлайн-відвідувачі зможуть побачити книгу «Апостол» 1574 року, останній автопортрет К. Малевича, скульптури О. Архипенка та «Українську абетку» Г. Нарбута просто у смартфоні. А ще познайомитися з сотнями вау-фактів про Україну. Нещодавно до команди проєкту долучилися українські розробники Argentics, які створять мобільний додаток Ukraine WOW з доповненою реальністю. Джерело:

https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2903242-vistavka-ukraine-wow-stala-virtualnou.html

 Підготувала Перепечаєва Л.

ОВОЧ ПОМАРАНЧЕВОГО КОЛЬОРУ

Роботи для участі у конкурсі:

Номінація "ЛІТЕРАТУРНА"

Ой, у нашому садку

Там росте морквинка

Я піду її зірву

З'їм із Василинкой.

Поділюсь із мамой, татом

Ще, з бабусей, з дідусем

Поділюсь з котом й собачкой,

І маленьким горобцем.

Та сестра мені сказала

 -- Однієї буде мало!

Щоб усіх нагодувать

Скільки треба ще зірвать?

Воробей Леонід

КНИЖКОВЕ АСОРТІ

У наших фондах є книги на будь-який смак. Знайди свою...

Матвієнко, В. П. В серці маю Україну [Текст] : пісні та романси / Володимир Матвієнко. - К. : Музична Україна, 2008. - 330, [36] с. : ноти, іл. 

Володимир Павлович Матвієнко – професор, заслужений діяч мистецтв України, член правління Асоціації діячів естрадного мистецтва України, поет-пісняр, відомий в Україні та за її межами меценат, який підтримує мистецтво, культуру, освіту.

Однак найперше Володимир Матвієнко відомий як ініціатор створення й впровадження української національної валюти – гривні. Саме він своїм автографом повернув державі її історичну грошову одиницю.

Нагороджений високими державними нагородами – орденом Дружби народів; Почесними відзнаками Президентами України – орденами князя Ярослава Мудрого IV та V ступенів, «За заслуги» III ступеня, Почесною грамотою Кабінету Міністрів України.

Автор лірико-патріотичних пісень, поетичних збірок «Люблю я свою Україну», «На рідних роздолах», пісенних збірників «Пісня моя зоряна», «Душі моєї хвилювання», «Оберіг пам’яті», «В серці маю Україну», збірника афористичних висловів «Дотепні слова», автобіографічної книжки «Самотужки по життю», а також книг «Держава і банки», «Автограф на гривні», «Роздуми банкіра».

Пісні Володимира Матвієнка стали популярними в народі, вони постійно лунають на хвилях радіо і по телебаченню. Їх виконують народні артисти України Володимир Оберенко, Ніна Шестакова, заслужені артисти України Наталія Бучинська, Василь Волощук, Ірина Шинкарук. У творчому доробку Володимира Павловича понад 100 пісень, з них найпопулярніші пісні – «Світи, світи, місяченьку», «Марш патріотів», «Калина» тощо. 

Послухайте пісні: слова В. Матвієнка, музика Л. Потернацького

Київське небо: виконує Еліна Сумченко. -- Режим доступу: https://www.pisni.org.ua/songs/5246545.html#songsvideo

Козацька доля: виконує влад Лелюшкін. -- Режим доступу://www.pisni.org.ua/songs/5246508.html#songsvideo

Катерина: виконує Рустам Галєєв. -- Режим доступу:://www.pisni.org.ua/songs/6246491.html#songsvideo

Небесний рушник, виконує Інесса Бурдейна. -- Режим доступу:://www.pisni.org.ua/songs/8246552.html#songsvideo

Український коровай: виконує Еліна Сумченко. -- Режим доступу:://www.pisni.org.ua/songs/8246575.html#songsvideo

Матвієнко, В. П. Дотепні слова/ Володимир Матвієнко; мал. Ігоря Лук'янченка. -- Київ: Наукова думка, 2005. -- 2005. -- 416 с.

Бібліотека і карантин

Працюємо в нових реаліях

ЦІКАВІ БІБЛІОТЕЧНІ КНИЖКИ

   КАРАНТИН ТРИВАЄ....

Продовжуємо розповідати про цікаві книжки.

Пропонуємо прочитати вражаючу книгу Сергія та Марини Дяченко "Віта Ностра" ( vita — життя, nostra — наша) — фантастичний роман, який отримав премію «Золотий кадуцей» у номінації «Велика форма» на фестивалі «Зоряний міст-2007».

Дяченко, Марина та Сергій. Віта Ностра/ М. та С. Дяченко; пер. з рос. Олекса Негребецький; худож. О.Д. Кононученко. — Харків: Фоліо, 2013. — 380 с.

Яка сюжетна лінія?

У житті головної героїні Саші відбувається щось жахливе. Щось незрозуміле змушує її чітко виконувати певні дії, нічого важкого, але відмовитись неможливо. За невиконання завдання вона може отримати покарання. Після закінчення 10 класу Саша змушена опинитись у загадковому Університеті, який знаходиться у заштатному райцентрі. На зимовій сесії третього курсу студентів очікує перший серйозний «перехідний» екзамен. Але куди зникають ті, хто здав цей екзамен — невідомо. У книжці розповідається по перші п'ять семестрів, які Саша провела в Університеті. У напружених спартанських умовах зі студентів готують спеціалістів з якоїсь галузі, що нагадує містику. Всі викладачі університету — Слова та Граматичні Категорії Гіпертексту, а деякі з них ніколи і не були людьми. Після держіспиту студентам доведеться стати Частинами Мови, які формують наш світ, і завершити своє матеріальне існування, знайти сутність, нові можливості та нове Я.

Коротке слово про авторів:

Марина та Сергій Дяченки — подружжя та співавтори Сергій Сергійович Дяченко (нар. 1945 у Києві) та Марина Юріївна Дяченко (нар. 1968 у Києві) — українські російськомовні письменники-фантасти, сценаристи та редактори. Автори понад 25 романів та понад вісімдесяти повістей та оповідань. Лауреати багатьох літературних премій у галузі фантастики. Члени Спілок письменників України та Російської Федерації.[7] На Всесвітніх і Всеєвропейських зборах фантастів «Єврокон —2005» у Глазго Марину і Сергія Дяченків визнано найкращими письменниками-фантастами Європи.

Саме цю книжку та багато інших Ви можете обрати в Бібліотеці сімейного читання імені Олеся Гончара ПІСЛЯ КАРАНТИНУ! (вул. М. Шепелєва,13)

 ПІДГОТУВАЛА Зелікова С.

ЖИРАФКА

 Робота на конкурс до Дня Моркви

Жирафка

М. В. Коробко

   Був сірий вересневий ранок! Руська з мамою та малим Мишком йдуть на поля збирати не добірки від трактора. Поля були фермерські, і вусатий, схожий на жука фермер – дядько Павло, завжди дозволяв збирати остатки врожаю. От і сьогодні, вони йшли по моркву, а може ще щось знайдеться у землі-годівниці. Мишко скиглив всю дорогу, – що з нього візьмеш, – малий він. Тільки три роки виповнилось. А вона, Руслана вже доросла пані, як називав її фермер. Але Русланою, крім фермера її ніхто не називав, вона була Руся. Може тому що волоссячко було русе, кольору пшениці, може тому, що була не посидюча, а може й не доросла ще до повного імені.

Руся йшла, уважно роздивляючись під ногами, обережно переступаючи повз грудочки землі.

Вона сподівалась, а може її знов чекає Жирафка? Хоч і була вона вже дорослою дівчинкою, маминою помічницею. А все одно чекала на диво. З того часу, як померла бабуся пройшло майже два роки, і рік, як татко на війні. А вона так чекала та пильно вдивлялась у землю, аж раптом від несподіванки підскочила, бо у неї з під ноги стирчав маленький жовтогарячий хвостик.

–        Знайшовся, знайшовся,– радісно кричала Руся, пританцьовуючи на місці. Від радості вона підбігла до Мишка, та почала його кружляти, весело сміючись.

–         Матусю! – подивись, дивись ця велика морквина дуже схожа на Жирафку. В нього маленький хвостик та чотири маленьких відростка, наче ніжки, і довга шия.

Жили вони з мамою, татко захищав їх оселю, село і країну.

Спочатку вони жили в п’ятьох. Бабуся, таткова мама, сам татко, матуся, Руся й Мишко. Жили вони на краю села, й горя не знали. Татко їздив по селах - криниці копав, матуся поралась на городі та по господарству, а бабуся доглядала Мишка, розповідала цікаві казки їй, Русі, коли Мишко засинав. А ще вони з бабусею ходили в ліс по трави, адже бабуся дуже гарно зналася на рослинках. Обережно зривала квіточку, щось приспівуючи клала до кошика. Такі вранішні походеньки дуже любила Руся, а ще вони з бабцею перепочивали на пагорбку. Бабця витягала маленький ліжник, розкривала його, з корзини доставала жбан молока та половину хліба, з печі…  Руся босоніж бігала по росі, а бабця вишивала сорочечку та співала пісні, дуже довгі, схожі на казку, і називала вона їх – балади. Одного разу вони з бабцею пішли на поле, до фермера зібрати городину, що земля залишила для добрих та не ледащих людей. Знайшли вони буряка кругленького та маленького червоного, та довгого цалендрічна, ні не правильно, згадала дівчинка, схожого на ручку від швейної машини,– значить циліндричного (так бабуся казала). Ще знайшли цибулин, пізнього маленького гарбузика, та раптом під ногами в Русі, щось промайнуло руденьке. Вона нахилилась ближче до землі, обережно рученятами відгорнула грудки, і побачила морквину! На мить, дівчинка заплющила очі, а коли їх відкрила – в неї в руках лежала зовсім не велика морква, а маленький чудовий Жирафка. Руся глянула навкруги, ніби нічого не змінилося. І бабуся он обережно все складає в мішечок, і біля неї лежить купа моркви. А в долоні справжня іграшка, яку з любов’ю зробила природа.

Так, це була морква, але незвичайного жовтогарячого кольору. Вона була велика кругла в низу з чотирма маленькими дітками, відростками моркви, а наверху морквина звужувалась та трохи кумедно згиналась. Руся уявила собі країну Африку, в якій жив її любимий лев Боніфацій з мультика, який мама включає їй та Мишкові по старенькому фільмоскопі. Крім фільмоскопа та старенького програвача в них немає ні планшета, ні телевізора. Точніше все є, але то для дорослих. В них, у дитячій – море книг – різних. Тут і казки про звірят, і про маленького хлопчика Котигорошко і навіть про принцесу з скляної гори. І всі ці скарби вони будуть читати з Мишком. А поки читає мама на ніч, перед самісіньким сном.

Роздивляючись морквинку, Руся уявила собі, як прийде до дому, вони пообідають. І вона буде досконало робити собі Жирафку. З чорного перцю зробить оченята, з обламаних сірничків, з сіркою на кінцях маленькі ріжки, попросить маму, щоб допомогла зробити з картону вушка та хвостика з ниток. Але на превеликий жаль все склалося не так, як бажалось.

По дорозі бабці стало зле, в неї запаморочилось в голові, і вона зупинялась раз по разу поки дійшли до будинку. Приїхала швидка, бабусі зробили уколи, поставили крапельниці. Бабусі було погано весь вечір, на слідуючий день приїхав татко з роботи. Всі були біля бабусі, а вона ледь відкривала очі та звала до себе Русю. Коли дівчинка підійшла до бабці та обережно сіла на ліжко, притулилась до руки. Бабуся погладила Русю по голові, обійняла, поцілувала, щось прошепотіла, і руки в неї стали холодні й очі закрилися. Руся злякалася, скочила  ліжка і заплакала, як дитина голосно, розмазуючи пекучі сльози по щоках. Так в сім’ї стало четверо. Бабуся померла. А Руся стала дорослішою. Через рік, їх залишив татко, який пішов захищати Україну від ворога.

А Мишко, він ще нічого не розумів, іноді тільки замислиться, на великі, волошкові очі наповзуть сльози, і раптом знову сміється, весело підстрибуючи. Мишко, ще той бешкетник… Один клопіт від нього. То виделки порозсипає по хаті, а то бідолашного кота Моню зажене на шафу. 

Русі вже виповнилось вісім рочків, але до школи вона не пішла в перший тиждень вересня, бо матусі було важко з Мишком. Та й до школи треба було їхати в сусіднє село, тому що в її класі, 3А залишилось тільки двоє дівчат – вона та її подруга Олеся, яка захворіла. Через таку кількість дітей школу закрили.

Був сірий вересневий ранок! Руська з мамою та малим Мишком йдуть на поля збирати не добірки від трактора. Руся знайшла свого Жирафку, і на хвилину відволіклась. Мама дивилась на дочку, і потроху на її обличчі стала з’являтися посмішка, і в цей час задзвонив мобільний телефон. Мама взяла трубку, і раптом, як маленька дівчинка почала наспівувати та пританцьовувати. Вона поговорила по телефону, поклала слухавку в кишеню. Взяла дітей, і почала кружляти в танці. А потім радісно сказала, що завтра вертається татко з війни.

Карантин і цікава книга

З анотації: «Чи любите ви Сіменона?» і «Потворні ляльки» були дебютними у творчості письменника і журналіста Олександра Винокурова у жанрі гостросюжетного роману. Він узяв участь в анонімному конкурсі таких творів (2001 рік) – і переміг, обійшовши понад 250 інших авторів, які запропонували також свої детективи. Згодом з’явилися нові гостросюжетні твори Олександра Винокурова, і знову був успіх у читачів. Та ці були найпершими! Читач нізащо не здогадається, хто ж все-таки здійснив злочин – інтригу майстерно закручено за всіма правилами детективного жанру».

Винокуров,О. Потворні ляльки: повісті/ Олександр Винокуров.--Київ: АВІАЗ, 2018.--304с.

 Повість «Чи любите ви Сіменона?

"-- Володимире Матвійовичу, всяке у нас було. І рушники зникали, і ковдри, але щоб крали рукавички в яких я чищу унітази,--до такого ще не доходило."

Гостросюжетна лінія вихиляється як гірська дорога. У повісті головний герой весь час звертається до детективів Ж. Сіменона, весь час відчуваться інтрига, читач прагне дізнатися хто вбивця?

Повість "Потворні ляльки".

У самій назві криється загадка. А все дуже просто, прочитавши ви зрозумієте і дізнаєтесь про трагедію дитини -- дорослої жінки.

РАДИМО ПРОЧИТАТИ, ПОДІЛИТИСЯ ДУМКАМИ ПРО КНИГУ.

ЦЯ КНИГА Є В НАШІЙ БІБЛІОТЕЦІ 😉.

Квіти для мами

Заняття гуртка: малювали букет квітів для мами. Діти малювали та читали віршики, які присвячені для мами, бабусі, дівчинки...

МИХАЙЛО ВЕРБИЦЬКИЙ

Михайло Вербицький написав музику для гімну України.

Про життя і діяльність видатного історичного діяча можна ознайомитися на тематичній викладці матеріалів в читальному залі бібліотеки.

У січні 1992 року, 15 числа, тодішня Верховна Рада постановила "затвердити музичну редакцію Державного гімну України, автором музики якої є М. Вербицький" для "повсюдного виконання". Звуки рідного гімну завжди були найдорожчими кожному патріотові України. 

МИХАЙЛО ВЕРБИЦЬКИЙ – ЦЕРКОВНИЙ КОМПОЗИТОР

Спочатку автор композиції Михайло Вербицький написав музику для гітари (твір задумувався як сольний), а вже згодом адаптував її для хору.

Гітара була його улюбленим музичним інструментом.

Михайло Вербицький писав і церковні, і світські твори. Йому належить збірка салонних пісень для чоловічих квартетів та перший в Україні підручник гри на гітарі.

Замолоду за "веселі пісні, гру на гітарі" Вербицького двічі виключали з Львівської духовної семінарії.

Сучасний композитор Валентин Сильвестров про український гімн: "Михайло Вербицький – церковний композитор середини ХІХ століття… у нього був мелодійний дар – це помітно з його літургій. І ось цю патріотичну пісню він теж створив як церковний композитор. Це ж алілуя, розспів! У гімнах ніде такого немає! Це унікальний твір… у ньому є ознаки літургійного початку. У цьому гімні затонула якась пам'ять про літургію, про всеношну".

НАЙБІЛЬШІ ВІДКРИТТЯ – ВИПАДКОВІ

Першим текст Павла Чубинського поклав на музику Микола Лисенко. Далі був композитор Кирило Стеценко. Проте остаточно пісня-гімн "Ще не вмерла Україна" утвердилась у свідомості українського народу саме в співавторстві Павла Чубинського і Михайла Вербицького. У грудні 1963-го у львівському часописі "Мета" вірш Чубинського видано анонімно – адже автор був під наглядом жандармів – "сховано" серед трьох віршів Тараса Шевченка.
Греко-католицький священик села Млини (тоді Австрія, а нині Польща) отець Михайло Вербицький, якому принесли часопис, загорівся покласти на музику слова, які вважав шевченковими. Помилитися було легко, бо стиль віршування виявився подібний.
Вперше твір надрукували з нотами 1865 року, а прозвучав він публічно на Шевченкових роковинах у Народному домі в Перемишлі 10 березня того ж року. Після цього урочисту пісню виконували в Наддніпрянщині й Галичині під час патріотичних заходів.
УКРАЇНСЬКИЙ СЛАВЕНЬ МІГ БУТИ ІНАКШИМ

Однією з перших пісень, яка виконувала роль національного гімну, зокрема, у Центральній та Східній Україні, з сер. ХІХ ст. став "Заповіт" Шевченка. У різний час до нього писали музику і Михайло Вербицький, і Микола Лисенко, і Гордій Гладкий.
1848 року Головна Руська Рада у Львові визнала гімном галицьких українців пісню на слова отця Івана Гушалевича та музику Михайла Вербицького "Мир вам, браття, всі приносим".
Киянин на ім'я М. Бонадик 1992 року запропонував свій варіант мелодії – абсолютно нової – до славня незалежної України. Але, як свідчать архівні дані, відповіді від Комісії ВР з питань культури так і не отримав.
ЯКЩО РАПТОМ, ВИ НЕ ЗНАЛИ...
У США як народну пісню майбутній гімн виконав емігрант зі Львова у Нью-Йорку Михайло Зозуляк 1915 року. І він же в 1916-му зробив його перший запис на вініловій платівці (Columbia Phonograph Company) українською мовою під назвою Szcze ne wmerla Ukrainy ni slava ni volya.
ПРОСТО ХІТ

Творча фантазія не має меж. Популярність офіційного українського славня стала такою великою, що це надихнуло сучасних музикантів. Нині мережею шириться безліч варіацій у різних стилях... Але в кожній із них із легкістю вгадуються акорди, що стали святими для українців

• • ЩО ЧИТАТИ:
  • Вербицький Михайло Михайлович // Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 110.
  • Загайкевич М. Вербицький Михайло Михайлович/ М.Загайкевич // Українська музична енциклопедія, Т.1 — Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. 2006 — C. 322–325
  • Загайкевич М. Співець національного відродження України [Текст] : (творча спадщина автора музики Державного гімну України М. Вербицького) / М. Загайкевич // Народна творчість та етнографія. – 1995. – № 2–3. – С. 15–24.
  • Крижанівський С. Автор музики українського гімну [Текст] : [Михайло Михайлович Вербицький] / Степан Крижанівський // Історичний календар-2000 / упоряд. А. Денисенко, В. Туркевич. – К., 1999. – С. 367–368.
  • 
    
    Крушинський А. Не тільки музикант, а й символ національного відродження [Текст] : до 140-річчя Національного гімну та 190-річчя народження Михайла Вербицького / А. Крушинський // Вісник Книжкової палати. – 2005. – № 3. – С. 44–45.
  • Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. Мельник О. Мелодія, варта цілого життя [Текст] : до 190-річчя від дня народж. священика і патріота Михайла Вербицького / О. Мельник // Урядовий кур’єр. – 2004. – 24 липня. – С. 9.
  • Ясіновський Ю.П. ВЕРБИЦЬКИЙ Михайло Михайлович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Verbytskyj_M (останній перегляд: 04.03.2020)
  • 
    
  • 
    
  • 
    
  • 
    
  • 
    
  • 
    

ДЕНЬ ПИСЬМЕННИКА В БІБЛІОТЕЦІ

  У Всесвітній День письменника до бібліотеки завітали вихованці ПШ ЄНОТ.

Програма:

Екскурсія по музейній кімнаті "Світлиця Олеся Гончара".

Візуальне знайомство з книгами різних письменників.

Огляд книжкової виставки "Тарас Шевченко"

+

Майстер-клас по виготовленню вітальної листівки для мами на свято 8 Березня

"Як розшифрувати слово БУСОЛ"

 Розказав поет Сашко Кучеренко (Сашко Обрій) юнакам та юнкам з середньої школи №  12 на зустрічі у читальній залі відділу для дорослих, презентувавши нову свою книгу "БУСОЛ".

САШКО КУЧЕРЕНКО - поет із Миколаївщини, мешкає в Києві. Народився у місті Южноукраїнську в 1991 році.

Закінчив Севастопольський університет ядерної енергії та промисловості (2013), спеціальність: інженер з організації експлуатації і ремонту обладнання атомних електростанцій (атомник).

Працював на Південно-Українській АЕС з 2013 по 2017 машиністом-обхідником турбінного обладнання в м. Южноукраїнськ.

В серпні 2017 звільнився з АЕС і вступив на курси Першої національної школи телебачення в Києві (спеціальність – тележурналіст-телеведучий).

У 2007 взяв участь в миколаївському обласному конкурсі «Золота арфа», де переміг в номінації «Патріотична лірика».

З 2011 активний учасник клубу поетів «Колібрі» (м. Южноукраїнськ), друкувався у трьох альманах цього клубу.

Також друкувався у журналі «Соборна вулиця» (м. Миколаїв).

У 2015 отримав перше місце в обласному конкурсі молодих літераторів Миколаївщини «Золота арфа».

2015 – перша збірка віршів «Абетка юності» (видавництво «Український пріоритет»).

2015 – лауреат Всеукраїнської премії ім. Василя Симоненка в номінації «За першу поетичну збірку».

2015 – прийнятий до лав НСПУ.

2016 – друга збірка поезій «І.ДЕ.Я» (Видавництво Сергія Пантюка). Презентував збірку у більш ніж 10-ти великих містах України.

2017 – гран-прі Всеукраїнського фестивалю «Підкова Пегаса» (м. Вінниця),

Абсолютний чемпіон поетичного марафону Всеукраїнського літературно-мистецького свята «Просто на Покрову» (м. Коростень).

2019 – вийшла друку третя збірка Сашка «БУСОЛ».

Сторінка в Фейсбуці: http://fb.com/alexander.kucherenko.5

бережу

Раб нікуди звідси сам не піде.

Топчуть байстрюки тіла легенд.

Берегтиму український Південь

ревно, ніби кисень для легень.

Перекрито виходи і входи,

видихи і вдихи рідних слів.

Бережу одвічні генофонди,

мов худобу, загнану у хлів.

Сперло дух, здавило груди степу,

як живому трупу у труні.

Але дух не стерти! Степ все стерпить.

Бережу (кому як не мені?).

Пам’ять зла у києвів та вінниць.

Та й не ті  тепер вже Чернівці.

Нищили мій край пекельні війни,

та найважче – вижити на цій...

Никати понурим партизаном.

Мову за халявою нести.

А довкола мокша і ерзяни.

Хоч візьми й подайся в монастир.  

Ледве чутно той синівський розпач:

тихо гине мати на руках.

Тіло мови точить зла короста –

як би не молив, не нарікав.

Край мій заповітний – не фальшивка!

Край мій – не хохол, не малорос!

Не взяла його чума фашистська.

Діти рідні – гірше всіх загроз.

Вбити. Розгребти. Розмежувати…

Препарують степ чужі й свої!

Душі на розп’яття меншовартість

супроводить, ніби конвоїр.

Та в степу, як в затишку криївки,

не страшна ніяка татарва.

Бережуть мій Південь – український! –

стріли серць і мови тятива. 

манкурти

Так давно, що й відколи – ніхто вжeнeзна,

тут нe виділи батька Богдана

скляклийСу́ботів, цeрква стара, мовчазна,

пeрeхняблeна, начeбандана...

Та якби і воскрeс раптом Хміль, мов Ісус, –

спeрeсeрдя б долонeю ляснув

сам сeбe по потилиці! Лайкою з уст

спом'янув би лихий Пeрeяслав!

Часом, вдаваний стогін чи здавлeний виск,

а частішe – лeдьчутнe роїння

зманкуртілих синів чув би, знявшись увись,

Хміль на Божій зeмлі – в Україні.

І почувши цe, чухав би чуба, сумний:

бач, нe завжди дається по вірі!..

То ж кому вклали в пазурі душі сини?

Зeмле Божа, чом преш у повії?

Байстрюки... Їх сeрця обплeла волосінь.

Ґeлґотятьмоскворото кияни

щось бридкe й нeрозбірливe. Ну Олeксій! –

Смачно ж ти пригощаєш киями!

Бачиш, Хмeлю? – Байду́же: москвин чи поляк.

Бачиш? – Кров'ю запікся Хрeщатик!

Ти повстав! А тeпeр – на Софіївській скляк...

То ж до кого тeпeр нам кричати?

Хто з нас, в розпалі нeуцтва, тьми і брeхні,

вигрібатимe вгноєні стайні?

Та хмeлить крізь віки юні голови Хміль.

Бій нe пeрший грядe й нe останній!..

* зманкуртілий – від «манку́рт» – людина зі стертою історичною пам’яттю.

* Олексій – другий московський цар з династії Романових, який підписав переяславські статті з Б. Хмельницьким

* волосінь – будь-яка нитка або шнур, що використовується для риболовлі.

колесо

Хай буде нас хоч п’ять зі ста.

Нехай з мільйона – кілька тисяч.

Хоч негідь пре на п’єдестал, –

котися, колесо, котися!

Завжди триматимусь своїх:

земель, традицій, побратимів.

Свій хрест ніхто з них не волік,

а гордо ніс крізь пил рутини.

Крізь кпини, погляди косі,

сопіння, чавкання, крехтіння.

Де кожен перший – гречкосій.

Де легше дихати – кретинам.

Котися, колесо руде,

відлічуй обертами днини!

Своїх триматимусь людей.

Щоб битись в такт – укупі з ними.

В одвічну правду і мету,

лиш нам близьку і нам щемливу.

Лиш битись, битись, бо... зметуть!

Бо млявих жорна труть на мливо.

Якщо й залишусь в бур’янах,

один-однісінький, мов колос, –

пройду ще безліч бур, юнак.

Застрягну – гострий, злий осколок.

У м’ясі гнитиму врагам.

Свої ж – десь поряд. Поряд з ними

в думках живу. Мов ураган,

нас мовні звуки поріднили.

Вже й геть не жменька нас – зі ста.

З мільйона нас – вже-надцять тисяч!

Мов зброю, мову я дістав.

Котися, колесо, котися!