вівторок, 28 червня 2022 р.

"День Конституції України". Суспільне інформування



Що читати ?


 День Конституції України — це державне свято, історія якого почалася з 1996 року та супроводжувалась довгими обговореннями та дебатами. Тоді, у ніч на 28 червня, парламент прийняв Конституцію незалежної України. Цікаво, що Україна як незалежна держава прожила без власної Конституції практично п'ять років і стала останньою з пострадянських країн, де прийняли Конституцію – основу української держави, де написано, що країна існує для людей, але не навпаки. 

День Конституції України – державне свято, яке відзначається щорічно у день прийняття документу. 

Основний документ країни був ухвалений Верховною Радою вночі проти 28 червня 1996-го – на п'ятий рік після проголошення незалежності України. Після майже доби безперервної роботи у сесійній залі народні депутати таки ухвалили документ 315 голосами. Того ж дня Конституція України набула чинності. 

Прийняття Конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність, стало важливим кроком у забезпеченні прав людини та громадянина, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені. 

Українська Конституція – спадкоємиця ідей та принципів, закладених протягом тисячоліття у зводі законів «Руської Правди» Ярослава Мудрого, «Договорах і Постановленнях Прав і вольностей Війська Запорозького» Пилипа Орлика й Статуті про державний устрій, права і вільності УНР. 

Вона є відображенням таких фундаментальних цінностей нашої держави як свобода, справедливість, демократія, правова держава. 

Наш основний закон – це справжній фундамент життя і розвитку України та її народу. 

субота, 25 червня 2022 р.

"Україна має статус кандидата ЄС". Інформування


Європейська інтеграція України — складний, багаторівневий, поступовий процес в різних сферах — політичній, економічній, соціальній, культурній.
Після отримання незалежності Україною, поступово визначився головний вектор її розвитку — інтеграція до європейського співтовариства. Євроінтеграційна ідея є свідомим і природним стратегічним вибором українського суспільства, підтвердженим багатьма випробуваннями. Дороговказом внутрішніх реформ стала Угода про асоціацію з ЄС, яка набула чинності у 2017р. Україна рухаласяся на шляху до ЄС. Очевидно, не так швидко як би хотілося. З одного боку, існувало чимало внутрішніх проблем, шо уповільнювали проєвропейські реформи. Небезпечним був вплив російського фактору. 
У 2017-му угода набула чинності. Тоді ж запрацював безвіз між Україною та ЄС, почала діяти зона вільної торгівлі. Поступово Україна проводила реформи, необхідні, щоб відповідати вимогам ЄС. У 2019-му в Конституції України вперше офіційно закріпили курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Повномасштабна війна, яку розгорнула Росія, тільки пришвидшила шлях України до ЄС: вже на п’ятий день після вторгнення російських військ у лютому Україна подала заявку на вступ до Євросоюзу.


Стаючи кандидатом на членство, країна отримує доступ до фінансових інструментів Євросоюзу. "Якщо поглянути на країни, які вступали до ЄС у 2000-х роках, то на етапі інтеграції, у них починало зростати ВВП внаслідок прямих іноземних інвестицій і тому, що ці країни отримували доступ до фінансових інструментів ЄС. Так само й Україна, якщо стане кандидатом на членство в ЄС, отримає доступ до інструменту передвступної підтримки", — пояснює Маріанна Фахурдінова.

Реформи, виконання яких Євросоюз визначив як умову того, що статус кандидата збережеться:

(1) реформа Конституційного суду

(2) продовження судової реформи

(3) антикорупція, включно з призначенням керівника САП

(4) боротьба з відмиванням коштів

(5) втілення антиолігархічного закону

(6) узгодження аудіовізуального законодавства з європейським

(7) зміна законодавства про нацменшини.





Що читати?


понеділок, 20 червня 2022 р.

«Багатьох захоплює ця розумна гра» . Інтелектуальна вікторина

20 червня– Міжнародний день шахів 



"Втікач, біженець, шукач тимчасового притулку". Інформаційне есе


20 червня країни світу відзначають Всесвітній день біженців. Його встановлено згідно з рішенням 55-ї сесії Генасамблеї ООН від 4 грудня 2000 року й відзначають з 2001 року водночас з Африканським днем біженця.

На сьогодні біженці − це одна з найбільш гострих проблем сучасного світу. Війни, стихійні  лиха, порушення прав людини – головні причини того, чому люди змушені покидати свої домівки й шукати притулку.




Повномасштабне вторгнення РФ в Україну стала причиною найбільшої міграції в Європі за останні роки.

Широкомасштабна війна Росії проти України  триває.   Більш ніж сто днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну призвели до десятків тисяч смертей і поранень, руйнувань міст та селищ, знищення інфраструктури. , будинків та змусили мільйони українців залишити свої домівки в пошуках безпеки.


За даними ЮНІСЕФ, 5,2 мільйона дітей з України потребують гуманітарної допомоги, з яких 2,2 мільйона знаходяться в країнах, які приймають українських біженців. Відповідно до статистики організації, двоє з трьох дітей в Україні були переміщені в результаті бойових дій. Саме діти і жінки складають переважну більшість українців, які шукають притулку від війни за кордоном.

Статус біженця - це індивідуальне, гарантоване міжнародними конвенціями право, тоді як право на тимчасовий захист є колективним, не передбачає звернення з індивідуальними заявами та проходження адміністративної процедури її розгляду.

Тимчасовий захист. Головним документом, який регулює питання надання тимчасового захисту є Директива ЄС 2001/55/ЕС про тимчасовий захист, яка була прийнята в ЄС ще 20.07.2001 для забезпечення мінімальних стандартів надання тимчасового захисту у випадках масового напливу переміщених осіб. Проте вперше Директиву було активовано Рішенням Ради ЄС 2022/382 від 04.03.2022 саме для українців. І таке рішення беззаперечно можна назвати безпрецедентним в історії ЄС.

Головна мета Директиви полягає у послабленні тиску на національні системи надання прихистку та забезпечення переміщених осіб на території держав-членів ЄС такими гармонізованими правами як право на проживання, медичну допомогу і освіту, доступ до ринку праці та житла та ін.

Але надання тимчасового захисту не означає автоматичне отримання статусу біженця. В той же час особа, яка отримала тимчасовий захист не позбавлена права отримати статус біженця в порядку, встановленому законодавством держави її перебування.


 Головна принципова різниця між тимчасовим захистом та статусом біженця полягає в тому, що статус біженця - це індивідуальне право особи на міжнародний захист, яке надається після проходження тривалої адміністративної процедури, яка має свої особливості. При цьому поняття тимчасового захисту не є категорією міжнародного права, а є винятковими тимчасовими та негайними мірами, які застосовуються при масовому напливі людей, які тікають з зони збройного конфлікту, направленими на забезпечення швидкого та відносно спрощеного механізму колективного захисту осіб, які потребують такого захисту, гарантуючи їм дозвіл на проживання та інші соціальні права.


Статус біженця гарантує право безстрокового проживання на території відповідної держави, а строк на який видається посвідчення біженця відрізняється в різних країнах, хоча передбачає право поновлення на аналогічний строк. Статус біженця може бути відкликаний одразу, коли з'являються докази, які вказують на те, що є підстави для його перегляду.


Оскільки тимчасовий захист є негайною і тимчасовою мірою, строк його дії є обмеженим, а захист буде припиненим по завершенню війни в Україні. При цьому строк, на який надається статус біженця є більш тривалим, а припинення війни в Україні не буде автоматичною підставою для його позбавлення.

Щоб визначитись, який саме статус в державі перебування особа планує отримати, необхідно дати відповідь на запитання: яка мета отримання такого статусу? Якщо особа зацікавлена в негайному отриманні всіх соціальних прав та в терміновому поверненні на територію України по закінченню воєнних дій, при цьому не має наміру залишатись в ЄС, то оптимальним буде саме отримання тимчасового захисту. Якщо ж особа переслідує більш далекоглядні цілі, як то отримання права безстрокового проживання та доступ до інтеграційної системи ЄС, тоді є сенс звернутись з заявою про отримання статусу біженця.

Країни ЄС, які приймають українських біженців з 24 лютого, запровадили спеціальний захист, за яким шукачі притулку можуть перетинати кордон за спрощеною процедурою і отримати низку прав.

При цьому в кожній країні залишаються в силі власне законодавство щодо надання міжнародного захисту.

Тимчасовий захист українців через війну в Україні у країнах ЄС регулюється Директивою, яка набула чинності 4 березня 2022 року.

Згідно з цим рішенням, право на тимчасовий захист у будь-якій країні ЄС мають ті, хто проживав в Україні на постійній основі і виїхав з країни, щоб уникнути війни з 24 лютого 2022 року. Тимчасовий захист діє мінімум рік, термін може бути продовжений залежно від ситуації в Україні.

Права, які отримують втікачі від війни зі статусом тимчасового захисту в ЕС:


  • Право на проживання

  • Доступ до житла

  • Соціальна допомога

  • Медична допомога

  • Опіка над дітьми та підлітками без супроводу

  • Доступ до освіти для дітей та підлітків

  • Доступ до ринку праці


Між тим, тимчасовий захист надається негайно для переміщених осіб, які втекли від збройного конфлікту – часто відразу після перетину кордону.

Хоча тимчасовий захист не пов’язаний з міжнародним захистом, але зменшує в ньому потребу, адже людина отримує необхідні права та умови для життя.

Надання статусу міжнародного захисту не залежить від тимчасового захисту. Статус біженця надається особливою процедурою перед компетентними національними органами в державах-членах.

Відповідно до законодавства ЄС подати заяву на міжнародний захист (статус біженця) треба у першій безпечній країні після перетину кордону.

Заявники на статус біженця мають подібні права з тимчасовим захистом, але є деякі відмінності - наприклад, особа може отримати доступ до ринку праці через 9 місяців, якщо до того моменту її справа не отримала остаточного рішення. Заявників на статус біженця можуть забезпечувати житлом, одягом та медичною допомогою на закритій території.

Тим часом, формальності при наданні тимчасового захисту мінімізовані, тому процедури займають небагато часу в порівнянні з набуттям статусу біженця.



Тимчасовий захист для біженців з України після 24 лютого триватиме до 4 березня 2023 року.

Якщо причини надання тимчасового захисту не зникнуть – тобто залишатиметься небезпека для життя при поверненні в Україну – тимчасовий захист буде двічі автоматично подовжений на 6 місяців – загалом до 4 березня 2024 року.

На відміну від статусу біженця, статус тимчасового захисту не обмежує людину в пересуванні іншими країнами. Особливо це стосується тих, хто може подорожувати на підставі безвізового режиму. Тобто після реєстрації та отриманні допомоги в одній країні можна вільно їхати в інші країни – протягом 90 днів після в'їзду на територію ЄС.

При цьому користуватися правами, отриманими від тимчасового захисту, можна лише в державі, яка надала дозвіл на проживання. Втім, інша держава-член ЕС також може вирішити видати інший дозвіл на проживання.

Директива про тимчасовий захист діє у всіх країнах-членах ЄС, крім Данії. Також тимчасовий не надають в країнах Шенгенської зони, які не є членами ЄС: в Швейцарії, Норвегії, Ліхтенштейні, Ісландії.

Хвиля міграції безпрецедентних за останні десятиліття масштабів, викликала і безпрецедентну солідарність з боку громадян ЄС та урядів, наголошує УВКБ ООН

Уперше держави ЄС швидко активували Директиву про тимчасовий захист, що забезпечує доступ до захисту та послуг для біженців з України, йдеться у повідомленні організації, що привертає увагу до оновлених даних агентства на порталі про ситуацію з українськими біженцями.

Європейський Союз надав українським вимушеним переселенцям право на проживання та роботу в усіх 27 країнах ЄС протягом 3 років.

Вони також мають право на соціальні виплати, медичну допомогу та доступ до шкільної освіти.

За статистикою Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, станом на червень

 44 європейських країнах перебуває близько 4,9 млн біженців з України;

з них 3,2 млн українців отримали тимчасовий захист або подібний статус в країнах, які приймають біженців.

Більшість українських біженців, відповідно до статистики ООН, перебувають у сусідній Польщі. Статистика по всіх сусідніх країнах виглядає наступним чином:

Польща – 1 млн 152 тисячі

Росія – 1 млн 116 тисяч (УВКБ ООН включає дані офійіцно подані РФ і не має засобів перевірити повідомлення про примусові депортації, пояснили ГА в ООН)

Молдова – 86 тисяч

Румунія – 82 тисячі (34 тисячі – за програмою тимчасового захисту)

Словаччина – 77 тисяч

Угорщина – 24 тисячі

Білорусь – 8 тисяч


У випадку Польщі, Словаччини та Угорщини статистика відображає кількість українців, які отримали національний еквівалент спеціального захищеного статусу в цих країнах.

Статистика щодо кількості українців за програмами тимчасового захисту в Росії, Молдові та Білорусі відсутня.

Серед усіх європейських країн третьою за величиною країною-приймачем українських біженців є Німеччина, де 780 тисяч українців переховуються від російської агресії, майже 566 тисяч із яких отримали спеціальний захищений статус.

Наступними серед країн ЄС за кількість прийнятих українських біженців є Чехія, Італія та Іспанія.

Портал містить дані лише по Європі, бо, як вважає агентство, більшість біженців шукали притулку саме за західними кордонами України.

«Ми вважаємо, що переважна більшість біженців з України втекла до Європи і залишилася тут. Потенційно портал може охоплювати країни за межами Європи, якщо така інформація буде доступна», – роз’яснила на прохання Голосу Америки у письмовому коментарі речниця УВКБ ООН у Женеві Наталія Прокопчук.

На запитання Голосу Америки про те, чи УВКБ ООН розрізняє українських біженців та людей, які, згідно з заявами українських урядовців, були депортовані до Росії, речниця відповіла, що агентство включає ті офіційні дані, які подає Росія.

«Нам відомо про повідомлення про примусові депортації, але у нас немає засобів перевірити такі повідомлення. Портал відображає кількість біженців і переміщених осіб, які прибули до Росії, за даними національних органів влади Російської Федерації», – пояснила речниця організації.

«90% тих, хто виїхав (внаслідок повномасштабної війни Росії проти України – ред.), сьогодні говорять про те, що вони хочуть повернутися», – заявляє директорка Інституту демографії та соціальних досліджень ім. Птухи НАН України Елла Лібанова.

Лібанова наголошує, що серед українок, які виїхали, більшість - близько 60-70% має вищу освіту, що робить їх конкурентоспроможними на ринку праці і збільшує шанси адаптуватись в країнах перебування.

На думку науковиці, достеменно оцінити демографічні втрати поки неможливо – це залежить від тривалості активної фази війни. «Це наше майбутнє і ми маємо битися за кожну людину, щоб вона повернулася в Україну», – вважає Елла Лібанова.

За інформацією Міжнародної організації міграції (МОМ), майже 4,5 мільйона внутрішньо переміщених українців повернулись додому після переміщення.

«Найбільш значні показники кількості повернень зафіксовано на півночі країни та в Києві. Після повернення цих територій під контроль Уряду України люди переважно повертаються до великих міст та передмість», – йдеться у звіті організації станом на травень. Втім, відповідно із дослідженням МОМ, більше третини тих, хто повернувся, все ще почуваються в небезпеці, а 9 відсотків готові залишити домівки знову через війну.

Агентство у справах біженців ООН зауважує, що незважаючи на те, що в Україні й далі йде війна, і Росія обстрілює ракетами усі регіони країни, частина українців повертаються, зокрема на звільнені від російської окупації території та туди, де не велися бойові дії.

Президент України Володимир Зеленський під час он-лайн виступу на Yale SEO Summit закликав світовий бізнес зберегти підтримку українських біженців у разі затягування війни. За його словами, більшість українських біженців хочуть повернутися додому, але терміни повернення можуть затягнутися, тому ці люди потребують подальшої підтримки.

«Вони (біженці) вірять у перемогу та вірять у повернення, але ми воюємо з Росією, і ризики, що це не завершиться завтра – вони досить високі, так воно і є. І людям, які перебувають за кордоном, в інших державах, їм потрібна підтримка», – зазначив президент України.



            Таня Власова. Вірші     


Оксана каже: «То був найчорніший мій день.

Я взяла за руку свою дитину і пішла повз людей.

Пам’ятаю, земля була сива, а небо — немов бордове.

Чоловік дивився нам услід, аж поки ми не перейшли кордон.

Я мучилась тим, що поїду — і це ніби значить, що я змовчу.

Але я мусила посміхатись, щоб мала не лякалась мого плачу.

Моє серце лишилось у Києві, але часи такі —

я вивезла доньку туди, де можна не боятися літаків.

Вдень я здебільшого сильна, бо сильні всі українські жінки.

Але щоночі я хочу додому так, що затьмарюються думки.

Кожна хвилина ще більше виросла у ціні.

Ми з донькою поїхали, але ми не біженці, ні.

Тут ми просто бажані гості і я вдячна за це усім.

Я знаю, що переможемо, скільки б десь не було росій.

Я тепер — міжнародниця, і в компанії своєї дочки

ми зі світом зараз плетемо невидимі ниточки.

Я вірю у силу країни, яка зараз переживає все це.

Я вірю у місто, в якому лишилося моє серце.

Весь світ відкритий і весь світ тепер знайомий.

Але моя донька питає, де тато, і хоче до нього.

І ми віримо в самих себе, віримо у своїх людей.

І коли ми переможемо — це буде найсвітліший мій день.

І всі сльози відразу висохнуть, і зникне шалена втома.

Я візьму за руку свою дитину

і піду додому».

 https://www.facebook.com/TaniaVlasovaOfficial


Джерела інтернет:

 

https://www.rbc.ua/ukr/travel/legalizatsiya-ukraintsev-es-pochemu-vremennaya-1649786439.html

https://www.dw.com/uk/bizhentsi-z-ukrainy-u-nimechchyni-yak-oformyty-dokumenty-yaki-sotsialni-harantii/a-61100748

http://dspace.onua.edu.ua/handle/11300/14370

https://jurliga.ligazakon.net/ru/news/210033_timchasoviy-zakhist-chi-status-bzhentsya-v-chomu-printsipova-rznitsya

https://helsinki.org.ua/articles/tymchasovyy-zakhyst-vs-status-bizhentsia-v-yes-pravovyy-status-ukraintsiv-iaki-riatuiutsia-vid-viyny-v-krainakh-yes/

https://www.pravda.com.ua/news/2022/03/4/7328238/

https://zn.ua/ukr/UKRAINE/ukrajinski-bizhentsi-ne-trudovi-mihranti-jak-jim-znajti-robotu-za-kordonom-.html

https://www.radiosvoboda.org/a/bizhentsi-krayiny-yaki-pryymayut-prohramy/31899566.html


неділя, 19 червня 2022 р.

Повертайся, татусю...Повертайся, татусю, скоріше. Літературно патріотичні читання




Вірші про тата

 Все на світі вміє тато

Все на світі вміє тато:
І шпаківню змайструвати,
Вміє довгий цвях забити,
Може борщ смачний зварити,
Вміє рибу він ловити,
Мамі дарувати квіти,
Смажить шашлики у лісі
Та казки читать Марисі,
Запускати в небо зміїв…
Все на світі татко вміє!
От якби ж ще для сестрички
Він навчивсь плести косички!..
Автор: Тетяна Корольова

 У тата

На коліні гарно в тата,
мов на конику, скакати!
А на справжньому коні
трохи боязно мені.
Він не вміє готувати
І млинців не напече,
Та як гарно вкупі грати:
М’яч від тата не втече
Автор: А. Костецький


Я навчаюся у тата

Мої руки незупинні то у фарбі, то у глині.
Що не вміють руки нині – перейнять скоріш повинні.
Я навчаюся у тата молоток в руках тримати.
Скоро буду майструвати, бо навчаюся у тата!
Автор: Петро Осадчук

Рідний тато

Тату, рідний, мусиш знати –
Ти найкращий в світі тато!
Добрий, сильний та стрункий:
Хіба є де ще такий?
Будь упевненим, мій тату,
Що тебе я буду вартий.
Все робитиму, як ти,
Треба тільки підрости!
Автор: Сергій Гордієнко



Мій тато

Як з усього світу татків
Всіх докупи позбирати,
А тоді мене спитати:
— Котрий найдорожчий тато?
— Мій, — скажу я без запинки,
І то буде правда чиста,
Як з дитячої сльозинки
Крапелиночка іскриста.
Ви своїх татів хваліте,
Величайте, — я не дбаю —
Та за всі скарби на світі
Я свого не проміняю.
Автор невідомий

 Тато 

У мене є тато!
Запитаєте, який він?
Самий сильний тато,
Самий хоробрий воїн!
Добрий. Самий розумний.
Як не похвалитися?
Татом тільки з мамою
Можна поділитися.
У мене є тато!
Все одно, який він!
Кращий в світі тато,
Бо ВІН МІЙ!
Автор: Тетяна Бокова


пʼятниця, 17 червня 2022 р.

Пісок кипить, розжарений на сонці, і жовтий колір заливає взір» Відеоспостереження ...






17 червня - Всесвітній день боротьби з опустелюванням та посухами!

Деградація земель та опустелювання вже давно набули глобального виміру та є одними з найбільших викликів для сталого розвитку людства, спричиняючи серйозні проблеми як екологічного, так і соціально-економічного характеру, включаючи голод та вимушену міграцію населення.

Щорічно людство продовжує втрачати 12 мільйонів гектарів земель та 75 мільярдів тон родючих ґрунтів, на яких можна було б отримувати 20 млн. тон зерна. Від опустелювання деградації земель та посух безпосередньо страждають близько 1,5 мільярдів людей, а від нестачі води - до 40 % населення земної кулі. Щохвилини у світі деградує 10 га ґрунтів; опустелювання зазнають 23 га земель; емісія вуглецю підвищується на 6150 тон; від голоду вмирає 16 людей, з яких 12 дітей.

17 червня відзначається у світі як Всесвітній день боротьби з опустелюванням та посухами. Рішення про його відзначення у 1995 році прийняла Генеральна Асамблея ООН у зв’язку з річницею прийняття Конвенції боротьби з опустелюванням 17 червня 1994 року. 

Сучасний стан земельних ресурсів і ґрунтового покриву країни свідчить про агроекологічну незбалансованість структури земельних угідь. У зв'язку з таким станом ґрунтів виникла необхідність вжиття відповідних заходів, одним з яких є еколого-ландшафтна спрямованість землеустрою і системи землеробства, яка передбачає ряд напрямків: виведення деградованих земель зі складу ріллі; залуження деградованих земель; створення захисних лісових насаджень; формування ґрунтозахисної структури агроландшафтів (захисні лісонасадження, гідротехнічні споруди) та впровадженням науково обґрунтованих сівозмін, прогресивних технологій збереження та відтворення родючості ґрунтів при веденні землеробства.

Також одним з пріоритетних напрямків в охороні ґрунтів від ерозії та деградації є формування національної екомережі, яка створюється з метою поліпшення умов для формування і відновлення довкілля та збереження ландшафтного біорізноманіття. Пріоритетним напрямом заповідної справи є збереження залишків цілинних земель, місць зростання рідкісних і зникаючих видів рослин, лісів - типових поліських і лісостепових ландшафтів.

У землекористувачів перед землею є обов’язок – зберегти її родючість для нащадків. Коли в суспільстві йде мова про споживання екологічно чистої сільськогосподарської продукції – це повинно лише спонукати товаровиробників до збереження родючості ґрунтів.

Питання охорони земель в умовах загострення екологічної ситуації під час війни є одним з найважливіших напрямків управління на місцях,

Про це будемо пам'ятати

четвер, 16 червня 2022 р.

середа, 15 червня 2022 р.

"Голодомор 1932 -1933: хроніка подій". Інформаційне повідомлення


У 1920-х Радянський Союз утвердився як тоталітарна держава з комуністичною ідеологією. За нової соціально-економічної структури у такій системі не було місця для українського селянина-власника. Громадянином СРСР став товариш. Без національності, власності, без родинних зв’язків і цінностей. Населення, яке поступово перетворювали на рабів через колективізацію, опиралося таким змінам. Держава пішла до кінця — зламати та викорінити основу опору — українське село. Тоді там забрали всі харчі, аж до готової їжі на столі. А потім перекрили доступ до продовольства і можливість в’їзду та виїзду. Мільйони українців тоді втратили життя через спрямовану проти них політику СРСР. Сьогодні цей злочин кваліфікують як геноцид української нації.


Липень 1932 року — на конференції ЦК КП(б)У у Харкові було визначено затверджені московським центром розміри хлібопостачання з урожаю 1932 р. у розмірі 356 млн пудів.

Від червня до жовтня 1932 р. з колгоспів та одноосібників вдалося 

зібрати тільки 136 млн пудів хліба.


Станом на 5 жовтня того ж року з 23 270 колгоспів виконали план тільки 1 403 колгоспи.

З мізерного збору зернових у 1932 р. в Україні вилучили 52%, внаслідок чого виникла криза сільськогосподарського виробництва. "Боротьба за хліб", яку ініціювали В. Молотов та Й. Сталін, перетворилася на війну проти селян.

Жовтневий візит Молотова в Україну виявився "переломним". Він вимагав від партійних організацій активної "боротьби за хліб", а від колгоспників — "виконання своїх першочергових зобов’язань перед пролетарською державою".

9 листопада 1932 року Наркомюст УСРР та Генеральна прокуратура надіслали вказівки місцевим судовим органам, щоб вони забезпечували стягнення хліба із селян.

11 листопада 1932 р. Раднарком УСРР видав інструкцію "Про організацію хлібозаготівлі в одноосібному секторі". Відповідно до цього документа, дозволялося застосовувати репресії, чинити свавілля та знущання над селянами, які не "виконують своїх зобов’язань".

18 листопада 1932 р. ЦК КП(б)У ухвалив постанову "Про заходи з посилення хлібозаготівлі", положення якої виходять за межі політичного рішення.

Партійна постанова зобов’язувала радянські органи влади:

негайно заборонити будь-які витрати всіх натуральних фондів, створених у колгоспах;

повністю припинити видачу будь-яких натуральних авансів у всіх колгоспах, що незадовільно виконують план;

у колгоспах, які не виконували плану хлібозаготівлі  влаштовувати публічний обмолот зернових з присадибної ділянки колгоспника, зараховуючи її як видачу на трудодні;

занесення колгоспів на "чорну дошку".

Колгоспи й села, занесені на "чорні дошки", оточувалися загонами міліції та радянських спецслужб. Звідти вивозили усі запаси їжі. Заборонялася торгівля та ввезення будь-яких  товарів. Відбулася ізоляція голодних людей. Згодом майже все сільське населення України було приречене на "чорні дошки": колгоспи 82-х районів України відчули на собі їх руйнівний вплив, 22,4 мільйона людей було фізично заблоковано в межах території Голодомору.


20 листопада 1932 р. Раднарком УСРР, виконуючи партійне рішення, ухвалив постанову "Про заходи до посилення хлібозаготівлі". Для завершення хлібозаготівлі почали застосовувати так звані загороджувальні загони навколо українських сіл і на залізницях.Спалах людоїдства в Україні припадає на весну – літо 1933 року. Поїдання людей були зафіксовані в усіх областях УРСР. 

Голодомор в Україні став соціально-гуманітарною катастрофою глобального масштабу.



Окрім фізичного вбивства мільйонів людей, було зруйновано традиційний українській устрій життя, повністю було змінено звичний порядок господарювання на селі. На десятки років українські селяни були зведені до становища безправних колгоспників, позбавлених паспортів та пенсій.

  

Голод став зброєю масового біологічного знищення українців, порушив генетичний фонд народу, призвів до морально-психологічних змін у свідомості українців.Психологічними наслідками Голодомору стали почуття вини та сорому. Люди відчували провину за те, що не змогли врятувати рідних, сором за аморальні вчинки, які чинилися задля виживання. Боялися згадувати жахи, свідками яких стали. Боялися не лише тому, що очікувало покарання. Їм боляче було пригадувати себе інших, тих, якими вони були до 1932-го. Боляче було гадати, якими б вони стали, якби не Голодомор, що назавжди поламав їхні життя, позбавив можливості бути собою.

Книги, які варто прочитати:


Голод 1933. Українці: зб. наук. праць. – Київ: Пріоритети, 2013. – 526 с.

До збірника увійшли дослідження авторитетних вітчизняних і зарубіжних авторів, які впродовж тривалого часу намагаються вивчати одну з найскладніших, найсуперечливіших і найзаплутаніших сторінок досвіду XX століття, неухильно керуючись науковими критеріями, передусім принципами об’єктивності та історизму. Сутність трагедії голоду 1932 – 1933 рр., яка в Україні, інших місцях компактного проживання українців набула особливих масштабів і наслідків, відтворюється через об’єктивне з’ясування широкого комплексу процесів тогочасного життя, зокрема через поєднання в аналізі впливу на них якомога ширшого кола об’єктивних і суб’єктивних чинників.

Самчук Улас.  Марія: повість / У. Самчук. – 2-ге вид. – Київ: Знання, 2013. – 176 с.: іл.

           Повість Уласа Самчука «Марія» (1933) – це багато конфліктний твір, у якому йдеться про боротьбу добра і зла, сутичку між ідеологіями, між віками усталеним селянським способом життя та колективізацією, що призвела до нечуваної трагедії в Україні, до руїни і загибелі роду.


Бедзик Юрій Дмитрович. Гіпсова лялька: роман / Ю. Д. Бедзик. – Київ: Дніпро, 1989. – 253 с.

Чому чесна людина, сільський вчитель Кондратюк був змушений ховатися від утисків влади, чому тікали в ліс знедолені селяни і чому вже не було нікому рятунку в той лиховісний 33-й рік, читач дізнається з роману українського письменника Юрія Бедзика «Гіпсова лялька», написаного за живими свідченнями й скупими документами чорної пори




Джерела  інтернет:

https://tsn.ua/ukrayina/golodomor-v-ukrayini-1932-1933-rokiv-koli-zhivi-zazdrili-mertvim- 1676287.html 

https://www.radiosvoboda.org/a/1338792.html

https://uinp.gov.ua/aktualni-temy/golodomor-1932-1933


четвер, 9 червня 2022 р.

"Голодомор в Україні - геноцид української нації". Інформаційне повідомлення

Голодомор став страшною трагедією для українського народу. В історичній літературі немає одностайності щодо причин голодомору 1932 – 1933 років. Радянська історіографія заперечувала існування голодомору, а мільйони селянських жертв називали його вигадкою націоналістів.

Зараз уже відомо, що голодомор 1932 – 1933 років – масовий, навмисно організований радянською владою голод, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР.

Напередодні відзначення 80-х роковин Голодомору-геноциду 1932 – 1933 років  ми започатковуємо акцію "Німа пам'ять", яка буде складатися із серії інформаційних повідолень та інших заходів.

Голодомор 1932-33 років знищив від 7 до 10 мільйонів українців. А причиною Великого Голоду українські та зарубіжні історики називають радянський режим і його наміри знищити українство та українськість.

Великий Голод було використано для придушення прагнення українців до незалежності, знищення соціально-економічної бази української національної ідеї та задля знищення української нації як такої.

За антиукраїнською спрямованістю та масштабністю застосування, голод 1932-1933 років виявився найжахливішою зброєю масового знищення та соціального поневолення населення України.

Одним з перших про голод в СРСР повідомив англійський журналіст Малкольм Маґерідж у грудні 1933 року, пише дослідник Станіслав Кульчицький. У трьох статтях в газеті Manchester Guardian журналіст описав свої гнітючі враження від поїздок Україною та Кубанню, розповівши про голод серед селян.

Маґерідж засвідчив масову загибель селян, однак не назвав конкретних цифр.

Після першої ж його статті радянська влада заборонила іноземним журналістам їздити по вражених голодом територіях країни.

Саме слово "Голодомор" вперше з'явилося в друкованих працях українських емігрантів у Канаді та США в 1978 році. У СРСР на той час історикам дозволяли лише говорити про "труднощі з продовольством", але не про голод.

Із вуст партійного високопосадовця слово "Голодомор" вперше прозвучало в грудні 1987 року. Тоді перший секретар ЦК КПРС Володимир Шербицький, виступаючи на урочистостях з нагоди 70-ліття УРСР, визнав факт голоду 1932-33 рр.


Коли про цю тему почали дискутувати дедалі відвертіше, у 1990 році ЦК Компартії України дозволив публікацію книжки "Голод 1932-1933 рр. в Україні: очима істориків, мовою документів".

За словами історика Станіслава Кульчицького, справжній тираж видання був усього 2,5 тис. примірників і воно стала бібліотечним раритетом.


Першим професійним літературним твором про голод був "Жовтий князь" Василя Барки, який вийшов у діаспорі в 1962 році.

У 1981 році у США вийшли мемуари українського дисидента та радянського генерала Петра Григоренка, в яких він дуже детально описав жахи голоду та механізми його впровадження на Херсонщині та всій Україні.

У 2006 році, за часів президента Ющенка, СБУ розсекретила понад 5 тисяч сторінок державних архівів про Голодомор.

Згодом у Києві звели великий музей Голодомору та меморіальний комплекс.

 Наслідками Голодомору 1932-1933 pp. були:

- масові жертви; дослідники називають кількість жертв злочинної політики сталінського режиму до 10 млн чоловік;

- завершення колективізації, утвердження колгоспної системи, розорення села;

- придушення опору українського селянства;

-масове переселення селян з Росії в Україну;

- сталінським режимом було підірвано сили в обстоюванні споконвічних національних прав українського народу.

Голодомор як геноцид української нації, вчинений радянською владою, мав колосальні наслідки для українців. Проте масштаби пережитої травми та зміни, які вона за собою несла, неможливо вмістити у підручник історії і відкласти на далеку полицю. Ті ціннісні та демографічні втрати, які спричинив геноцид, продовжують впливати на все нові й нові покоління. Сьогодні історики, психологи, антропологи стверджують: наслідки Голодомору відчутні в українському суспільстві на багатьох рівнях дотепер. Найперше — у приватності, безпеці, родинних звичаях та сприйнятті власності.

"Великий Голод був найбільшою катастрофою, яку Україна пережила — як щодо кількості жертв, так і щодо людських страждань", -  Мілена Рудницька ,депутатка польського Сейму.


Джерела інтернет:

https://www.radiosvoboda.org/a/1338792.html

https://tsn.ua/ukrayina/golodomor-v-ukrayini-1932-1933-rokiv-koli-zhivi-zazdrili-mertvim-1676287.html

https://www.bbc.com/ukrainian/features-55061222

https://histua.com/istoriya-ukraini/novitnij-chas/golodomor-1932-1933




субота, 4 червня 2022 р.

"Янголи України - 2022». Відеоролик пам'яті

4 червня — День вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Враховуючи рішення Генеральної асамблеї ООН, яка, під егідою ООН, заснувала Міжнародний день дітей — безневинних жертв агресії і постановила відзначати його 4-го червня кожного року, Верховна Рада України установила в Україні День вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, відзначати щороку 4 червня.


А попереду право на волю,
Мирне небо, щасливе життя,
Де надіям не видно кінця.
Хай Господь береже твою долю!




середа, 1 червня 2022 р.

День захисту дітей. Відеозамальовка

100 днів війни в Україні призвели до руйнівних наслідків для дітей.
Про сумний Міжнародний день захисту дітей в Україні 2022:
щодня в Україні гине двоє дітей.