Інформаційну культуру можна визначити як спосіб життєдіяльності людини в інформаційному суспільстві. Відсутність інформаційної культури унеможливлює повноцінне функціонування особистості в інформаційному суспільстві, однією з головних характеристик якого є підвищення ролі людини. Інформаційна культура полягає в ефективності створення, збирання, зберігання, опрацювання, подання і використання інформації, що забезпечує цілісне бачення світу людиною. Вона включає сукупність певних знань, умінь, переконань, ідеалів, цінностей, принципів та поглядів людини і не може означати у "вузькому" розумінні лише вміння працювати з комп'ютером і навички обробки великих обсягів інформації.
Людина з розвинутою інформаційною культурою характеризується як особистість з певним комплексом знань і навичок, що включають: володіння інформаційними ресурсами, інформаційний світогляд, інформаційне середовище, інформаційна поведінка тощо; вміння грамотно формулювати свої інформаційні потреби і запити; здатність ефективно й оперативно здійснювати самостійний пошук інформації за допомогою як традиційних, так і нетрадиційних, перш за все комп'ютерних пошукових систем: уміння раціонально зберігати й оперативно переробляти великі потоки і масиви інформації; знання норм і правил "інформаційної етики" та вміння вести інформаційно-комунікативний діалог.
Інформаційна культура включає володіння вміннями і навичками оцінювати якість інформації, її достовірність, можливості застосування, сучасність, актуальність, повноту, важливість.
Наша щоденна буденність пов’язана з гендером безпосередньо і невід’ємно. Іноді ми навіть не здогадуємось, наскільки гендер впливає на наше життя, які особливості й тонкощі з цього витікають, наскільки вони різноманітні і наскільки багато в них деталей, які потрібно пояснювати, проговорювати й актуалізувати.
Унікальний для східної Європи проект з’явився у 2016 році і за короткий час став найбільшим майданчиком для гендерного і феміністичного дискурсу не лише в Україні. Редакція ставить собі за мету поглибити розуміння гендерних питань в українському суспільстві і робить це через комікси, неакадемічні тексти та суперлонгріди.
Ідея створити медіа про гендер виникла у Ганни Довгопол. Вона працювала над гендерними питаннями у Фонді Генріха Бьолля з 2012 року, слідкувала за тим, що відбувалося в українському інформаційному просторі. Після Євромайдану різко почав зростати інтерес до гендерних питань. В Україні було кілька ресурсів, що писали про гендер, але не було одного, куди можна було б зайти і розібратися в усіх аспектах.
«Ганна запропонувала робити науково-популярний ресурс про гендерну рівність! Я з цією думкою жила пів року, вигадувала, концептуалізувала, придумувала, як би воно виглядало», – пригадує Тамара. Зрештою через пів року вона презентувала концепцію медіа. А згодом його запустили.
Суперсила – складні речі пояснювати доступною мовою
Найважливішим для нового ресурсу був формат матеріалів. Складні та розлогі дослідження слід було викласти простою мовою. Такою, щоб їх можна було зрозуміти без профільної освіти з гендерних студій.
За словами редакторки, в Україні доволі розвинений академічний фемінізм. Фахівчинь не бракує навіть попри те, що вони не можуть повноцінно реалізуватися в українських університетах через консерватизм оточення, постійно вимушені шукати гранти для своїх досліджень. Про їхні дослідження можна прочитати у східно-європейському журналі феміністичних студій «Критика феміністична», але ці тексти надто складні для широкої аудиторії. З іншого боку, є багато журналістських ресурсів, наприклад «Повага», та лайфстайл проектів, як TheDevochki, але деякі сайти досі російськомовні, а тексти – це, здебільшого, короткі журналістські статті, колонки чи інтерв’ю. Тому між науковим і популярним форматами існувала величезна сіра зона. Відтак ще на етапі задумки «Гендеру в деталях», найперше, на чому зійшлися Ганна з Тамарою – це науково-популярний формат матеріалів.
«Я вмію складні речі пояснювати доступною мовою. Це моя суперсила. На рівні форми я втручаюся у тексти, які присилають мені авторки. Коли бачу що можна сформулювати простіше, я просто переписую і потім узгоджую з авторкою», – ділиться Тамара.
Такий формат приніс результати, але став досить виснажливою роботою для редакторки. «В нас бувають справді великі тексти – суперлонгріди на тридцять сторінок. Зібраний матеріал мені треба структурувати й придумати, як його викласти так, щоб людині, яка взагалі про цю тему нічого не знає, було цікаво і вона дочитувала до кінця», – каже Тамара. – «Наприклад, дослідження Олени Стрельник «Освіта як фабрика смислів: від статево-рольового підходу до гендерно-чутливих змін» більш ніж масштабне. У ньому аналізуються три рівні освіти — дошкільна, шкільна, вища, протягом трьох часових періодів — радянський, пострадянський, після Євромайдану. Така амбітна задумка вимагала багато роботи і від авторки, і від мене як редакторки».
У Тамари Злобіної вже був подібний досвід, вона допомагала розробляти і адмініструвала сайт видавництва «Смолоскип», була співредакторкою журналу соціальної критики «Спільне» (також брала участь у розробці сайту цього ресурсу), була гостьовою редакторкою білоруського проекту «АртАктивіст». Утім створення «Гендеру в деталях» стало викликом інакшого рівня. Довелось замовити консультації щодо основ smm, гугл-аналітики, реклами у фейсбуці тощо. Тамара згадує той період як надзвичайно інтенсивний і важкий, під час якого на ходу вивчила кілька нових професій.
«У мене не було такого масштабу відповідальності, коли усі рішення і візії на мені. До того я була авторкою, писала тексти і читала лекції, не надто зважала на тайм-менеджмент і планування. Після запуску «Гендер в деталях» я краще розумію людей, які займаються бізнесом, бачу складність організаційних процесів».
А чи задумувались ви, які теми для вас є табу і чому? А чи думали над тим, що виною табуйованих тем є стереотипи. Поки ці речі не будуть публічно проговорені та публічно спростовані – усвідомлений рух уперед неможливий. А потрібно зовсім небагато: знання, яке акумулюється на сайті «Гендер в деталях», дістати назовні та зробити видимим для себе і свого оточення.
"Занадто часто світ бачить Африку через призму проблем. Коли я дивлюся на Африку, я бачу континент надії, перспектив і грандіозного потенціалу", - каже генсек ООН Антоніу Гутерреш.
Дійсно, немає такого іншого континенту, про який були б настільки поширені стереотипи. Голод, бідність, війни - на цьому ґрунтується пересічне бачення Африки.
Насправді сьогодні Африка - це зростання, молодість та енергія. Континент, попри існування кількох вогнищ конфліктів, вже два десятиріччя демонструє прогрес.
Серед Топ-30 швидкозростаючих економік світу в 2019 році більшість (16) були саме африканськими.
Україна, попри активну африканську політику в минулому, зусилля тисяч миротворців, далеко не лідер в цьому процесі. Хоча має потенціал, який здатний допомогти і розвитку Африки, і України.
Майже в усі країни Африки Україна продає більше, ніж купує.
Виняток - держави, які постачають сировину, якої немає в Україні. Це боксити (з Гвінеї) для Миколаївського глиноземного заводу, какао-боби (з Кот-д'Івуару) для кондитерської промисловості. Або це сировина, якої недостатньо, наприклад, марганцева руда (з Гани) для металургії.
Експорт до Африки зростає, й це може замінити втрачені пострадянські ринки.
Освіта - надзвичайно важлива інвестиція.
Згідно з даними Українського державного центру міжнародної освіти, станом на травень 2020 року в Україні навчалися 23 тисячі студентів з країн Африки.
Це майже 30% від 80 тисяч студентів-іноземців. Вони платять за навчання, наповнюють український бюджет, а в майбутньому можуть стати друзями України на континенті.
В умовах кризи, яка охопила українську економіку внаслідок пандемії, ринки країн Африки та Азії стають ще більш важливими. Вони можуть допомогти промисловості, яка зазнала відчутного удару і запобігти втратам тисяч робочих місць. Розвиток співробітництва з цими регіонами також врятує Україну від наслідків торгових війн з Росією.
Українські африканісти переконані - треба поспішати.
Співзасновник Центру досліджень Африки Олександр Мішин закликає звертати увагу на приклади африканської політики Туреччини та Польщі, позитивні результати для цих держав.
"Українська присутність в Африці - спосіб реалізації потенціалу нашої країни, підвищення її конкурентоспроможності. Не треба чекати, поки африканці зацікавляться Україною, треба їхати до них з власними пропозиціями", - переконаний він.
Що читати?
Україна налаштована розвивати співпрацю з країнами Африки – МЗС [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/2874151-ukraina-nalastovana-rozvivati-spivpracu-z-krainami-afriki-mzs.html
Ерман, Георгій. Недооцінена. Як Африка може врятувати майбутнє України МЗС [Електронний ресурс]. —Режим доступу: https://www.bbc.com/ukrainian/features-52988666
Герасимчук, С. Зовнішня політика України поза межами ЄС та НАТО(Китай, Латинська Америка, Африка)МЗС [Електронний ресурс]/ Сергій Герасимчук, Олександр Мішин, Наталія Шевченко. — Режим доступу: http://fpp.com.ua/topic/zovnishnya-polityka-ukrayiny-poza-mezhamy-yes-ta-nato/
Поліщук, Р. Африканський фронт [Електронний ресурс]/ Ріта Поліщук, Артем Гудков. — Режим доступу: https://zn.ua/ukr/foreign_economics/afrikanskiy-front-300010_.html
Торгівля людьми – це форма сучасного рабства та порушення прав людини, яка не втрачає актуальності у ХХІ ст. для жодної країни світу, включаючи Україну. Експлуататори отримують прибуток через контроль та експлуатацію інших людей. Ця проблема може торкнутися кожного, незалежно від віку, статі, освіти чи соціального статусу. Щорічно близько 600 – 800 тисяч осіб у світі продають за кордон з метою експлуатації (за оцінками уряду США). Експлуатація може відбуватись як всередині країни так і поза її межами, а вербувальниками найчастіше є знайомі люди – ті, яким довіряють. Торгівля людьми може відбуватись у різних формах.
За оцінками Представництва Міжнародної організації з міграції (МОМ) в Україні, понад 230 000 українців постраждали від торгівлі людьми, починаючи з 1991 року, що робить Україну однією з основних країн походження постраждалих від сучасного рабства в Європі.
Найбільш вразливими до торгівлі людьми категоріями населення є
жінки у віці 18-26 років, у першу чергу незаміжні (вразливі до сексуальної експлуатації);
чоловіки у віці 25-60 років, у першу чергу одружені (вразливі до трудової експлуатації);
діти у віці 13-18 років, у першу чергу дівчатка з неповних та реструктурованих сімей (коли один із батьків нерідний)
Торгівля людьми є третім за прибутковістю видом злочинної діяльності, після продажу зброї.
Сучасні форми експлуатації людини та нові виклики, з якими зіткнувся світ, створюють загрозу потрапляння у ситуацію торгівлі людьми для практично всіх соціальних груп населення. Військові дії, економічна нестабільність, підвищення мобільності населення, у тому числі з метою трудової міграції, зростання рівня безробіття, збільшення доступу населення до інформаційних мереж сприяють поширенню цього злочину.
В Україні створено законодавчу для боротьби з торгівлею людьми, зокрема прийнято Закон України „Про протидію торгівлі людьми”, розроблено та затверджено підзаконні нормативно-правові акти у сфері протидії торгівлі людьми.
Протидія торгівлі людьмиексплуатації[Арт-інсталяція МОМ "Невидимі", що розповідає справжні історії
постраждалих віж торгівлі людьми, в Одесі влітку 2015 року. Цей проект побачили
жителі дев'яти регіонів України] [Електронний ресурс]. — Режим доступу:http://iom.org.ua/ua/protidiya-torgivli-lyudmi
До співбесіди потрібно готуватися. Прочитайте про компанію, в яку вас запросили, відвідайте її офіційний сайт, поцікавтесь відгуками про роботодавця. Відшукайте колишніх чи теперішніх співробітників компанії й поцікавтесь нюансами та важливими деталями специфіки роботи. Ретельно вивчіть бажану посаду, щоб ваша розповідь про себе збігалася з вимогами роботодавця. Підготуйте декілька цікавих ідей для покращення роботи на бажаній посаді. Обізнаний кандидат створює враження серйозної людини, яка ретельно підходить до кожного завдання.
2.
По одежі стрічають… Потурбуйтесь про свій зовнішній вигляд, адже більше половини роботодавців вважають, що правильний вибір одягу є визначальним фактором у випадку вибору між схожими кандидатами. Не потрібно одягатись у занадто яскраві кольори і за останньою модою. Обирайте класичний одяг пастельних відтінків: бежевий, сірий, коричневий, бутилковий. Цікаво, що роботодавці не люблять класичні чорний та білий кольори, вважаючи їх нудними і кандидата, що вибрав одяг таких кольорів, безініціативним.
3.
Пунктуальним кандидатам – плюсик у карму. Заздалегідь подивіться, де знаходиться офіс компанії і яким способом вам буде зручно до нього дістатись. Під час розрахунку потрібного часу врахуйте затори, можливість того, що ви заблукаєте, та деякі непередбачувані обставини. Намагайтеся приїхати на співбесіду завчасно, але не перегніть палицю. Кандидати, які прибувають надто рано, справляють враження зануд. Приїхавши за 10-15 хвилин до зустрічі, ви матимете змогу перевести дух, зачесатися і випити склянку води. Але HR-фахівцю потрібно повідомити про свій прихід не раніше як за 3-5 хвилин до співбесіди. Таким чином ви підкреслите свою пунктуальність без натяку на надмірну передбачливість.
4.
Розкажіть про себе. Це підступне питання від рекрутера допомогло провалити не одну співбесіду. Здавалося б, що тут важкого? Розказав біографію, переказав резюме і готово. Але насправді від вас хочуть почути зовсім іншу інформацію. Розкажіть про свої захоплення, пов’язанні з роботою, про саморозвиток, наведіть приклади неординарних ситуацій у своїй професійній діяльності і власні способи їх вирішення.
Ви повинні чітко дати зрозуміти не тільки, чому ця робота потрібна вам, а й чому саме ви потрібні цій роботі. Під час співбесіди не намагайтесь знайти правильних відповідей на запитання ейчара, відповідайте чесно. Адже якщо ви не підходите на запропоновану посаду, то краще дізнатись про це на етапі співбесіди, а не давати роботодавцю під час випробувального терміну зрозуміти, що на співбесіді ви збрехали і насправді не маєте необхідних навичок і вмінь.
5.
Забудьте про сором’язливість. Якою б скутою людиною ви не були, на співбесіді потрібно випромінювати комунікабельність і впевненість у собі. Більшість кандидатів отримують відмову саме через надмірну скромність. Ця риса асоціюється у роботодавця з безініціативністю і відсутністю креативності. А кому потрібен такий працівник? Тому перед входом в офіс компанії зробіть десять глибоких вдихів і поводьтесь природно.
Щоб не здатись сором’язливим або байдужим кандидатом, обов’язково поставте декілька питань роботодавцю. Краще підготуйте їх заздалегідь, але добре буде, якщо у вас виникнуть додаткові питання протягом інтерв’ю. Спеціалісти радять уникати запитань про зарплатню на перших етапах співбесіди. Адже ви створите враження людини, яку цікавлять тільки гроші, а роботодавці вважають таку мотивацію недовговічною.
6.
Невербальні сигнали. Під час співбесіди за вас більше може сказати ваше тіло, тому старайтесь уникати невербальних помилок. Найбільшим фіаско вважається відведений погляд. Під час спілкування з рекрутером дивіться йому прямо в очі і чітко відповідайте на питання. Важливо під час співбесіди посміхатись і зайняти відкриту позу. Ні в якому разі не схрещуйте руки, адже це свідчить про вашу закритість і небажання спілкуватись. Не рекомендується також торкатись до свого волосся чи обличчя, надмірно жестикулювати і вовтузитись на місці.
7.
Завершення розмови. Якщо ви дотримались всіх правил і ваша співбесіда пройшла успішно, не зіпсуйте все наприкінці. Обов’язково подякуйте за розмову. Не бійтеся дізнатись про наступні етапи співбесіди і про зворотний зв’язок. Поцікавтеся, протягом якого часу ви отримаєте відповідь, навіть якщо вона буде негативною, і не соромтеся самі зателефонувати рекрутеру після закінчення обумовленого часу.
Пам’ятайте, що співбесіда – це всього лиш етап, який допоможе роботодавцю і вам зрозуміти, чи підходите ви один одному. І навіть якщо ви провалили важливе інтерв’ю, не засмучуйтесь і підготуйтесь краще, щоб наступна співбесіда стала для вас успішною.
16 липня 1990 року Верховна рада Української Радянської Соціалістичної Республіки ухвалила доленосний документ – прийняла Декларацію про державний суверенітет України, яким визначені основи державного, політичного, економічного ладу та підкреслені самостійність і суверенітет України..
За прийняття цієї Декларації проголосувало більш ніж 98 відсотків депутатів тодішньої Верховної Ради.
Від дня прийняття документу від імені народу могла виступати виключно Верховна рада України, а територія України в існуючих межах проголошувалася недоторканною. При прийнятті Декларації про державний суверенітет України влітку 1990 року ВР УРСР керувалася волею народу України, прагненням створити демократичне суспільство, потребою всебічного забезпечення прав і свобод людини, пошаною до національних прав усіх народів, турботою про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України, визнанням необхідності побудови правової держави, а також мала на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України. .
У преамбулі Декларації підкреслювалося, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах».
Одним із головних положень Декларації було положення про громадянство. Проголошувалося, що Україна має своє громадянство, де «всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять». Громадяни всіх національностей становлять народ України.
Декларація проголошувала економічну самостійність України. У документі підкреслювалося намір створити банківську, цінову, фінансову, митну та податкову системи, сформувати державний бюджет, а при необхідності ввести власну грошову одиницю.
Декларація визнавала самостійність республіки у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації.
Україна проголошувала свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не буде брати участі у військових блоках і зобов'язується дотримуватися трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.
Декларація проголошувала право України безпосередньо реалізувати відносини з іншими державами, укладати з ними договори, обмінюватися дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами.
День родини відносно молоде свято і відзначається з 2012 року. Відповідний Указ Президента України № 1209/2011 “Про відзначення в Україні деяких пам’ятних дат і професійних свят” був підписаний 30 грудня 2011 року. Святкування цього дня має щорічний характер і встановлено на 8 липня.
Краєзнавча робота цінна тим, що вона
привчає уважно приглядатися до оточення й розуміти те життя природне й людське,
що йде навколо. Бачити й розуміти це життя потрібно кожному для того, щоб усвідомити,
що кожного дня ідеш по вулиці. А чи усвідомлюєш ти, чому вона має таку назву?
Чому носить назву цього вояка. Ми підготували віртуальний документальний
перегляд про Миколу Шепелєва, тому що Бібліотека розташована саме на цій
вулиці.
