субота, 31 жовтня 2020 р.

Гелловін

Літературна гра онлайн "Про моторошні книжки напередодні Гелловіну"

"Осінь. Забудемо сіру буденність". Виставка-настрій


Осінь фарби готувала,
У відерця наливала.
Змішувала, чаклувала,
Потім все розфарбувала.
Придивіться, все довкола
Стало різнокольоровим!

Наталія Замрія







середа, 28 жовтня 2020 р.

"Підведіться сучасники! Подвиг дідів достойний поваги". Свіча пам'яті

Щорічно 28 жовтня відзначається День визволення України від німецько – фашистських загарбників. В цьому році ми святкуємо 76 річницю.

Це свято встановлено в Україні згідно з Указом Президента від 20 жовтня 2009 року № 836/2009 «з метою всенародного відзначення визволення України від фашистських загарбників, вшанування героїчного подвигу і жертовності українського народу у Другій світовій війні».

В цей день традиційно вшановують пам’ять воїнів, які загинули в боях за визволення України, та населення, яке постраждало від дій фашистських окупантів.

В ході Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років саме на території України відбулися ключові битви за визволення Європи від фашизму.

Воєнні дії під час Другої світової війни відбувалися на території України протягом 40 місяців – із 22 червня 1941 року до кінця жовтня 1944 року. У 1941–1944 роках на українській землі були зосереджені головні сили вермахту – від 57,1 до 76,7% загальної кількості дивізій. 607 з них було розгромлено саме на території України.

У ході визволення України силами чотирьох Українських фронтів, які налічували понад 2,3 млн. воїнів, протягом січня 1943 року – жовтня 1944 року було проведено серію блискучих наступальних операцій. Найважливішими з них були: Воронезько-Харківська (13 січня – 3 березня 1943 року), Донбаська (13 серпня – 22 вересня 1943 року), Чернігівсько-Полтавська (26 серпня – 30 вересня 1943 року), Корсунь-Шевченківська (24 грудня 1943 р. – 17 лютого 1944 року) та Львівсько-Сандомирська (13 липня – 29 серпня 1944 року).

Завершила визволення України Карпатська операція, що розпочалася 9 вересня 1944 року. 27 жовтня 1944 року було звільнено Ужгород, 28 жовтня радянські війська вийшли на сучасний кордон нашої Держави. За підрахунками істориків, у ході воєнних дій на території України загинуло близько трьох мільйонів радянських воїнів, понад два мільйони українців було вивезено для примусової праці до Німеччини під час окупації. На території республіки цілком чи частково було зруйновано понад 700 міст і 28 тисяч сіл, близько 10 мільйонів людей залишились без даху над головою, знищено понад 16 тисяч промислових підприємств.

В ході Великої Вітчизняної війни бойовими нагородами було відзначено близько 2,5 млн. воїнів-українців, серед яких було чимало розвідників.

Ми пам’ятаємо усіх героїв, чия боротьба, самовіддана праця і героїзм сприяли звільненню України від нацистів. У серці кожного з нас жива пам'ять про неоціненний внесок українців у спільну перемогу в цій жахливій війні. Тим, хто загинув і тим, хто вижив у пеклі 40-х ми зобов’язані всім, що маємо сьогодні. 

вівторок, 27 жовтня 2020 р.

"Медіаграмотність для дітей". Інформ-бюро

З 2012 року Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО) спільно з партнерами щорічно наприкінці жовтня відзначає Всесвітній тиждень медіа та інформаційної грамотності.
Термін проведення: з 24 по 31 жовтня 2020 року. 
Гасло: «Протистояння дезінфодемії: медіа та інформаційна грамотність для всіх і кожного».
Бібліотека долучилася до цієї акції. Пропонуємо Вам ознайомитися з нашим інформ-бюро в рамках Тижня медіаграмотності.



"Як розпізнати фейк" . Віртуальний буклет

 


 В Україні щорічно з ініціативи ЮНЕСКО з 25-31 жовтня проходить Всесвітній тиждень медійної грамотності. Генеральна директорка ЮНЕСКО Ірина Бокова (2009–2017) відмічала, що нині люди мають більше доступу до інформації, ніж будь-коли раніше. Це дає як нові можливості, так і створює нові загрози. Тому однією з ключових навичок сучасної людини має стати критичне мислення. «Медійна та інформаційна грамотність і проведення Тижнів медіаграмотності дуже важливі. Ми можемо казати про появу покоління, яке народилося й виросло з цифровими технологіями. Я думаю, що нам потрібне нове покоління — цифрових громадян, з навичками критичної оцінки, верифікації, використання та трансформування інформації у знання», — вважає директорка (джерело ms.detector.media)
Сьогодні, в рамках тижня,  ми пропонуємо віртуальний буклет "Як розпізнати фейк", який може стати у пригоді для наших читачів. Його можна скачати і роздрукувати.





пʼятниця, 23 жовтня 2020 р.

"Маруся Чурай". Літературний кросворд

Цього року виповнюється 395 років від дня народження Марусі Чурай - легендарної української народної співачки та поетеси часів Хмельниччини, яка, за переказами, жила в Полтаві. Їй приписують авторство низки відомих у народі пісень: «Ой не ходи, Грицю», «Котилися вози з гори», «Засвіт встали козаченьки» та інші. Пропонуємо спробувати розв'язати літературний кросворд, присвячений народній співачці.

четвер, 22 жовтня 2020 р.

«ООН: як миротворча місія об’єднує світ». Виставка-панорама

  Організація Об’єднаних Націй (ООН) – це міжнародна організація, яка була створена з метою підтримки і зміцнення міжнародного миру і безпеки, а також розвитку співробітництва між державами.
  Ідея створення ООН виникла ще на початку Другої світової війни. Президент Сполучених Штатів Америки Ф. Рузвельт і Прем'єр-міністр Великої Британії В. Черчілль, перебуваючи на військовому кораблі в Атлантичному океані поблизу острова Ньюфаунленд (Канада), 14 серпня 1941 р. підписали Атлантичну хартію, у якій було проголошено цілі двох держав у війні проти нацистської Німеччини та її союзників.
  До Хартії 24 вересня 1941 р. приєднався СРСР, який на той час вів жорстокі бої з військами німецького вермахту. Представники 26-и союзних держав, які воювали проти країн гітлерівської коаліції, 1 січня 1942 р. заявили про свою підтримку Атлантичної хартії і підписали Декларацію Об'єднаних Націй. У цьому документі вперше було використано назву "Об'єднані Нації", запропоновану Ф. Рузвельтом.
  Організацію Об’єднаних Націй у 1945 році  заснували 50 країн. Зараз членами ООН є 193 держави.
  В Організації Об'єднаних Націй діють шість головних органів: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і соціальна рада, Рада з опіки, Міжнародний суд і Секретаріат. Окрім штаб-квартири ООН у Нью-Йорку, у Женеві (Швейцарія), Відні (Австрія) та Найробі (Кенія) діють Відділення Організації.
  Бюджет ООН на 2020 рік становить 3 073 830 500 доларів США. А це усього-навсього 0.35% світових воєнних витрат.
Зараз ООН проводить 33 миротворчих місій, до яких задіяно понад 80 тисяч людей із 121 країни.
Головна будівля штаб-квартири ООН знаходиться в Нью-Йорку (США). Вона має 39 поверхів. На купівлю землі під неї було витрачено 8.5 мільйонів доларів, які виділив Джон Д.Рокфелер – молодший.
6 мов визнано офіційними мовами ООН – це: арабська, англійська, іспанська, китайська, російська і французська.
До Ради Безпеки ООН входить 15 країн. Десять з них обирається на два роки, а п’ять є постійними членами – це: Великобританія, Китай, Росія, США та Франція.
Розмір гуманітарної допомоги зібраної за рік під егідою ООН становить 28,8 мільярди доларів. Її отримують 108.8 млн. людей. Продовольством забезпечується 86.7 млн. людей у 83 країнах, що постраждали від воєн і стихійних лих.
ООН провела 72 миротворчі місії, в яких прийняли участь понад 1 мільйон людей
За ці роки понад 45 тисяч українських військовослужбовців взяли участь у міжнародних миротворчих операціях у різних регіонах планети - Косово, Боснії і Герцеговині, Анголі, Македонії, Гватемалі, Таджикистані, Афганістані, Хорватії, Кувейті, Сьєрра-Леоне, Придністров’ї, Іраку, Лівані, Ефіопії, Еритреї, Грузії, Судані, Кот-д’Івуарі, Демократичній Республіці Конго, тощо.
Попри продовження бойових дій на Сході нашої держави, Україна й надалі дотримується міжнародних зобов’язань щодо участі в миротворчих операціях ООН.
Статут Організації Об’єднаних Націй починається з легендарної фрази: «Ми, народи Об’єднаних Націй, сповнені рішучості  позбавити прийдешні покоління нещасть війни, яка двічі в нашому житті принесла людству невимовне горе, і знову утвердити віру в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків та жінок і в рівність прав більших та малих націй, та  створити умови, за яких можуть дотримуватися справедливість і повага до зобов’язань…»
Завдяки діяльності ООН на уламках старого світу, стомленого та спустошеного Другою світовою війною, поступово створювався новий світ, основними цінностями якого є демократія, сталий розвиток та гуманізм.

Джерела:
https://uainfo.org/blognews/1477304110-den-oon-fakti-yaki-neobhidno-znati.html
https://armyinform.com.ua/2019/10/sogodni-mizhnarodnyj-den-oon/
https://zvidusil.in.ua/oon/
https://troyitske.city/read/misto/49085/pyat-cikavih-faktiv-pro-organizaciyu-obednanih-nacij-yaki-pokazuyut-spivpracyu-z-ukrainoyu
https://zik.ua/news/2019/10/24/mizhnarodnyy_den_oon_yak_myrotvorcha_misiya_74_roky_obiednuie_svit_1662545
https://www.slovoidilo.ua/2019/12/02/infografika/polityka/myrotvorchi-misiyi-oon-yakyx-krayinax-svitu-provodylysya-ta-tryvayut-zaraz
https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3063122-sogodni-den-ukrainskih-mirotvorciv.html
https://www.obljustlviv.gov.ua/новини/міжнародний-день-оон.html

Коли маєш сина і доньку, а світ навколо повен стереотипів. Година спілкування


   Поряд з навчанням соціальних навичок і понять добра і зла дуже важливо навчити її відчувати себе в гармонії із самою собою. Дитина потребує допомоги, щоб навчитися прислухатись до своїх почуттів, розуміти веління серця і вміти розшифровувати свій стан і причинно-наслідковий зв'язок з тим, що його викликало. Разом із прагненням навчити дітей моделювати своє життя у співзвучності зі своїм емоційним і чуттєвим відгуком важливо ставити запитання, які допоможуть їм зрозуміти власні почуття й цінності.
  Кінцева мета всіх батьків полягає в тому, щоби підготувати дітей до виживання й досягнення успіху в цьому світі. Усі цінності та знання, які прищеплюються дитині, у довгостроковій перспективі стануть її життєвим набутком. Але головна якість, яку дитина повинна розвинути в собі, щоби потім уміло скористатися здобутим, – це впевненість. Розвивати її необхідно всіма доступними способами. Тому гендерне виховання дуже значимим і актуальним.

Їхали цигани... Виставка - мозаїка

 
Національною меншиною вважається фізичний масив (група) людей не корінного етнічного статусу, але яка живе у сучасному для себе етносередовищі. В Україні  — це представники всіх націй, крім автохтонів. В Україні живуть представники понад 100 націй. Найчисельнішими з них є росіяни, євреї, білоруси, молдовани, болгари, поляки, угорці, румуни, греки, татари, вірмени, роми-цигани та ін.
Цигани – один з найбільш незрозумілих і міфологізованих народів на нашій планеті, і так було протягом багатьох століть.

По всьому світу ходять чутки, що коли цигани приходять в місто, вони спокушають чоловіків і жінок, а потім крадуть все, що потрапляє їм на очі, в тому числі дітей.

Існує також багато міфів про хитрих і загадкових Циганка-ворожок і циганських таборах.

У будь-якому випадку, навіть, якщо відставити всі міфи в сторону, роми залишаються однією з найцікавіших етнічних груп в історії.

Походження циган оповите таємницею. Часом здавалося, що вони з’явилися на планеті якимось таємничим чином.

Це само по собі, можливо, викликало почуття страху у європейців і сприяло виникненню атмосфери таємничості навколо циган. Сучасні вчені припускають, що цигани спочатку масово мігрували з Індії в п’ятому столітті.

Ця теорія припускає, що їхня втеча була пов’язана з поширенням ісламу, якого цигани відчайдушно намагалися уникнути, щоб захистити свою свободу віросповідання.

Ця теорія стверджує, що цигани мігрували з Індії в Анатолію і далі в Європу, де розділилися на три окремі гілки: домари, ломаврени і власне самі цигани. Інша теорія припускає, що було цілих три окремих міграції протягом декількох століть.

Навколо циган вже давно сформувалося безліч стереотипів. Хто не знає фрази “циганська душа” (яка застосовується щодо волелюбних людей). Згідно цих стереотипів, цигани вважають за краще жити, що називається, не в “мейнстрімі” і цураються соціальних норм, щоб мати можливість вести кочовий спосіб життя, що буяє веселощами і танцями.

Правда ж набагато сувора.

Протягом багатьох століть циган часто насильно виганяли з країн, в яких вони жили. Подібне примусове виселення триває донині. Багато істориків припустили, що справжня причина кочового способу життя циган дуже проста: виживання.
У циган немає батьківщини.

Цигани – люди без певного громадянства. Більшість країн відмовляються надавати їм громадянство, навіть якщо вони народилися в цій країні. Століття переслідувань і їх замкнуте співтовариство призвели до того, що у циган просто немає батьківщини. У 2000 році цигани були офіційно оголошені позатеріторіальною нацією. Це відсутність громадянства робить циган юридично “невидимими”.

Хоча вони не підпадають під дію законів жодної країни, де вони можуть отримати доступ до освіти, охорони здоров’я та інших соціальних послуг. Більш того, роми не можуть навіть отримати паспорта, що робить їх подорожі дуже утрудненим або неможливими.

Гоніння циган.

Почати варто з того, що цигани  були фактично поневоленими людьми в Європі, особливо в 14 – 19 століттях. Їх обмінювали і продавали, як товар, і вони вважалися “недолюдьми”. У 1700-х роках імператриця Австро-Угорської імперії Марія Терезія прийняла закон, який ставив циган поза законом. Це було зроблено, щоб змусити циган інтегруватися в суспільство.

Аналогічні закони були прийняті в Іспанії, а багато європейських країн заборонили ромам в’їжджати на їх територію. Нацистський режим також переслідував і знищував циган десятками тисяч. Навіть сьогодні циган переслідують.

Ніхто не знає чисельності циган.

Ніхто не знає, скільки сьогодні живе циган у всьому світі. Через дискримінацію з якою часто стикаються роми, багато хто з них публічно не реєструються і не ідентифікують себе як цигани. Крім того, з огляду на їх “правову невидимість”, народження дітей без документів і часті переїзди, чимало ромів вважаються зниклими без вести.

Цигани-образливе слово.

Для багатьох людей термін “циган” означає кочівника і не вважається расовими образливим натяком. Але для самих “рома” (або “ромале” – самоназва циган) це слово має зловісні оберти. Наприклад, за даними Оксфордського словника англійське слово “gypped” ( “утворене від gypsie” – циган) означає кримінальну дію.

Рома, яких часто називають циганами, вважали невдахами і злодіями, а це слово їм випалювали на шкірі під час нацистського режиму. Як і багато інших расові образи, слово “циган” використовувалося протягом багатьох століть, щоб пригнічувати представників народності рома.

Є багато міфів про циган. Одним з таких міфів свідчить про те, що у циган є своя магія, яка передається століттями з покоління в покоління. Міф пов’язаний з картами таро, кришталевими кулями і наметами ворожок, а також з іншими стереотипами. Література рясніє посиланнями на циганську мову і магічні мистецтва цього народу.

Крім того, є багато фільмів, в яких показують прокляття циган. Навіть в мистецтві, є багато картин, що описують рому, як містичних і магічних людей. Проте, багато вчених вважають, що ця вся магія – вигадки, що відбулися від того, що люди просто взагалі нічого не знали про циган.

Відсутність формальної релігії.

Хоча циганські весілля часто супроводжуються масовими гуляннями і розкішними шатами, в повсякденному одязі циган відбивається один з головних їхніх життєвих принципів – скромність. Циганські танці найчастіше асоціюється з жіночим танцем живота. Тим не менш, багато циганські жінки ніколи не виконували те, що прийнято вважати сьогодні танцем живота.

Замість цього вони виконують традиційні танці, в яких для рухів використовуються тільки животи, але не стегна, оскільки рухи стегнами вважаються нескромними. Крім того, довгі хвилясті спідниці, які зазвичай носять циганки, служать для того, щоб закривати їх ноги, оскільки оголення ніг також вважається нескромним.
Циганий зробили вагомий внесок у світову культуру.

З самого початку свого існування цигани були тісно пов’язані зі співом, танцями і акторською грою. Вони пронесли цю традицію протягом століть, істотно вплинула на світове мистецтво. Багато ромів асимілювалися в різні культури, вплинувши на них. У багатьох співаків, акторів, художників і т. д. були циганські корені.

http://katerynopiladm.gov.ua/upravlinnja-justitsiyi-informue/item/8215-10-malovidomih-faktiv-pro-tsigan</div>
 

вівторок, 13 жовтня 2020 р.

понеділок, 12 жовтня 2020 р.

"День захисника України – свято і стан спокою народу України". Віртуальна виставка

 


Наближається одне з головних осінніх свят – свято Покрови Пресвятої Богородиці, а разом з тим українці відзначатимуть День Захисника України. Це свято об’єднало славу Українського козацтва, героїзм воїнів Української повстанської армії, мужність і жертовність учасників революції Гідності та незламність і відвагу сучасних героїв, які щодня стоять на сторожі Незалежності нашої держави. День захисника України відзначають на церковне свято Покрови Пресвятої Богородиці, яке здавна є одним із найулюбленіших українських свят.

У Київську Русь свято Богородиці прийшло з Візантії, це сталося після запровадження християнства. За однією з версій, блаженний Андрій був удостоєний явлення Богородиці в Константинополі. На ту пору місто було оточене чужинцями. Вона з’явилася і вкрила людей своїм покровом. Невдовзі ворог відступив, і місто було врятоване від знищення. Відтоді Покрова асоціюється з заступництвом і захистом від ворога як видимого, так і невидимого. Особливо шанували Богородицю-Покрову запорізькі козаки. Вони мали на Січі церкву в Її честь, а також ікону «Козацька Покрова». На свято Покрови козаки проводили ради, обирали кошових, старшин, гетьмана. Українська повстанська армія вважала Покрову опікункою українського війська, тому символічним днем створення УПА також вважається 14 жовтня. Відзначаючи цей важливий для кожного з нас день, ми з особливою вдячністю і шаною згадати тих, хто боронить сьогодні нашу Батьківщину, і тих, хто всіляко підтримує нашу країну у цій боротьбі.

Сьогодні Україна святкує славне свято,

Це свято – чоловіче, твоє це свято, брате!

Це свято тих, хто ладен у будь-яку хвилину

Родину захищати і рідну Україну!

Хай мир панує завжди і спокій навкруги,

Будь-що тобі хай буде, мій брате, до снаги,

Хай множаться здобутки, життя хай процвітає,

Покровом Божа Матір тебе хай огортає!

неділя, 11 жовтня 2020 р.

«Козаку найперше-воля, козаку найперше честь». Історична вікторина

"До булави треба й голови". Історичні читання



14 жовтня — День українського козацтва відзначається в Україні відповідно до Указу Президента України від 07 серпня 1999 року № 966/99. Зазначене свято встановлено, враховуючи історичне значення й заслуги козацтва в утвердженні української державності та його вагомий внесок у сучасний процес державотворення. Кожен в Україні чув про козаків. Про них написано багато наукових книжок і художніх творів, знято фільмів. Про козацький рід і його ватажків говориться в урочистій пісні нашої держави — гімні України. Козаків можна побачити на парадах українського війська, їх зображення є на українських грошах та поштових марках. А про малого хлопця і дорослого парубка, що вміє відстояти свою честь і захистить слабшого, старого, жінку, у нас кажуть: справжній козак. Козак в уявленні українця — це звитяжний воїн, що не розлучається з шаблею, захисник Вітчизни, оборонець прав, віри, звичаїв та гідності кожного, хто живе під небом України.

четвер, 8 жовтня 2020 р.

"Велетні духу Запорізької Січі". Історична панорама



В сиву-сиву давнину
Козаки йшли на війну,
Бо на рідну Україну
Сунулися без упину
Ляхи, турки та татари,
Москалі та яничари.
Щоб палить сади і хати,
Щоб людей в неволю гнати.
Козаки скликають раду :
- Треба битись без пощади !
Вірні коні рвуться в битву,
Крешуть іскри з-під копита.
За чарівний спів дівочий,
За спокійні дні та ночі –
Шаблі весело дзвенять,
Вражі голови летять.
І на морі, і в степах
Наганяли вони страх,
Бо найкращі вояки –
Запорозькі козаки !
І не буде переводу
Українському народу
Доки із глибин сторіч
Долина козацький клич
                Я. ЯКОВЕНКО.
Козацька рада обирала старшину: кошового отаману, гетьмана, писаря, обозного, суддю, осавулів. Кожен курінь обирав аналогічну курінну старшину. Козацька рада збиралася, як правило, щороку 1 січня. Вживалося звичаєве козацьке право, яке склалося в XV - сер. XVI ст. козаки були рівними перед законом, рівними у праві користуватися землею й іншими угіддями, брати участь у радах, обирати старшину.
Протягом кількох століть українські козаки стерегли кордони, воювали, захищаючи не лише власні інтереси, а й інтереси інших країн: козацькі загони були бажаною підмогою і у польському, і у французькому війську. Воювали на суші і на морі. Про славетні бої і походи козаків, про їх сміливість, відвагу й винахідливість ходять легенди. Козаки були неперевершеними майстрами військової справи свого часу.
Прославили козацтво хоробрі, талановиті ватажки: Остап Дашкевич, Дмитро Вишневецький, Іван Свірговський, Богдан Ружинський, Іван Підкова, Самійло Зборовський, Северин Наливайко, Максим Кривоніс, Петро Конашевич-Сагайдачний, Іван Сулима та інші. Гетьманство Богдана Хмельницького поклало край так званому «золотому спокою». Видатний гетьман, сміливий, рішучий борець за правду, поклав своє життя за свободу українського народу, але зрадництво татар і Москви не дало здійснитися мріям Хмельницького бачити Україну вільною і скоротило йому віку.
Козаччина була знищена російським царизмом після завоювання Криму й колонізації півдня України. Слава про її звитяжні діла залишилася жити в пам’яті поколінь. Героїчний епос — думи та історичні пісні — зберіг і опоетизував кращі віхи історії козацтва, уславив його численних ватажків, дав оцінку його патріотичних настроїв, бойових виправ, високих моральних якостей, колоритних буднів. Все, що було кращим і світлим і українському народі, асоціювалося з образами козака і Запорозької Січі. В народній пам’яті козак став символом України, її волі, краси, буйної степової вдачі.
Козак — це національний герой, що представляє українську ментальність, українську душу, українське слово.
Існував “кодекс лицарської честі”, який передбачав:
• любов до батьків, рідної мови;
• вірність у дружбі та коханні;
• готовність захищати слабших, молодших;
• непохитну вірність ідеям справедливості, свободи і незалежності особистості, народу, держави;
• жертвування на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів;
• розвиток власних фізичних і духовних сил, волі;
• готовність боротися до загину за волю, честь і славу України.
Того, хто нехтував козацькими законами життя, суворо карала громада.
Серед представників козацької еліти, які лишили помітний слід в історії України, переважають вихованці Острозької і Києво-Могилянської академій — найкращих вітчизняних освітніх закладів.
Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний — дипломат, один з найвидатніших полководців, який майже чверть віку (1598 — 1622) тримав гетьманську булаву Війська Запорозького. Освіту здобув у Острозькій академії.
Богдан (Зіновій) Хмельницький (1648—1657) був добре освіченою людиною. Вчився у Київській братській школі, єзуїтській школі в місті Ярославі над Сеймом. Володів польською, латинською, турецькою, французькою і татарською мовами. Грав на бандурі, виконував народні пісні, думи. Богдан Хмельницький згуртував навколо себе велику групу освічених людей — вихованців Києво-Могилянського, Львівського, Острозького, Варшавського, Краківського колегіумів, випускників Оксфордського та Падуанського університетів. Вісімдесят соратників гетьмана відзначені історією як люди надзвичайних здібностей, вони були на рівні діячів передових європейських країн.
Гетьман Лівобережної України Іван Мазепа (1687 — 1709) навчався в Києво-Могилянській академії, єзуїтському колегіумі у Варшаві. Коштом польського короля Яна-Казіміра в Голландії, Франції, Німеччині та Італії вивчав основи фортифікації, гарматну справу та інші науки.
Ще один вихованець Києво-Могилянської академії — сподвижник Івана Мазепи, гетьман України в еміграції Пилип Орлик, — автор першої в Україні демократичної конституції “Пакти і Конституція законів та вольностей Війська Запорозького”. До речі, конституція Сполучених Штатів Америки з'явилася лише через 65 років після конституції Пилипа Орлика.
Останній гетьман Лівобережної України Кирило Розумовський (1750 — 1764) мав ґрунтовну освіту. Навчався в університетах Кенігсберга, Берліна, Геттінгена, Страсбурга.
Слава про волелюбних, українських предків, несхитної волі славних козаків, живе і донині. І сьогодні актуальним є вивчення героїчного минулого нашого народу.

Майбутнє сучасної України - це її молодь, яка повинна знати і пам’ятати - найвизначніші події з історії своєї держави, оскільки у народу, який не має минулого, не може бути і майбутнього.
Джерела
https://surmasite.wordpress.com/2017/06/09/гетьмани-україни-та-їх-внесок-в-історі/
https://ru.osvita.ua/vnz/reports/culture/11461/
https://library.udau.edu.ua/fondi-ta-kolekcii/virtualni-vistavki/kozacztvo-slava-ukrayini.html
http://www.library.zgia.zp.ua/vistavki/75Let/kray/kray.htm
http://www.nbuv.gov.ua/node/2702
https://ostriv.org/tourist/zaporizka-sich/
http://vsviti.com.ua/makepeaple/8059
http://history-pro100.blogspot.com/2016/02/blog-post_85.html
http://visionary.management.com.ua/wp-content/uploads/2010/04/pilip_orlik.jpg
http://abetka.ukrlife.org/yakovenko.htm

понеділок, 5 жовтня 2020 р.

Бідність в Україні і в світі. Книжково-документальна виставка


Інформаційний  листок

"Міжнародний день боротьби з бідністю"

 Оофіційна назва «Міжнародний день боротьби за ліквідацію злиднів» відзначається з 1993 року щорічно 17 жовтня.
Він був проголошений Генеральною Асамблеєю ООН (резолюція № A/RES/47/196) у 1992 році.
У своїй резолюції Генеральна Асамблея ООН закликала всі держави пропагувати у цей день заходи з ліквідації злиднів та бідності.
Як соціальне явище бідність завжди була в центрі уваги ООН. Саме тому у «Декларації тисячоліття», прийнятій главами 147 країн світу, включаючи Україну, на Саміті тисячоліття у вересні 2000 року, міжнародна спільнота поставила перед собою низку цілей в області людського розвитку, в тому числі скоротити наполовину до 2015 року частку людей, які живуть в умовах крайньої бідності.
Незважаючи на суттєвий прогрес, досягнутий людством в області підвищенні добробуту, бідність і в XXI столітті залишається глобальною проблемою.
Із понад 6 мільярдів людей, які населяють планету, 2,8 млрд (47%) живуть менше, ніж на 2 долари в день, а більше 1,2 млрд. (20%) – менше, ніж на 1 долар у день.
приблизно 800 млн чоловік (14% населення світу) не отримують необхідного мінімального рівня харчування і майже півмільярда чоловік хронічно недоїдають, з них третина – діти.
Бідність позбавляє людей необхідних можливостей та умов, які дозволяють прожити довге, здорове, творче життя, домогтися свободи і поваги до людської гідності, забезпечити гідний рівень життя.
Найпоширенішим у світі визначенням, в основі якого лежить визначення ООН, є бачення бідності як «стану тривалої вимушеної відсутності необхідних ресурсів для забезпечення задовільного способу життя». Сьогодні у це поняття включається не лише нестача грошей, але й обмеження можливостей реалізації потенціалу людини, викликане відсутністю гідної роботи, зручного житла, доступу до адекватної освіти та охорони здоров'я.
Крім цього, бідність включає в себе також безсилля перед обставинами, відсутність права голосу, відчуття беззахисності і страху, обмеження можливостей брати участь у демократичних процесах і бути почутим.

Із наближенням виборів знову активно обговорюється проблема бідності. Наголошується на тому, що Україна є найнужденнішою країною Європи. Причому тема зазвичай піднімається у двох контекстах. Або протиставлення бідності більшості українців «небаченим розкошам можновладців-корупціонерів й олігархів», які нібито і є причиною злиднів основної маси населення. Або протиставлення «старим добрим часам до перевороту», як це подають представники реваншистських, проросійських сил, переконуючи, що «єврореформатори» та «влада майдану» нібито і є причиною бідності українців. В обох випадках ідеться про популярні, однак відірвані від реальності стереотипи щодо справді масштабної проблеми бідності українців. Обидва відволікають увагу від об’єктивних причин, чому ж у таких жебрацьких умовах животіє більшість громадян та чому ж прогресує бідність країни загалом. А відтак зовсім не здатні посприяти вирішенню цієї проблеми, яка набирає усе загрозливіших масштабів для самого існування української держави.
Міф про те, що причиною бідності чималої кількості українців є надмірний розрив у доходах багатих та бідних, базується на справді надзвичайно великих (на тлі загального рівня життя в країні) статках вузького кола олігархів. Однак цих статків чи, тим паче, доходів явно замало, щоб перерозподілити їх на користь десятків мільйонів бідніших українців і зробити їх заможними. Так, кожен отримає додатково кількасот, від сили — тисячу-дві гривень на місяць, однак це зовсім не те, що може вирішити проблему бідності в країні та ощасливити її громадян. Справжня причина полягає в тому, що весь національний «пиріг» є надто малим, до того ж, замість зростати, із роками тане. Тому як його не діли, а проблему бідності українців та країни загалом аж ніяк не вирішити.
Так само є міфом і те, що причиною нинішньої бідності стала Революція гідності, усунення від влади «професіоналів» і згортання торговельно-економічних зв’язків із Росією та її сателітами. На підтвердження цього наводяться такі три основні аргументи: 1) саме після Революції гідності через бідність і відсутність роботи в країні громадяни масово рушили на ринок праці сусідніх, а то й далі, європейських країн; 2) тарифи на послуги ЖКГ, особливо ж на ту його частину, що пов’язана із газом та опаленням, зросли в рази швидше, ніж доходи; 3) пенсії та зарплати в доларах є значно нижчими порівняно з 2013 роком. Однак усі ці три пункти є лише маніпуляціями, які, проте, мають живий відгук у мільйонів громадян. Адже вони справді залишаються найбіднішими в Європі, особливо ж на тлі того контрасту, який вони бачать на Заході завдяки полегшенню доступу до тамтешнього ринку праці.
Українці останніми роками справді масово рушили на заробітки до близьких і далеких європейських країн. Але не тому, що в Україні зросло безробіття чи вони стали ще біднішими. А тому, що доступ до тамтешнього ринку праці віднедавна став для наших співгромадян значно доступнішим, водночас потік трудових мігрантів до Росії різко скоротився. Тарифи на послуги ЖКГ, особливо на блакитне паливо, справді зростали в рази швидше, ніж доходи платників. Однак це компенсувалося повільнішим, ніж темпи зростання доходів, підвищенням цін на решту товарів і послуг, крім того, було зумовлено тим, що вартість послуг ЖКГ (особливо газу та опалення) тривалий час штучно занижувалася. Тож рано чи пізно пружина мусила розтиснутися.
А те, що пенсії та офіційні зарплати нині в Україні в доларовому еквіваленті справді є нижчими, ніж 2013‑го, зумовлено трьома факторами. Це й більша частка зарплат, які видаються неофіційно. І зниження ставки відрахування ЄСВ із заробітної платні (із понад 36% до 22%), який потім іде на виплату пенсій. І нарешті тим, що з 2013 року не лише в Україні, а й загалом у світі відбулося різке здорожчання долара як до основних світових валют (наприклад, вартість євро впала із $1,4 до $1,1), так і товарів (особливо помітно це на біржових товарах, таких як зерно, м'ясо, нафтопродукти, газ, так само й на більшості споживчих товарів, що в Україні та світі в доларах є дешевшими, ніж 2013-го).
Однак те, що у своєму загалі українці не стали біднішими, ніж до Революції гідності, не заперечує того, що вони справді залишаються принизливо бідними, якими були й перед нею.
Традиційні й стандартизовані підходи до оцінювання рівня бідності в різних країнах демонструють, що ситуація з цим явищем в Україні є чи не однією з найкращих у світі. Наприклад, якщо виходити із національних показників межі бідності, які базуються на вирахуванні частки жителів, що проживають на суму, меншу від національного прожиткового мінімуму, то (за даними Світового банку) 2016 року в Україні таких налічувалося лише 3,8% (на тлі 5,7% у Білорусі, 13,4% у Росії, 22,9% у Болгарії, 28–30% у Колумбії й Аргентині, або ж 43,6% у Мексиці). Хоч насправді такий результат склався через заниження офіційного прожиткового мінімуму в Україні (і ще деяких країнах) на тлі більш реального його відображення в інших державах. Проте оцінювання за такими показниками, як витрати нижче певної суми в доларах за паритетом купівельної спроможності, і далі свідчать, що за межею бідності (скажімо, у $5,5 за ПКС на день) в Україні залишається менше людей (6,4%), аніж, скажімо, у таких країнах ЄС, як Греція (6,7%), Болгарія (8,7%) чи Румунія (18,5%). Не кажучи вже про Мексику (34,5%) або ж Грузію (45,5%).
Якщо порівняти Україну з іншими країнами, що розвиваються, то в ній простежується значно менше розшарування між бідними та багатими, ніж у тих, які впродовж останніх десятиліть демонструють доволі стрімкі темпи зростання економіки (див. «Гримаси тіньової економіки»). Приміром, у Малайзії, Китаї й навіть Туреччині різниця доходів між 20% найбагатших та 20% найбідніших громадян є вдвічі-тричі більшою, ніж в Україні. Понад те, зростання розриву доходів в умовах стрімкого економічного зростання є закономірним явищем, адже більш успішні багатіють швидше, ніж менш успішні. Водночас завдяки економічному розвитку стають заможнішими й одні, й другі. Хоч і з різною швидкістю. Причому якщо йдеться про широкі суспільні верстви, як от 20-30% багатшої та біднішої частини населення, то значна різниця доходів між ними демонструє ще й формування потужного прошарку заможнішої частини громадян як представників малого й середнього бізнесу, високооплачуваних спеціалістів тощо. Тоді як надмірна поляризація суспільства на вузьке коло олігархів і супербагатіїв (з одного боку) та бідну більшість працю­ючого населення (з другого) в умовах повільно зростаючої економіки може супроводжуватися незначними відмінностями в рівні доходів тих самих чисельних суспільних верств 20% найзаможніших і 20% найбідніших громадян. Адже і перші, й другі й далі залишаються не дуже заможними.
Кількість людей за межею бідності може зрости на пів мільярда через пандемію
Пандемія COVID-19 та її наслідки виштовхнуть за межу бідності 47 млн жінок по всьому світу, відкотивши десятки років прогресу у подоланні бідності
Економічні наслідки пандемії коронавірусу можуть збільшити кількість людей у світі, які проживають за межею бідності, в середньому на 500 мільйонів осіб.
У світі, який характеризується безпрецедентним рівнем економічного розвитку, технологій та фінансових ресурсів, морально неприйнятним є те, що мільйони людей все ще живуть в умовах крайньої бідності. Бідність – це не лише економічне питання, це, скоріше, багатовимірне явище, яке включає низький дохід та відсутність можливостей для гідного життя.
Викорінення бідності, боротьба з нерівністю та захист прав кожної людини є першочерговим завданням Цілей сталого розвитку (2015-2030), затверджених на Саміті ООН у вересні 2015 року.
Сьогодні боротьба з бідністю в Україні залишається вкрай важливим та актуальним питанням, обумовленим загостренням соціально-економічної ситуації в країні, що супроводжується погіршенням матеріального становища переважної частини населення, що, як наслідок, значно стримує розвиток України.

четвер, 1 жовтня 2020 р.

«Журавлиним ключем відлітають літа, сивина посріблила вже скроні» Літера...




З ініціативи ООН 1 жовтня у світі відзначається Міжнародний день людей похилого віку.
Дата покликана привернути увагу суспільства щодо проблеми упередженого ставлення до літніх людей,  оскільки вони часто зіштовхуються з дискримінацією в суспільстві, на роботі, в транспорті, у медичних закладах. Це певною мірою перешкоджає реалізації їхнього потенціалу і негативно впливає на здоров’я, самопочуття та добробут.
Упереджене ставлення до літніх людей – данина досить  поширеному уявленню про те, що ігнорування і дискримінація літніх людей – соціально прийнятне явище.  Це призводить до знецінювання ролі людей похилого віку і виключення їх з громадського життя.
Згідно з міжнародною класифікацією, людиною похилого віку вважається особа, яка досягла 65 років. Таких людей в усьому світі близько 700 мільйонів, а це майже кожна десята людина на Землі.
За даними ООН, до 2050 року число тих, кому за 60, сягне 2 мільярдів людей. В Україні налічується 6,9 млн громадян віком від 65 років.
У світових рейтингах за рівнем життя літніх людей Україна традиційно посідає одне з останніх місць, а найкомфортнішими для людей поважного віку є Швейцарія, Скандинавські країни, Німеччина та Канада.
Україна як повноправний член ООН підтримала ініціативу міжнародного співтовариства і також відзначає сьогодні День людей похилого віку. Рішення про щорічне відзначення в Україні Міжнародного дня громадян похилого віку та створення належних умов соціального захисту пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян затверджено урядовою постановою від 26 вересня 1997 року «Про щорічне відзначення Міжнародного дня громадян похилого віку».

«Насильству у будь яких проявах — ні!». Виставка-імпульс

«Міжнародний день ненасильства: історія та традиції»
Інформаційний листок

Щороку 2 жовтня у всьому цивілізованому світі відзначається Міжнародний день ненасильства.
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини     «Цей день - ще одна можливість привернути увагу до цієї найбільш розповсюдженої форми порушення прав людини.
     В Україні найбільш поширеними є насильство в сім’ї та в умовах конфлікту.
     За даними ООН, понад мільйон жінок в Україні щороку стають жертвами фізичного або сексуального насильства в сім'ї. І далеко не кожна з них наважується звернутися по допомогу до правоохоронних органів. Кривдники не завжди несуть відповідальність за свої вчинки.
     І це попри те, що українське законодавство постійно вдосконалюється.    Зокрема, від початку року в Україні набули чинності зміни до Кримінального кодексу, які визнають системне насильство в сім'ї злочином. І вже рік діє закон про протидію та запобігання домашньому насильству.
     Але у питаннях протидії ненасильству є ще над чим працювати. Верховна  Рада досі не ратифікувала Стамбульську конвенцію про запобігання насильству, яку Україна підписала ще в 2011 році.
     Крім того, жертви насильства просто не знають куди звертатися в разі порушення їхніх прав.
     Уповноважений ВРУ з прав людини Людмила Денісова звертається до усіх жертв насилля - не мовчати та повідомляти про такі факти правоохоронні органи та центри надання психологічної допомоги.
     Будь-якому злу і насиллю потрібно протистояти!»

Існує багато такого,
за що я готовий померти,
але немає нічого такого,
за що я був би готовий вбити.

Махатма Ганді

Міжнародний день ненасильства (International Day of Non-Violence), встановлений резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 15 червня 2007 року , відзначається щорічно 2 жовтня в багатьох країнах світу.
Дата вибрана не випадково: 2 жовтня 1869 року народився Махатма Ганді, лідер руху за незалежність Індії та основоположник філософії ненасильства.
Згідно з резолюцією ООН, Міжнародний день служить додатковим приводом для того, щоб «пропагувати ненасильство, в тому числі шляхом освітньої і суспільно-роз'яснювальної роботи». В документі підтверджується «універсальна значимість принципу ненасильства», а також бажання «затвердити культуру світу, терпимості, розуміння та ненасильства».
Державний міністр з міжнародних справ Індії Ананд Шарма, вносячи цю резолюцію від імені 140 авторів на розгляд Генеральної асамблеї, заявив, що «широкий і різноманітний спектр творців документа є відображенням почуття глибокої поваги до Махатми Ганді, а також неминущого значення його філософських поглядів». У своєму виступі він навів наступний вислів покійного керівника: «Ненасильство є найбільшою силою в руках людства. Воно могутніше самої потужної руйнівної зброї, породженої людською винахідливістю»
Скульптура «Ні насильству» К. Ф. Рейтерсуорда встановлена на п'єдесталі перед входом для відвідувачів в комплекс Центральних установ ООН
Принцип ненасильства, відомий також як ненасильницький опір, заперечує використання фізичного насильства для досягнення соціальних або політичних змін. Вважається, що існує три основних категорії ненасильницьких дій: вираз протесту і переконання (сюди відноситься, зокрема, проведення маршів і пікетів); відмова від співробітництва; ненасильницьке втручання (наприклад, блокування руху або захоплення приміщень без заподіяння шкоди людям). Нерідко характеризується як «політика простих людей», ця форма соціальної боротьби була прийнята широкими масами населення в усьому світі в боротьбі за соціальну справедливість.
Міжнародний день слугує додатковим приводом для пропаганди ненасильства шляхом просвітницької та суспільно-роз'яснювальної роботи. Життєвий шлях і принципи керівництва Махатми Ганді слугують джерелом натхнення для ненасильницьких рухів за громадянські права і соціальні зміни у всьому світі.
У сучасному ж світі, де насильства і соціальної несправедливості, на жаль, ще дуже багато, і до того ж велика і кількість збройних конфліктів і зіткнень в різних країнах, День ненасильства - досить актуальна і важлива дата.

Вислови М .Ганді

Етична поведінка не в тому, щоб йти протертим шляхом, а в тому, щоб самому знайти правильний шлях і безстрашно ним слідувати.
Єдиний тиран, якого я визнаю - це внутрішній голос.
Можливо, піде дуже багато часу, перш ніж закон любові буде занесений в Конституції всіх країн. Машинерія держави заважає цьому, примушуючи людей тримати серця закритими.
Ми повинні бути тими змінами, які ми хочемо бачити.
Кращий спосіб знайти себе - перестати прислужувати іншим людям.
Треба знати, коли діяти і коли утриматися від вчинків. Дія і бездіяльність в цих обставинах схожа і зовсім не заперечує один одному.
Свобода нічого не коштує, якщо вона не включає в себе свободу помилятися  .
У питаннях совісті закон більшості не діє.
Принцип “око за око” зробить весь світ сліпим .
Джерела:
https://dovidka.biz.ua/mahatma-gandi-tsitati-ukrayinskoyu/
https://znaj.ua/society/mizhnarodnyj-den-nenasylstva-istoriya-ta-tradyciyi-svyata
https://varta.kharkov.ua/budmo/1103159
https://lysty.net.ua/gandhi/