Якщо говорити просто, «Квіти гинуть на війні» Ярослава Карпця — це книга про те, що кожен із нас переживає прямо зараз. Автор (він сам і журналіст, і письменник) зібрав під однією обкладинкою історії та роздуми про життя після 24 лютого. Цю книгу до фонду нашої бібліотеки автор надіслав прямо з фронту, як подарунок.
4 червня 2026 року цю збірку ми презентували для вчительського колективу середньої школи № 12, саме тому, що ця книга набуває ще більш щемкого й глибокого змісту, якщо згадати про День вшанування пам'яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України (який Україна відзначає 4 червня).
Назва книжки дуже влучна. «Квіти» тут — це не просто рослини. Це наші мирні плани, затишні вечори, дитячий сміх і, найстрашніше, людські життя, які забрала війна.
Найстрашніший і найболючіший сенс метафори автора про «квіти, що гинуть» — це саме вони. Діти. Маленькі українці, у яких відібрали майбутнє, право рости, любити, ходити до школи та просто радіти життю. Кожне втрачене дитяче життя — це нерозквітла квітка, яку безжально зламала війна, і це непоправна рана на тілі всієї нашої нації.
Ярослав Карпець у своїх текстах торкається цієї теми з особливою ніжністю та болем. Книга стає не просто читанням на вечір, а своєрідним паперовим пам'ятником усім тим маленьким ангелам, чий сміх назавжди згас через обстріли та бомбардування.
Книга гарно оформлена і проілюстрована малюнками, створеними студентками коледжу КНУТД під керівництвом викладачки Наталії Височинської.
Читати такі сторінки важко, але надзвичайно важливо. Ми не маємо права забути жодне ім'я. І ця книжка — ще один наш спільний голос, який кричить на весь світ про трагедію українських дітей і про те, що цей злочин ніколи не може бути прощений.
