Червневе сонце м’яко пробивалося крізь густе листя старих дерев, малюючи на траві кумедні сонячні зайчики. У сквері було галасливо, як і зазвичай: десь далеко гавкав песик, шурхотіли самокати, а на літній майданчик потроху збиралися дітлахи. Сьогодні тут облаштували справжню читальню просто неба.
Спочатку діти соромилися. Хтось тулився до мами, хтось крутив у руках іграшку...
Вітерець легенько гортав сторінки, а малеча так захопилася, що забула про все на світі. Вони разом сміялися з кумедних моментів, розглядали деталі на ілюстраціях і навперебій вгадували, що ж буде далі.
Коли історія закінчилася, ніхто не хотів розходитися. Кожен обрав собі по книжці: хтось умостився на лавці, гортаючи казку про драконів, а хтось просто стояв, занурившись у пригоди. Сквер ожив зовсім іншою, магічною атмосферою. Виявилося, що читати разом на свіжому повітрі — це не про навчання, це про справжнє літнє диво.
Цього недільного ранку, 21 червня 2026 року наш затишний зелений сквер по вул. Олекси Гірника перетворився на справжній концертний зал під куполом неба. Співи, від яких сироти по шкірі, щирі усмішки перехожих та неймовірна атмосфера — усе це подарував нам виступ народного художнього колективу Хору "Либідь".
Був теплий сонячний ранок, шурхіт листя і... перші акорди, які змусили зупинитися навіть тих, хто дуже поспішав у справах. Особливість виступів «Либеді» — це не просто бездоганне виконання, а неймовірна енергетика, яка миттєво об'єднує абсолютно різних людей.
Сквер заповнився чистими, потужними голосами. Перехожі спочатку уповільнювали крок, потім зупинялися, а вже за кілька хвилин утворювали щільне коло слухачів, затамувавши подих.
Концерт «Віночок українських народних пісень» було сплановано і організовано Бібліотекою Сімейного читання імені О. Гончара Солом’янської ЦБС (вул. М.Шепелєва,13)
Репертуар хору як завжди вразив своєю різноманітністю та глибиною. Ми почули:
Купальські обрядові пісні, під час яких хористи плели купальські пісні
Глибокі народні пісні, які відгукувалися в серці кожного українця.
Сучасні патріотичні композиції, які сьогодні звучать як маніфест нашої сили та незламності.
Кожна пісня — це окрема історія, прожита артистами на повну. Були моменти, коли хотілося плакати від щему (деякі люди плакали), і хвилини, коли ноги самі просилися до танку під запальні мотиви.
«Виступати на вулиці, так близько до людей — це особливий іспит і водночас величезне задоволення. Тут немає сцени чи бар'єрів, ми дивимося в очі кожному слухачу і ділимося своєю душею», — поділилися враженнями учасники хору після виступу.
Ми хочемо щиро подякувати керівнику хору - Демченко Людмилі Опанасівні, усім вокалістам за цей ковток свіжого повітря і культурного перезавантаження. У такий непростий час подібні заходи нагадують нам, хто ми є, і дарують сили рухатися далі.
Дякуємо також усім глядачам, які підтримували артистів гучними оплесками та підспівували в унісон!
Якщо говорити просто, «Квіти гинуть на війні» Ярослава Карпця — це книга про те, що кожен із нас переживає прямо зараз. Автор (він сам і журналіст, і письменник) зібрав під однією обкладинкою історії та роздуми про життя після 24 лютого. Цю книгу до фонду нашої бібліотеки автор надіслав прямо з фронту, як подарунок.
4 червня 2026 року цю збірку ми презентували для вчительського колективу середньої школи № 12, саме тому, що ця книга набуває ще більш щемкого й глибокого змісту, якщо згадати про День вшанування пам'яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України (який Україна відзначає 4 червня).
Назва книжки дуже влучна. «Квіти» тут — це не просто рослини. Це наші мирні плани, затишні вечори, дитячий сміх і, найстрашніше, людські життя, які забрала війна.
Найстрашніший і найболючіший сенс метафори автора про «квіти, що гинуть» — це саме вони. Діти. Маленькі українці, у яких відібрали майбутнє, право рости, любити, ходити до школи та просто радіти життю. Кожне втрачене дитяче життя — це нерозквітла квітка, яку безжально зламала війна, і це непоправна рана на тілі всієї нашої нації.
Ярослав Карпець у своїх текстах торкається цієї теми з особливою ніжністю та болем. Книга стає не просто читанням на вечір, а своєрідним паперовим пам'ятником усім тим маленьким ангелам, чий сміх назавжди згас через обстріли та бомбардування.
Книга гарно оформлена і проілюстрована малюнками, створеними студентками коледжу КНУТД під керівництвом викладачки Наталії Височинської.
Читати такі сторінки важко, але надзвичайно важливо. Ми не маємо права забути жодне ім'я. І ця книжка — ще один наш спільний голос, який кричить на весь світ про трагедію українських дітей і про те, що цей злочин ніколи не може бути прощений.
З 25 травная на абонементі відділу для дорослих створена виставка плакатів «Безбар’єрність - це...», яка наглядно ілюструє поняття і принципи доступності та безбар'єрності.
26 травня ми провели інформування наших користувачів про безбар'єрність, про завдання та виклики, які стоять перед суспільством в Україні.
А ще користувачам бібліотеки розказували про "тихі місця" в приміщенні, де можна відпочити, подумати, помріяти...
Напередодні Дня Києва, який цього року ми святкуватимемо 31
травня, 26 травня 2026 року у нашій бібліотеці відбулася захоплива та
по-справжньому магічна подія. Для учнів 7 класу середньої школи № 12 та наших
постійних читачів ми організували зустріч із відомою письменницею та поетесою
Інною Ковальчук під промовистою назвою «Київ у моєму серці».
Легенди, міфи та таємниці столиці
Пані Інна презентувала присутнім свою неймовірну книжку
«Легенди Києва: міфи і реальність» — це вже друге видання із захопливого циклу
«Київ знаний і незнаний».
«Київ завжди був оповитий містичним флером», — зазначила
авторка, розповідаючи, як із покоління в покоління містом ширилися згадки про
міфічних істот, що згодом ставали основою дивовижних легенд.
У неймовірно доступній та цікавій формі письменниця провела
слухачів таємничими стежками історії. Разом ми дізналися:
Легенду Велесової сопілки, де згадується давній бог Велес.
Секрети Софійського собору та величну історію Оранти —
головного та найважливішого оберега нашого міста.
Чарівну силу води з легендарного фонтану «Самсон».
Магію Андріївського узвозу та загадковість затишного
«Поліцейського скверу».
Захоплення у підлітків викликало обґрунтоване пояснення
міських легенд київського метрополітену, а також розгадка таємниці особняка
Аршавського — чому ж його називають «Будинком вдови, що плаче».
Зустріч «Київ у моєму серці» залишила по собі не лише теплі спогади,
а й цінні подарунки! Інна Ковальчук передала до нашого фонду кілька своїх книг.
Серед них — абсолютно нова, щойно видана збірка витонченої поезії «Партитура
року», книжка «Легенди Києва: міфи і реальність», книжка Леоніда Кулаковського
«Нащадки левів» (цю книгу подарував для фонду бібліотеки автор, а пані Інна люб’язно
привезла її з м. Одеси).
Тепер кожен охочий може завітати до нашої бібліотеки, щоб
ближче ознайомитися з цими дивовижними виданнями та зануритися у читання!
Ми щиро вражені цією зустріччю! Величезна подяка пані Інні за
щирість та любов до рідного міста, а школярам і читачам — за активність,
допитливість та неймовірно позитивні емоції.
Українці відзначатимуть День вишиванки 21 травня 2026 року. Очікувано, що, як і в попередні роки, головною традицією стане одягання вишиванок.
Колектив бібліотеки традиційно в цей день одягає вишиванки.
А ще ми вирішили дізнатися в наших користувачів про історії їх вишиванок. Розпитували людей будемо записувати ці історії у книгу "Історія вишитої сорочки", яку ми помістили в нашу етнокімнату- вітальню "Калина". Ось декілька фрагментів цих ліалогів:
Пані Галина (Київська область, Макарівщина)
«Мережка, пишні рукави і трішки магії»
«У нас на Київщині вишиванка — це була ціла вистава! Одягтися на свято треба було так, щоб усі дівчата в радіусі п'яти сіл заздрили.
Моя бабуся була відомою майстринею. Вона мене вчила, що київська сорочка має бути багатою, але витонченою. Ми дуже любили рослинні мотиви: виноград, хміль, дубове листя, якщо це для хлопців. Але головна фішка — це поєднання кольорів. У нас класика — це червоний і чорний, але чорний не про горе, він про нашу родючу землю, про силу.
А ще бабуся завжди робила мережки. Це коли ниточки з полотна витягуються, а решта обшивається так, що тканина стає схожою на мереживо."
Чай - це напій, який люблять і знають у всьому світі
Регулярне чаювання (особливо без цукру) — це чудова інвестиція в організм:
Чай багатий на антиоксиданти (катехіни і поліфеноли), які захищають клітини від старіння.
Він підтримує здоров'я серця та судин.
Фтор, що природно міститься в чайному листі, допомагає зміцнювати зубну емаль.
Міжнародний день чаю (англ. International Tea Day) — неофіційне свято, яке відзначається щорічно 21 травня з ініціативи Організація Об'єднаних Націй від 21 грудня 2019 року.
Шо знаєте ви про чай та чаювання? Перевірте свою ерудицію. надавши відповіді на запитання вікторини
