Привіт, друже! Кожна країна має свої таємні знаки сили. Натискай на картки, щоб розкрити дивовижні секрети наших символів! 🚀
Натисни на будь-яку картку, щоб вона перевернулася!
Небесна височінь та золоте поле
Український прапор літав у справжній космос! Його взяв із собою український космонавт Леонід Каденюк на космічному кораблі «Колумбія». Там наш синьо-жовтий стяг кружляв навколо нашої Землі серед зірок!
Герб тисячолітньої сили
Наш герб — це чарівний замок. Якщо дуже уважно придивитися до його ліній, то в них можна прочитати найголовніше для нас слово — В-О-Л-Я! А ще цей символ використовували наші князі понад тисячу років тому!
Головна патріотична пісня
Наш Гімн — це не просто пісня, це справжня суперсила! Коли він звучить, ми кладемо руку на серце. Це означає: «Україна живе у моєму серці». Гімн співають на стадіонах, коли наші перемагають, і коли потрібно підтримати один одного!
Це наші народні символи-обереги. Натискай на кожну рослинку чи пташку, щоб дізнатися їхнє таємне значення!
Перевір, наскільки ти крутий знавець українських символів!
Чи правда, що у лініях нашого Герба зашифроване слово "ВОЛЯ"?
Червневе сонце м’яко пробивалося крізь густе листя старих дерев, малюючи на траві кумедні сонячні зайчики. У сквері було галасливо, як і зазвичай: десь далеко гавкав песик, шурхотіли самокати, а на літній майданчик потроху збиралися дітлахи. Сьогодні тут облаштували справжню читальню просто неба.
Спочатку діти соромилися. Хтось тулився до мами, хтось крутив у руках іграшку...
Вітерець легенько гортав сторінки, а малеча так захопилася, що забула про все на світі. Вони разом сміялися з кумедних моментів, розглядали деталі на ілюстраціях і навперебій вгадували, що ж буде далі.
Коли історія закінчилася, ніхто не хотів розходитися. Кожен обрав собі по книжці: хтось умостився на лавці, гортаючи казку про драконів, а хтось просто стояв, занурившись у пригоди. Сквер ожив зовсім іншою, магічною атмосферою. Виявилося, що читати разом на свіжому повітрі — це не про навчання, це про справжнє літнє диво.
Цього недільного ранку, 21 червня 2026 року наш затишний зелений сквер по вул. Олекси Гірника перетворився на справжній концертний зал під куполом неба. Співи, від яких сироти по шкірі, щирі усмішки перехожих та неймовірна атмосфера — усе це подарував нам виступ народного художнього колективу Хору "Либідь".
Був теплий сонячний ранок, шурхіт листя і... перші акорди, які змусили зупинитися навіть тих, хто дуже поспішав у справах. Особливість виступів «Либеді» — це не просто бездоганне виконання, а неймовірна енергетика, яка миттєво об'єднує абсолютно різних людей.
Сквер заповнився чистими, потужними голосами. Перехожі спочатку уповільнювали крок, потім зупинялися, а вже за кілька хвилин утворювали щільне коло слухачів, затамувавши подих.
Концерт «Віночок українських народних пісень» було сплановано і організовано Бібліотекою Сімейного читання імені О. Гончара Солом’янської ЦБС (вул. М.Шепелєва,13)
Репертуар хору як завжди вразив своєю різноманітністю та глибиною. Ми почули:
Купальські обрядові пісні, під час яких хористи плели купальські пісні
Глибокі народні пісні, які відгукувалися в серці кожного українця.
Сучасні патріотичні композиції, які сьогодні звучать як маніфест нашої сили та незламності.
Кожна пісня — це окрема історія, прожита артистами на повну. Були моменти, коли хотілося плакати від щему (деякі люди плакали), і хвилини, коли ноги самі просилися до танку під запальні мотиви.
«Виступати на вулиці, так близько до людей — це особливий іспит і водночас величезне задоволення. Тут немає сцени чи бар'єрів, ми дивимося в очі кожному слухачу і ділимося своєю душею», — поділилися враженнями учасники хору після виступу.
Ми хочемо щиро подякувати керівнику хору - Демченко Людмилі Опанасівні, усім вокалістам за цей ковток свіжого повітря і культурного перезавантаження. У такий непростий час подібні заходи нагадують нам, хто ми є, і дарують сили рухатися далі.
Дякуємо також усім глядачам, які підтримували артистів гучними оплесками та підспівували в унісон!
Якщо говорити просто, «Квіти гинуть на війні» Ярослава Карпця — це книга про те, що кожен із нас переживає прямо зараз. Автор (він сам і журналіст, і письменник) зібрав під однією обкладинкою історії та роздуми про життя після 24 лютого. Цю книгу до фонду нашої бібліотеки автор надіслав прямо з фронту, як подарунок.
4 червня 2026 року цю збірку ми презентували для вчительського колективу середньої школи № 12, саме тому, що ця книга набуває ще більш щемкого й глибокого змісту, якщо згадати про День вшанування пам'яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України (який Україна відзначає 4 червня).
Назва книжки дуже влучна. «Квіти» тут — це не просто рослини. Це наші мирні плани, затишні вечори, дитячий сміх і, найстрашніше, людські життя, які забрала війна.
Найстрашніший і найболючіший сенс метафори автора про «квіти, що гинуть» — це саме вони. Діти. Маленькі українці, у яких відібрали майбутнє, право рости, любити, ходити до школи та просто радіти життю. Кожне втрачене дитяче життя — це нерозквітла квітка, яку безжально зламала війна, і це непоправна рана на тілі всієї нашої нації.
Ярослав Карпець у своїх текстах торкається цієї теми з особливою ніжністю та болем. Книга стає не просто читанням на вечір, а своєрідним паперовим пам'ятником усім тим маленьким ангелам, чий сміх назавжди згас через обстріли та бомбардування.
Книга гарно оформлена і проілюстрована малюнками, створеними студентками коледжу КНУТД під керівництвом викладачки Наталії Височинської.
Читати такі сторінки важко, але надзвичайно важливо. Ми не маємо права забути жодне ім'я. І ця книжка — ще один наш спільний голос, який кричить на весь світ про трагедію українських дітей і про те, що цей злочин ніколи не може бути прощений.
