«Льюїс Керролл- казкар». Книжкова виставка

Чарлз Латвідж Доджсон (таке справжнє ім'я Керролла) народився у невеличкому селі Дарсбері в графстві Чешир. Він був найстаршим сином скромного парафіяльного священика Чарлза Доджсона та Френсіс Джейн Латвідж. При хрещенні, як нерідко траплялося у ті часи, йому дали два імені: перше — на честь батька, друге, Латвідж, — на честь матері. Він виховувався у великій родині: семеро сестер і троє братів. Діти отримали домашнє виховання; навчав їх закону Божого, мов та основ природничих наук, "біографії" та "хронології" батько. Чарлз Доджсон був людиною непересічною: глибока релігійність та університетська освіченість поєднувалися в ньому зі схильністю до ексцентричного. Батько не лише не притлумлював у дітях прагнення до найрізноманітніших ігор і веселих витівок, а й усіляко їм сприяв. Найбільшим вигадником тут незмінно був Чарлз. 

Доджсон любив дітей. Цураючись дорослих, почуваючи себе з ними важко та скуто, болісно затинаючись, іноді не в стані вимовити жодного слова, він ставав надзвичайно веселим і цікавим співбесідником, варто було йому лише з'явитися в товаристві дітей. "Не розумію, як можна не любити дітей, — писав він в одному зі своїх листів, — вони становлять три чверті мого життя". Він здійснював з ними тривалі прогулянки, водив їх у театр, запрошував у гості, розважав спеціально вигаданими для них оповідками, які супроводжувалися швидкими виразними замальовками за ходом розповіді. Спілкування з дітьми, гра незмінно слугували поштовхом до творчості для Керролла. Його найкращі твори — обидві казки про Алісу, вірші — виникли як імпровізація, хоча згодом значно доопрацьовувалися.

ЛЬЮЇС КЕРРОЛЛ - КНИГАР, ФОТОГРАФ. Відеоетюд

На честь дня народження Льюїса Керролла ми зібрали найцікавіші та найдивніші факти про цього екстравагантного письменника.

1. Псевдонім-головоломка

Його справжнє ім'я – Чарльз Лютвідж Доджсон. Однак, за порадою видавця, автор вирішив використовувати псевдонім. Щоб створити нове літературне ім'я, він спочатку переклав Чарльз Доджсон на латинь, а отримані імена Карл і Людвік замінив іншими англійськими аналогами –Керрол і Льюїс. Таким чином, «Льюїс Керрол» - це пряме відсилання на справжнє ім’я письменника.

2. Керрол придумав, як писати в темряві

Цікаві думки можуть навідатись до нас будь-коли, навіть вночі. Щоб не витрачати час на пошук свічок чи розпалювання світильників, Керрол придумав спосіб, як записувати свої думки в темряві. У 1891 році він винайшов ніктограф – картонну картку з 16 квадратними отворами, в яких письменник записував цілі речення спеціально створеним шрифтом. Він також пропонував використовувати цей спосіб письма для незрячих людей.

3. Різні Аліси в житті Керрола

«Аліса в країні див» і «Аліса в Задзеркаллі» – дві дуже різні книги, які об'єднує головна героїня. Однак на написання цих казок Керрола надихали зовсім різні Аліси. Якщо в першій книзі прототипом героїні була Аліса Лідделл – дочка колеги і приятеля автора, то на другу частину автора надихнула його п'ятирічна кузина Аліса. 

"У світ широкий". Інформування

 1860 — вперше опубліковано повне видання «Кобзаря» Тараса Шевченка

Під назвою «Кобзар» розуміють усі віршовані твори Шевченка, однак перші «Кобзарі» містили тільки деякі його поезії. Уперше «Кобзар» видано 1840 у Санкт-Петербурзі за сприяння Євгена Гребінки. У збірку ввійшло всього вісім творів. Після видання цієї збірки й самого Тараса Шевченка почали називати кобзарем .

27 січня 1860 року, в друкарні Пантелеймона Олександровича Куліша на кошти українського цукрозаводчика Платона Федоровича Симиренка було вперше опубліковано повне видання «Кобзаря» Тараса Шевченка. Видання «Кобзаря» 1860 року було значно повніше попередніх: сюди увійшло 17 творів і портрет Тараса Шевченка.

Тираж склав 6500 примірників, на які П. Ф. Симиренко виділив 1100 карбованців, віддавати борг Шевченко мав книгами. Одразу за україномовним «Кобзарем» був віддрукований «Кобзарь Тараса Шевченка в переводе русских поэтов». Це перший переклад Т. Г. Шевченка на російську мову. Редактором та укладачем виступив російський поет та перекладач Микола Васильович Гербель.

Як відомо, Тарас Шевченко, за його ж свідченням, почав писати ще кріпаком у 1837 році, а першу збірку "Кобзар", що назавжди увійшла в історію української та світової літератури, видав у 1840 році в Санкт-Петербурзі за сприяння Євгена Гребінки. У збірку ввійшло 8 творів: "Перебендя", "Катерина", "Тополя", "Думка", "Нащо мені чорні брови", "До Основ'яненка", "Іван Підкова", "Тарасова ніч" та поезія "Думи мої, думи мої, лихо мені з вами", що послужила епіграфом не тільки до видання, а й до всієї творчості поета. Після появи цієї збірки Шевченка почали називати кобзарем. Навіть сам Тарас Шевченко деякі свої повісті підписав "Кобзар Дармограй". З усіх прижиттєвих видань перший "Кобзар" мав найпривабливіший вигляд: якісний папір, зручний формат, чіткий шрифт. Примітна особливість його - на початку книги офорт за малюнком Василя Штернберга: народний співак - кобзар із хлопчиком-поводирем. Це не ілюстрація до окремого твору, а узагальнений образ кобзаря, який і дав назву збірці. Вихід цього "Кобзаря", навіть урізаного царською цензурою, - подія величезного літературного і національного значення. У світі збереглося лише кілька екземплярів "Кобзаря" 1840 року. За життя автора з такою назвою в 1844 та 1860 роках вийшло ще дві збірки. 1844 року вийшов передрук першого видання з додатком поеми "Гайдамаки"

 Цю книгу  Шевченка 1860 року передова громадськість сприйняла як визначну літературно-громадську подіюю.

Раритетні видання "Кобзаря" з якими можна ознайомитися в бібліотеці

«Свіча пам’яті жертвам Голокосту» Книжкова виставка

  27 січня у світі відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. 

Слово Голокост походить від давньогрецького holocaustosis, що означає "всеспалення", "знищення вогнем", "жертвоприношення". Зараз воно означає політику нацистської Німеччини, її союзників та пособників з переслідування і знищення шести мільйонів євреїв у 1933-1945 роках.

  Генеральна асамблея ООН прийняла 1 листопада 2005 року Резолюцію № 60/7, у якій говориться, що «Голокост, який привів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…». Саме цей документ оголосив Днем пам’яті жертв Голокосту 27 січня. 

Саме цього дня 1945 р. Червона армія визволила в’язнів найбільшого в окупованій Європі табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцимі (на території Польщі), що став жахливим символом Голокосту та нацистських злочинів у Другій світовій війні. Глибоко символічно, що табір було визволено підрозділом І Українського фронту під командуванням майора Анатолія Шапіро – українського єврея, уродженця Харківщини.

Україна на державному рівні вшановує жертв трагедії з 2012 року.

Трагедія Голокосту є невід’ємною частиною національної історії та пам’яті України. Саме на українській землі нацистами та їхніми поплічниками було забрано життя у понад 1,5 млн українських євреїв (тобто кожен четвертий з понад 6 млн жертв Голокосту).

Джерела:

https://suspilne.media/99836-tabori-smerti-getto-ta-miljoni-zagiblih10-faktiv-pro-golokost/  

https://old.uinp.gov.ua/news/27-sichnya-mizhnarodnii-den-pamyati-zhertv-golokostu  

https://nv.ua/ukr/world/countries/svit-vidznachaje-den-pam-jati-zhertv-golokostu-najvazhlivishi-fakti-93602.html

https://tkuma.dp.ua/ua/2015-02-17-11-50-31/anonsy/3440-27-s-chnya-m-zhnarodnij-den-pam-yat-zhertv-golokostu

«Мечислав Едмундович Гаско: шляхи» Інформаційно-бібліографічне повідомлення

 Гаско Мечислав Едмундович народився 27 січня 1907 року в Луцьку в сім'ї службовця. На початку 20-х років, коли Волинь опинилася під владою шляхетської Польщі, брав участь у революційному підпіллі. 1924 року був заарештований, підданий тортурам луцькій тюрмі. Після піврічного ув'язнення під тиском громадської думки пілсудчики змушені були випустити його на волю. Аби уникнути переслідувань, Гаско таємно емігрував на Радянську Україну, де закінчив Харківський інститут народного господарства, розпочав літературну діяльність. Впродовж 1930-1934 років був аспірантом Інституту червоної професури.

Разом з іншими політемігрантами з Галичини, Буковини та Закарпаття належав до літературної організації "Західна Україна". В однойменному органі цієї організації надрукував чимало віршів, уривків із поем ("Авіа-марш", "Західній Україні", "На кордоні", "На прорив", "Пісня про шістьох розстріляних у Польщі"), статей і рецензій. Водночас вийшли і збірки його віршів "Обабіч кордону" (1930), "Шлю вам свій привіт", "Над аеродромом" (1931), що засвідчили політичну заангажованість колишнього політв'язня, який, опинившись поза межами шляхетської Польщі, прагнув своїм поетичним словом наснажити поневолених земляків на революційну боротьбу, вселити в їхні душі святу віру в недалеке визволення з-під чужоземного ярма і возз'єднання з єдинокровними братами.

Незважаючи на патріотизм М. Гаска, чесність його громадянської позиції, над ним нависають хмари недовіри й підозри. Влітку 1933 року письменника заарештували, пред'явивши стандартне звинувачення у приналежності до контрреволюційної письменницької організації "Західна Україна".

Почалися виснажливі, багатодобові допити, очні свідчення, з яких Гаско зрозумів: це — не польська дефензива і йому, безвинному, з підвалів ДПУ живим не вийти. І тому змушений був визнати вигадані слідством "зізнання". Як подяку за це особлива нарада винесла йому вирок: "три роки концтаборів". Відбував незаслужену покару на Печорі, де зустрівся з Остапом Вишнею, Володимиром Гжицьким.

6 вересня 1956 року Київський військовий трибунал скасував постанову особливої наради від 31 травня 1934 року щодо М. Гаска, а справу припинив за відсутністю складу злочину.

Після реабілітації М.Гаско переїхав до Києва й повернувся до перерваної літературної праці. Видав кілька збірок поезій, літературно-критичних нарисів та монографій, зокрема "Ланки життя" (1967). "Про що розповідають малюнки Тараса Шевченка" (1970), "У колі Шевченкових та Гоголевих друзів" (1980), "Пошуки і знахідки" (1990) та ін. Його творчий доробок був би набагато щедріший, якби не численні недуги, нажиті ним у сталінських таборах.

Федір Погребенник

ЛУ №26 (4435)27.06.1991

Що прочитати про М. Гаско

Архів Розстріляного Відродження [Текст] : матеріали архівно-слідчих справ укр. письменників 1920 - 1930-х рр. - К. : Смолоскип, 2010: Т. 1 : [Михайло Яловий, Іван Ткачук, Мечислав Гаско, Володимир Ґжицький, Мирослав Ірчан, Олекса Слісаренко, Яків Кальницький] / [упорядкув. Олександра й Леоніда Ушкалових]. - 2010. - 453 с. : портр.

Гаско Мечислав Едмундович, український поет, перекладач і літературознавець/ Центральний державний архів-музейлітератури і мистецтва України, Фонд 1353 за 1917-1995. — Режим доступу: https://old-csam.archives.gov.ua/includes/uploads/opisy/f1353_op1.pdf

Йовенко, С. Мечислав Гаско (1907-1996) : антологія "Вітчизни" [Текст] / С. Йовенко // Вітчизна. — 2008. — № 5-6. — С. 134-143.

Кирилюк, Є. Шевченківськознавчі студії Мечислава Гаско // Гаско, М. У колі Шевченкових та Гоголевих друзів : Етюди пошуків і знахідок. — Київ: радянський письменник,1980. — 1980. —259 с. (с.3-4). — Режим доступу: http://kobzar.ua/item/show/3715

Коваль В. Життя, як печорська вода: Тричі репресований Мечислав Гаско // Вітчизна. 1995. № 1–2; З порога смерті. Некролог // ЛУ. 1996, 14 листоп.;

Коваль В.П. Гаско, Мечислав Едмундович. Поезії [Текст] / М. Е. Гаско. - Київ: Радянський письменник, 1958. - 104 с.

Коваль, В. К. Гаско Мечислав Едмундович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [онлайн] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — Режим доступу: URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=28827 (дата перегляду: 12.01.2022)

Мушкетик Ю. «Стражденна, чиста душа…» // ЛУ. 1996, 14 листоп.;

Погребенник, Ф. Гаско Мечислав Едмундович: Біографія// Літературна Україна.— 1991. — 27.06 (№26). — Режим доступу: https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=1769

Усенко, П. Про Мечислава Гаско // Гаско М. Поезії. - Київ, 1958. - 104 с.

Твори

Гаско, М. Звенья жизни. — М., 1971.

Гаско, Мечислав Едмундович. Ланки життя [Текст] : вибране / М. Е. Гаско. - Київ: Дніпро, 1967. - 104 с. З дарчим написом

Гаско, Мечислав Едмундович. Поезії [Текст] / М. Е. Гаско. - Київ: Радянський письменник, 1958. - 104 с. З дарчим написом

Гаско, Мечислав Едмундович. Про що розповідають малюнки Шевченка [Текст] : шевченкознавчі етюди / М. Е. Гаско ; ред. Э. П. Кирилюк. - Київ: Радянський письменник, 1976. - 227 с. — Режим доступу: http://kobzar.ua/item/show/939

Гаско, М. У колі Шевченкових та Гоголевих друзів : Етюди пошуків і знахідок. — Київ: Радянський письменник,1980. — 1980. —259 с. — Режим доступу: http://kobzar.ua/item/show/3715

Гаско Мечислав Едмундович// Антологія української поезії. В 4 т. [Текст]. [Поезія великого сорокаріччя] / упорядкування М. Рильського, М. Нагнибіди ; упорядкування тома М. Нагнибіди ; вступ. ст. Л. Новиченка. — Київ : Держлітвидав, 1957. — 443 с. — Режим доступу: http://195.20.96.242:5028/khportal/DocDescription?docid=KhHDAK.BibRecord.192958http://195.20.96.242:5028/khportal/DocDescription?docid=KhHDAK.BibRecord.192958

Гаско Мечислав. Кавказькі спогади (поезії) Педа Панько// Гарт. – 1929. – Січень (№ 1) . — Режим доступу : http://escriptorium.univer.kharkov.ua/handle/1237075002/2778

«Крути – сум, біль, вічна пам’ять України» Історична година

 Чи підем ми, крізь

остріли неправди,

Чи зможем чесно

глянути увись,

Туди, де юні погляди назавжди

Між кулі птахом

білим піднялись?

Чи хочем ми шукати і вернути

На рідну землю

справжніх сіячів?..

Уже укотре

плакатимуть Крути,

Мов двадцять

сім сльозинок у свічі.

Крути – сумна, але славетна сторінка нашого часу. Саме ця назва стала початком українського відродження. У січні  1918 року молоде юнацтво, студенство столиці новонародженої Української Народної Республіки стало  на захист рідної країни. Подвиг і самопожертва цих юнаків – дороговказ для наступних поколінь. Зірка Героїв Крут сяяла і сяяла тисячам і тисячам учасникам національно – визвольних змагань Українського народу. Вона додавала наснаги політичним дисидентам радянських часів. Зрештою її полум’я яскраво освітило майдани всієї країни під час Помаранчевої революції, коли народ вийшов проти неправди.

Сьогодні знати історичне минуле – святий обов’язок кожного свідомого українця. Тільки пам’ятаючи минуле ми будемо мати гідне і надійне майбутнє.

 

29 січня 1918 року назва невеликої станції Крути, що розташована на Чернігівщині уздовж лінії Бахмач-Київ, ознаменувала відлік нового духовного злету нації, який уже протягом майже століття є національним символом для десятків поколінь борців за свободу та незалежність.

Йшов 1918 рік. Четвертим Універсалом Центральна Рада проголосила

Українську Народну Республіку самостійною, ні від кого незалежною,

суверенною державою. Проте більшовицька влада не хотіла так просто

віддавати свого «молодшого брата». Після захоплення Харкова та Полтави

більшовики спрямували своє шеститисячне військо на Київ під проводом М. Муравйова.

На той час в Центральній Раді не було армії. Основна її частина була розбита більшовиками, а інша перейшла на бік червоних, спокусившись фальшивими обіцянками.

У той важкий і грізний час на оборону рідного краю стали лише невеликі частини ідейних борців. У Києві сформувався курінь із студентів та учнів гімназії. Їх було 300.

Земля дрижала. Схід вогнем горів.

Сурмили сурми. Гримали гармати.

А в їх очах, вогнистих та завзятих,

Палав святий, благословенний гнів.

Ішли, де більшість снігових полів.

Де смерть взялася з вітром танцювати.

Свистали кулі… Рвалися гармати,

І — постаті майнули в вир вогнів.

І погоріло… Порохом зайшло…

Могилок триста заросло травою.

А ти, як все усміхнене село,

Сниш сині сни в солодкому спокою.

Пісня «Виряджала мати сина» (українська народна)https://www.youtube.com/watch?v=lzUemEAalSw

«Легенди Криму». Голосні читання

Легенда – це поетична оповідь про яку-небудь історичну подію, усне народне оповідання про чудесну пригоду, котра сприймається як достовірна. 

Дітям буде цікаво та корисно послухати чи прочитати легенди про Крим.

 Використано інтернет-ресурс

Читали вголос дітям легенди і діти читали вголос книжки.

 Пояснення до легенди

ЯК ВИНИКЛА ЯЛТА

Легенда про виникнення Ялти зв’язує в єдине заснування

міста і його назву. Відомо, що в період раннього середньовіччя

Візантійська імперія володіла Південним берегом Криму і підтримувала з ним живі стосунки. Не виключена можливість переселення треків з Візантії в Крим, про що розповідає легенда.

Записана від М. Киборт з Ялти.

Я л о с — по грецьки берег

Як виникла Ялта: легенда : [текст] [Електронний ресурс]// Кримські легенди/ зб. підготували Р. Вуль, І. Шляпошніков. - Сімферополь: Кримвидав,1958. - С.41-42  

Ц и було так, чи ні, але розказують, що в далекі часи пливли по Чорному морі кораблі греків із Константинополя, щоб знайти для себе нові плодородні землі. Пливли довго і ось-ось повинні були вже иобачити берег. Але його все не було і не було, тому що зигзагами йшла дорога мандрівників. Недаремно и давнину називали Чорне море Понтос Аксінос — Негостинним морем. Грізно кидало воно судна по хвилях. Вибились мандрівники із сил, борючись із стихією, і чекали загибелі в темносвинцевих водах. Нарешті буря стихла. Але густий туман заволік горизонт і все небо. Куди пливти? Довго блукали по морю люди. Закінчилися запаси питної води, їжі, і мореплавці чекали смерті від голоду та спраги. Мандрівники втратили надію побачити будь-яку :и‘млю. Але одного ранку смуга туману почала розсіюватися, виглянуло сонце, і зовсім поблизу греки побачили зелений берег і гори. — Ялос! Ялос! Берег! Берег!—закричав вахтовий, І всі на кораблі радісно привітали землю.— Ялос! Ялос! То була прекрасна Тавріда. З новими силами взялись мандрівники гребти і незабаром причалили до берега. На благодатній землі греки, по сусідству з місцевими жителями, заснували поселення і назвали його найдорожчим для себе словом «Ялос» — берег. Так виникла Ялта — прибережне селище — і їі назва.

Пояснення до легенди

ПРО СІМ КОЛОДЯЗІВ

Сім Колодязів — залізнична. станція за 50 кілометрів від

міста Феодосії по Керченській лінії. В минулому в районі станції знаходились економії німецьких колоністів, які появились в

Криму ще в І половині XIX ст. Околиці Семи Колодязів, і особливо південно-західна частина Керченського півострова, бідні

на воду, і її тут ще недавно добували з великими труднощами.

В результаті розвідок, що були проведені декілька рокт

тому в районі станції, виявлені потужні джерела прісної »оди, а

з прокладенням траси Північно-Кримського каналу питання про.

водопостачання Керченського півострова буде розв’язано.

Легенда записана від О. Фролова — мешканця Семи Колодязів, який довгий час батракував у німецьких колоністів.

Як виникла Ялта: легенда : [текст] [Електронний ресурс]// Кримські легенди/ зб. підготували Р. Вуль, І. Шляпошніков. - Сімферополь: Кримвидав, 1958. - С.124-126. 

ПРО СІМ колодязів

Х т о і коли викопав в степу сім колодязів, люди не пам’ятають. Відомо тільки, як не стало в них води.

Сім колодязів уже існували, коли придбав цю землю старий німець. Було в нього шість синів.

Порахував німець колодязі та й каже:

— Мабуть щасливе число сім. Треба мені ще одного сина.

Народився у німця сьомий син, назвали його Фріцем.

А існував у тій безводній місцевості такий звичай, що господар колодязів давав людям воду безплатно. Давав після того, як наповнить свої водоймища, нопоїть городи, бахчі. Але все таки не відмовляв, бо вода — це життя. Старий німець не порушував цього звичаю і господарство його процвітало. Вечорами сидів він неподалеку від колодязів рахував прибутки, палив люльку і спостерігав, як грається Фріц. І вже тоді говорив:

— З цього хлопця будуть люди!

А маленький Фріц підстрибував верхи на паличці і між іншим, вже тоді помічав кожну пролиту краплину води. Він бурчав:

— Розплескують всюди воду... Розплескують воду скрізь...

Підріс Фріц і почав дорікати батькові: навіщо тойцінну вологу безплатно роздає, коли за неї можна брати великі гроші, скільки хочеш грошей. Старий німець дивився на нього й говорив:

— З цього хлопця будуть люди!

Але говорив уже не так радісно, як раніше. Однак, молодого Фріца не слухав і всю воду, що залиш алася в колодязях, як і раніше, віддавав.

Минув час. Зігнувся, постарів німець, а Фріц виріс і став таким здоровенним хлопцем, що всі його боялися. Побоювався навіть батько. Та ось трапилося в сім’ї велике нещастя: один за одним померли всі шість синів. Залишився лише Фріц. Все ладен був зробити для нього старий батько, але в одному не хотів поступатися: не дозволяв закрити від народу колодязі.

— Вода утримує біля нас людей. А в людях —основа нашого багатства. Поки я ще живий — так

буде, а помру, — робитимеш, як знаєш, — говорив він Фріцу.

— Основа багатства—в грошах, — твердив Фріц, дивуючись з такої непрактичності батька.

Помер старий німець. Фріц поховав батька і першим ділом замкнув всі сім колодязів.

— Кому потрібна вода — нехай платить, — об’явив він.

Народ почав ремствувати. Адже подібного ніколи не було?!.. Та що маєш роботи? Несли свої гроші за кожну кружку води, несли, але нарікали все більше.

Почув про це Фріц, зробилися холодними, як болотяне гнилля, його очі. І звелів він не давати води навіть за гроші.

— Лають мене, — нехай подохнуть.

А вода — це життя. Що робити, як жити без води?

Пішли люди до Фріца, слізно просили його змилуватися. Не просив лише один дідусь, колишній солдат, з медалями на грудях. Не вклонився Фріцу і лаяв його, як останню людину на світі.

Вислухав Фріц усіх та й каже:

— Добре, воду одержите. Але не всі. Ось тому, хто лаяв мене, — жодної краплини не дам.

Схопив того діда і викинув за ворота. Упав старий і всередині щось собі відбив. Цілий день страждав, а на вечір став помирати. Пересохло в горлі, всередині пече.

— Попити б! — просить він, але води ніде не можна було дістати: щоб доконати діда, Фріц звелів замкнути колодязі на сім замків, а ключі сховав.

Підвівся на світанку старий останній раз, подивився на білий світ, сказав якесь слово і помер.

Вранці Фріц звелів відімкнути колодязі і принести йому води. Але що це?! Води в них не стало: вся в землю увійшла.І з того часу довго не було її в семи колодязях. Пішов з тих місць Фріц, втік з переляку, а народ залишився. Розвіялася з часом пам’ять про жадібного людиноненависника — і знову з ’явилася вода в семи колодязях — холодна, солодка, кришталева.