неділя, 30 травня 2021 р.

«Київ: відомий і невідомий» Краєзнавча вікторина

В День Києва та киян пропонуємо відповісти на питання вікторини про місто - столицю України. Перевірте свої знання

неділя, 23 травня 2021 р.

23 травня -- День Героїв

   Вперше  ідея Свята Героїв виникла у середовищі українських націоналістів. Дата 23 травня була вибрана не випадково. У травні за суперечливих обставин загинув ідеолог українського самостійництва Микола Міхновський. 23 та 25 травня були вбиті лідери українського визвольного руху Євген Коновалець та Симон Петлюра.


   У часи радянського режиму день українських героїв пошановували підпільно. З 1990-их років він набуває розголосу. Після 2014 року дата дедалі частіше відзначається державними та самоврядними органами. Тепер українці також вшановують учасників АТО й ООС — на додачу до лицарів Русі, козаків, гайдамаків, холодноярців, січових стрільців, вояків УНР, Української повстанської армії та героїв Небесної Сотні.

   Наразі свято не є офіційним, але традиція вшанування героїв 23 травня міцнішає. Особливо, з огляду на те, що з 2014 року українці відстоюють територіальну цілісність та право на вільний вибір розвитку своєї держави у війні з Російською Федерацією, яка анексувала Крим та окупувала частину Донбасу. На жаль, ряди героїв, які віддали своє життя в останні роки, поповнюється чи не щодня.



   За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890 від 21 листопада 2014 року стам загиблим на Майдані громадянам присвоєно звання “Герой України” з удостоєнням ордена “Золота Зірка”.

Небесна Сотня


Мій тихий Боже, як ніколи тихий,

До тебе в небо, в хмари, в небеса,

До твого раю, де немає лиха,

Ідуть з Майдану Ангели Христа

Ідуть до тебе воїни беззбройні…

У камуфляжі, касках, у крові,

Ангели-воїни сміливі й безборонні…

Ідуть до тебе ще живі.

Так густо пахнуть димом їхні крила,

І в кіптяві обличчя золоті,

Нам відпускати, Боже, їх не сила,

Небесну Сотню – воїнів твоїх.

Молитви вслід ми просимо без страху

На залишках зруйнованих в’язниць,

Якщо існує найгучніша кара –

Зійшли її на голову убивць.


Ольга Ольхова


   П’ятьом патріотам із числа Героїв Небесної Сотні – Олександру Бадері, Юрію Дяковському, Юрію Поправці, Володимиру Рибаку та Дмитру Чернявському звання “Герой України” посмертно присвоєно Указом Президента України № 94 від 20 лютого 2015 року.

   У 2014 році Президент України заснував державну нагороду “Орден Героїв Небесної Сотні” (Указ № 844 від 3 листопада 2014 року). Його лицарями стали білорус Михайло Жизневський, грузини Давид Кіпіані та Зураб Хурція, українець Тарас Більчук.

   Гідність людини є однією з найважливіших особистісних цінностей, закріплених у багатьох правових актах, в тому числі міжнародних. У Конституції України (стаття 3) гідність людини, як і її життя, здоров'я, честь, недоторканність і безпека, визнаються в нашій державі найвищою соціальною цінністю. Фундаментальними міжнародними актами проголошується, що визнання гідності кожної людини та її рівних і невід’ємних прав є основою свободи, справедливості і загального миру. Наприклад, у статті 1 Загальної декларації прав людини (1948 рік) йдеться: “Усі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах”.

   Почуття гідності та честі, право на самовизначення є головними цінностями українців. Ці риси об’єднують наших героїв – борців за свободу та незалежність України різних часів: Української революції 1917–1921 років, Холодного Яру і повстанців 1920–1930-х, Української повстанської армії, учасників дисидентського руху, Революції на граніті, Помаранчевої революції, Революції Гідності.

  Сьогодні, в умовах війни на сході України, маємо частіше згадувати доленосні події, які стали символом боротьби за свободу та гідність, героїв, які боронять Україну, віддаючи своє життя.

Що читати? 

( книги з фонду бібліотеки)







Публікації в електронному форматі:

Герої України [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://heroes.profi-forex.org/ua/home

23 травня – День Героїв [Електронний ресурс]/. – Режим доступу:  https://galinfo.com.ua/news/23_travnya__den_geroiv_364554.html

24 сучасних герої України: вчинки варті поваги [Електронний ресурс] // 24. Львів. - 2015. - 8 серпня. - Режим доступу: https://lviv.24tv.ua/24_suchasnih_geroyi_ukrayini_vchinki_varti_povagi_n600038

Мороз, Т. Сьогодні в Україні відзначають День Героїв [Електронний ресурс]/ Тетяна Мороз. - Режим доступу: https://armyinform.com.ua/2021/05/sogodni-v-ukrayini-vidznachayut-den-geroyiv/

Музичко О. Є. Актуалізація біографій героїв української минувшини за доби Української революції 1917 – 1921 рр. на півдні України / О. Є. Музичко // Українська біографістика. - 2017. - Вип. 15. - С. 142-155. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ubi_2017_15_11.

Петруня-Пилявська Н. А. Яскрава сторінка козацької героїки (з нагоди публікації монографії І. П. Макаровського "Гетьман Петро Сагайдачний на сторожі України" (до 390-річчя від дня його смерті) / Н. А. Петруня-Пилявська // Прикарпатський вісник НТШ. Сер. : Думка. - 2012. - № 3. - С. 253-256. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pvntsh_2012_3_25

 


четвер, 20 травня 2021 р.

"Бібліотечне свято вишиванкою цвіте". Святкові спілкування


Сьогодні Всесвітній День вишиванки. 
Святкували, спілкувалися і читали в бібліотеці учні середньої школи №12. Діти розповіли про те, що вони дізналися з книжок, а саме про різновиди орнаментів української вишиванки, про гамму кольорів, які застосовувалися при вишиванні. 
Бібліотекарі познайомили дітей з новими книгами про українську вишивку.



















Вітання з Всесвітнім Днем вишиванки. Святкова акція

 Усе навколо завмирає,

Коли вдягаю вишиванку.

Лиш серце радісно палає,

Мов промінь сонця на світанку.


Коли вдягаю вишиванку,

Немов в любові признаюся

Своїй країні ніжно й палко,

Вдягну і Господу молюся.









четвер, 13 травня 2021 р.

"Не пишіть так, пане Стефанику, бо...". Книжкова виставка

14 травня - 150 років від дня народження Василя Стефаника (1871-1936), письменника-новеліста, громадсько-політичного діяча

Стефаник Василь Семенович - видатний український новеліст початку XX ст., ім'я якого відразу стало відомим за межами України. Його новели перекладалися білоруською, польською, болгарською, чеською, словацькою, німецькою, англійською та іншими мовами. Письменник захоплював сучасників своєю тонкою спостережливістю, прекрасним знанням життя села, народної мови, сповненим болю і туги ліризмом, граничним лаконізмом, соціальною та психологічною наповненістю образів.


 Про творчість Василя Стефаника :

  «Між слова Ваші там... тиснулись великі сльози, мов перли. Страшно сильно пишете Ви... Гірка, пориваюча, закривавлена поезія Ваша..., котру не можна забути... Плакала-м, тай вже» (О. Кобилянська). 

«Як коротко, сильно і страшно пише ця людина» (Максим Горький).

 «Камінний хрест» — єдиний відгук Стефаникового серця на трагічні для українського на­роду події... Але який?..» (Н. Горик).

 «...Він уміє найпростішими засобами справити якнайбільше враження» (Леся Українка).

Василь Стефаник 

(1871-1936)   

   

    Василь Семенович Стефаник народився 14 травня І871 р. в с. Русів Снятинського повіту на Станіславщині (нині — Івано-Франківщина) у сім’ї заможного селянина. Після навчання в школах у с. Русові та м. Снятині він 1883 р. вступив до польської гімназії у м. Коломиї. Тут зав’язалася дружба В. Стефаника з Л. Мартовичем. За українську громадсько-політичну діяльність їх обох у 1890 р. виключили з гімназії. В. Стефаник переїхав до Дрогобича і вступив до місцевої гімназії, яку закінчив 1892 р. Того ж року він вступив на медичний факультет Краківського університету, де вчився до 1900 р. У вересні 1903 р. В. Стефаник відвідав Наддніпрянську Україну: був присутнім на відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві й зустрічався з Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинсь­ким та ін. З 1903 р. В. Стефаник постійно жив у селі: до 1909 р. — у Стецеві, а потім до кінця жит­тя— у Русові. 1907 року письменник став заступником депутата австрійського парламенту В. Охрімовича. Після того як 1908 року В. Охрімович зрікся мандату, В. Стефаникові довелося виконувати обо­в’язки депутата аж до розпаду Австро-Угорської імперії 1918 р. У період визвольних змагань В. Стефаник брав участь у роботі Української національної ради Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), у складі делегації ЗУНР відвідав Київ під час проголошення соборності українських земель 22 січня 1919 р. Перебуваючи в тій частині України, що була під владою Польщі, В. Стефаник активно цікавився подіями в УРСР, відсилав до радянсь­ких журналів («Вапліте», «Червоний шлях», «Плуг») свої нові твори. Відгуком на літературну дискусію 1925-1928 рр. стала новела «Межа» (1926 р.), яка мала при­святу «М. Хвильовому» і була надрукована у «Літературно-науковому віснику», що його редагував Д. Донцов. Помер В. Стефаник 7 грудня 1936 р.   В. Стефаник — один із представників «Покутської трійці» (умовне об’єднання трьох україн­ських письменників: Василя Стефаника, Леся Мартовича та Марка Черемшини). Назва походить від регіону, оскільки усі троє були з Покуття. Завдяки постійній та тісній співпраці молоді пись­менники пройшли так звану Франкову школу та сформувалися під його безпосереднім впливом. Саме І. Франко брав активну участь у становленні та формуванні таланту Стефаника, Мартовича та Черемшини. Літературну діяльність В. Стефаник розпочав поезіями в прозі (1896-1898 рр.). У жовтні 1897 р. на сторінках чернівецького часопису «Праця» була надрукована новела «Виводили з села», пізніше — новели «У корчмі», «Стратився», «Синя книжечка» та «Сама саміська», які одразу зро­били його широковідомим українським письменником. Ці твори ввійшли до першої збірки В. Сте­фаника «Синя книжечка» (1899 р.). Пізніше виходили книги новел «Камінний хрест» (1900 р.), «Дорога» (1901 р.), «Моє слово» (1905 р.), «Земля» (1926 р.). Шанувальники творчості митця нази­вали його, за висловом Марка Черемшини, «поетом мужицької розпуки». Для творчості В. Стефаника характерна експресіоністична (від лат. expression — вираження) манера письма, що передбачає вираження глибини й ірраціональності психології навіть звичайної людини через зовнішню напругу її переживань та емоцій. В. Стефаник прагнув виразити духовне (приховане) через реальне (зовнішнє), звернути увагу на духовну деградацію сучасного йому світу, зрозуміти сенс страждання і смерті людини. Звідси випливає його увага до оригінальних і незвичних епітетів і порівнянь, майстерне використання діалогів, лаконізм та фрагментарність письма.

Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/s/stefanik-vasil/3566-biografiya-vasilya-stefanika-korotko-najgolovnishe Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

ТВОРИ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА


Окремі видання


1.                Вибрані твори. - Київ: Держлітвидав, 1958. - 242 с.

2.                Вибране. - Ужгород : Карпати, 1979. - 392 с.

3.                Избранное. - Москва: Худож. лит., 1971. - 223 с.

4.                Камінний хрест. - Київ: Дніпро, 1972. - 251 с.

5.                Камінний хрест : новели. - Харків: Фоліо, 2006. - 255 с. - (Українська класика).

6.                Катруся : вибрані тв. - Київ : Веселка, 1971. - 102 с.

7.                Кленові листки. - Київ: Дніпро, 1978. - 215 с.

8.                Кленові листки : новели / іл. М. С. Туровський. - Київ: Дніпро, 1966. - 279 с.

9.                Моє слово : новели. - Львів: Каменяр, 1971. - 96 с.

10.           Моє слово : новели, оповід., автобіогр. та критич. матер., витяги з листів / упоряд., передм. та приміт. Л. С. Дем'янівська. - 2-е вид., доп. - Київ : Веселка, 2000. - 319 с.

11.           Моє слово : новели, оповід., автобіогр. та критич. матеріали, витяги з листів. - Київ: Веселка, 2002. - 319 с. : іл.

12.           Новеллы. - Москва: Наука, 1983. - 288 с. - (Литературные памятники).

13.           Новели. - Ужгород : Карпати, 1977. - 176 с.

14.           Синя книжечка : новели. - Львів: Каменяр, 1969. - 61 с. - (На добрий вечір).

15.           Твори. - Київ: Дніпро, 1984. - 173 с.

16.           Твори / вступ. ст., упоряд., приміт. Л. Дем'янівської ; іл. М. С. Туровський. - Київ : Молодь, 1972. - 240 с.

17.           Твори : [автобіогр. С. 5-13 ; післямова В. Лесина С. 403-424]. - Київ: Дніпро, 1971. - 430 с.

18.           Твори. - Київ: Дніпро, 1964. - 550 с.


 Публікації у збірниках та періодичних виданнях


19.           Давнина. Вона  -  земля : новели // Ї. - 2004. - № 5 (35). - С. 209-222.

20.           Дорога ; Моє слово ; Сини // Українське слово : хрестоматія укр. л-ри та літ. критики ХХ ст. Кн. 1. - Київ, 1994. - С. 196-204.

21.           Камінний хрест ; Кленові листки ; Гріх ; Марія ; Діточа пригода // Українська мала проза ХХ століття : антологія / упоряд. В. Агеєва. - Київ, 2007. - С. 319-359.

22.           Марія : новела // Дивослово. - 1998. - № 3. - С. 62-64.

23.           Моє слово ; Діточа пригода ; Нитка // Живиця : хрестоматія укр. літ. ХХ ст. Кн. 1. - Київ, 1998. - С. 112-117.

24.           Новина : [новела] // Українська дитяча література : хрестоматія. Ч. 1. - Київ, 1992. - С. 325-327.

25.           Поль Верлен. Осіння пісня : [пер. з фр. В. Стефаника] // Тисячоліття : поет. пер. України-Русі. - Київ, 1995. - С. 365-366

26.           Серце : новела : присвята моїм друзям // Вітчизна. - 1991. - № 5. - С. 2-3.

27.           Сини // Визвольний шлях. Кн. 2. - Лондон, 1992. - С. 158-162.

28.           Сини ; Дорога // Дивосвіт „Веселки" : антол. л-ри для дітей та юнацтва. Т. 1 : Українська література. - Київ, 2004. - С. 447-452.




середа, 12 травня 2021 р.

Акція "Посади кущ - покращуй навколишнє середовище"

 
Легенди Криму про кизил.
Згідно з міфом засновник Риму - Ромул - окреслив списом кордони майбутнього міста і встромив свою зброю в землю. І тут же спис перетворилося в кизилове дерево.

Біблійна легенда свідчить - за старих часів деякі дерева на Близькому Сході були великі за розмірами. Лише одне дерево було вище інших, мало товстий, прямий стовбур і прекрасну, міцну деревину. Це був кизил. Дерево не хотіло, щоб його деревину використовували для хрестів і шибениць. Змучений Ісус, помітивши, як засмучений кизил, сказав: «За твоє співчуття, виявлену до мене, я зроблю так, що з цих пір твій ствол буде невисоким і кривим, а квітки, що складаються з чотирьох пелюсток, будуть нагадувати хрест». Темно-червоні плоди кизилу уособлюють кров розіп'ятого Христа.

Як правило, цвітіння кизилу доводиться на Великдень - християнське свято, що відзначає чудове Воскресіння Ісуса Христа. У багатьох культурах існує легенда про те, як Бог і диявол ділили все живе на Землі. Коли настала черга плодових дерев, Господь вибрав вишню, а диявол кизил.
Якщо вірити  татарській легенді, у якій розповідається, що  коли Бог роздавав людям і тваринам квіти, дерева і чагарники, шайтану сподобався кизил — він раніше за всіх розцвітав, і злий дух, подумавши, що і плоди він дасть раніше за всіх (їх можна буде віднести на ринок і продати втридорога), випросив кизил собі. І — почав чекати. Але час йшов, уже поспіли яблука, сливи, персики і абрикоси, а шайтанова ягода залишалася твердою і кислою. Від злості плюнув злий дух і кинув кизил, а той незабаром і поспів. Люди збирали його ароматні кисло-солодкі ягоди і сміялися з шайтана, який сам себе обдурив.