Колорит персонажів Ч. Діккенса. Огляд-ревю

7 лютого 1812 – народився в Лендпорте поблизу Портсмута в сім’ї службовця фінансового управління морського відомства.

З 1817 по 1823 родина Діккенса проживала в місті Четем, де Чарльз почав відвідувати школу. Ці роки він згодом називав найщасливішими у своєму житті. Кінець безтурботному дитинству поклали фінансові неприємності, через які батько був посаджений в боргову в’язницю, а 11-річний Чарльз змушений був кілька місяців відпрацювати на фабриці, що виробляла ваксу.

1824-1826 – роки навчання в приватній школі «Академія Веллінгтон-Хаус».

1827 – вступив на місце молодшого клерка в адвокатську контору.

У 1828 р – влаштувався вільним репортером в судову палату, а в 1832 г. – парламентським кореспондентом.

У 1833 р в щомісячному журналі письменник надрукував свій перший нарис – «Обід на Поплар-Вок», підписаний псевдонімом «Боз».

1836 – опублікував перші розділи роману «Посмертні записки Піквікського клубу», що мали великий успіх у читачів. У тому ж році Діккенс одружився з дочкою юриста і журналіста Дж. Хогарта Кейт, з якою він створив велику багатодітну родину (в них було 10 дітей), але так і не випробував подружнього щастя, вони розлучилися 1868.

1837-1841 рр. – Виходять в світ знамениті романи Ч. Діккенса: «Пригоди Олівера Твіста» (1839), «Життя і пригоди Ніколаса Нікльбі» (1839), «Лавка старожитностей» (1840) і ін.

У 1842 письменник здійснив подорож в США, під час якої пережив глибоке розчарування в американській демократії та американському способі життя. Ці враження знайшли відображення у романі «Мартін Чезлвит» (1844). Потім з’явився цикл «Різдвяні повісті» (1848), романи «Домбі і син» (1848), «Життя Девіда Копперфілда, розказане ним самим» (1850).

В 1850-ті рр. – були написані романи «Холодний дім» (1853), «Важкі часи» (1854) і «Крихітка Дорріт» (1857). Деякий час Діккенс працював редактором журналу «Домашнє читання», в якому друкував власні твори. Після конфлікту з видавцями він заснував аналогічний журнал «Круглий рік».

З 1858 письменник виступав з публічними читаннями своїх творів. Ці читання стали легендарним явищем європейського культурного життя.

1860-і рр. – Працював над романами «Великі сподівання» (1861), «Наш спільний друг» (1865), «Таємниця Едвіда Друда» (1870, незакінчений).

Джерело: https://dovidka.biz.ua/charlz-dikkens-biografiya-korotko

Українські видання творіч Ч. Діккенса

• Дікенс Ч. «Новорічні дзвони: Повістка Кароля Дікенса / пер. з англ. Іван Белей. — Львів: Діла Друк. Т-ва им. Шевченка, 1882. — 92 с. — (Лит. додаток «Діла»: Бібліотека найзнаменитших повістей / Під ред. В. Барвіньского; Т. 8).

• Дікенс Ч. Два міста: Повість англійска Кароля Дикенса. Переклад з англійської: Іван Белей Львів: Накладом ред. «Діла». Друк. Т-ва им. Шевченка. Під зарядом К. Беднарского, 1884. — 359 с. — (Лит. додаток «Діла»: Б-ка найзнаменитших повістей Т. 16).

• Дікенс Ч. Олівер Твіст. Повђесть  / Чарлз Дікенс. — Львів, 1891. — Т. 40.

• Дікенс Ч. Різдвяна пісня в прозі, або Різдвяне оповідання з привидами  / Чарлз Дікенс; переклала Ольга Кривинюк. — Катеринослав: Слово, 1918. — 96 с.

• Дікенс Ч. Різдвяна ніч / Чарлз Дікенс; переклад С. Куликівна. — Львів : Просвіта, 1924.

• Дікенс Ч. Олівер Твіст / Ч. Дікенс; пер. з англ. В. Черняхівської. — Київ : ДВУ, 1929. — 592 с..

• Дікенс Ч. Домбі й син  / Ч. Дікенс; пер. з англ. М. Іванова; вступ. ст. П. Державіна. — Харків ; Київ : ДВУ, 1930. — 752 с.

• Дікенс Ч. Посмертні записки Піквікського клубу / Чарлз Дікенс; пер. з англ. М. Іванов. — Харків : Одеса: Дитвидав ЦК ЛКСМУ, 1937. — 606 с. — (Серія «Шкільна бібліотека»).

• Дікенс Ч. Повість про двоє міст  / Ч. Дікенс; пер. з англ. М. Сагарди. — Харків; Київ, 1930. — 248 с.

• Дікенс Ч. Тяжкі часи [Текст] / Ч. Дікенс; пер. з англ. К. Шмиговського. — Харків; Київ, 1930. — 268 с..

• Дікенс Ч. Пригоди Олівера Твіста : роман: для дітей середнього і старшого віку / Чарльз Дікенс; пер. з англ. В. Черняхівської. — Київ: Дитвидав, 1963. — 443 с. : іл.

• Дікенс Ч. Тяжкі часи : роман / Чарлз Дікенс; перекл. з англ. Ю. Лісняк. — Київ: Дніпро, 1970. — 300 с. — (Серія «Вершини світового письменства»).

• Дікенс Ч. Пригоди Олівера Твіста: роман / Чарлз Дікенс; переклад. М. Пінчевський, Г. Пінчевська-Чекаль, О. Терех. — Київ: Дніпро, 1987. — 423 с. : іл. — (Серія «Вершини світового письменства», том 60).

• Дікенс Ч. Великі сподівання : роман / Чарлз Дікенс; перекл. з англ. Р. Доценко. — Київ: Веселка, 1986. — 477 с. : іл.

• Дікенс Ч. Спійманий на гарячому  / Дікенс Чарлз; перекл. з англ. О. Мокровольського / Книга пригод: повісті та оповідання: для дітей середнього шкільного віку. — Київ: Веселка, 1986. — С. 63-85.

• Дікенс Ч. Чарівна кісточка: казка / Ч. Дікенс; переказ з англ. О. Ночевої; мал. Н. Котел та І. Вишинського. — Київ : Веселка, 1979. —23 с. : іл.

• Дікенс Ч. Сверщок на печі: домашня казка [Текст] / Чарльс Дікенс; пер. з англ. — Відень: В во А. Амонеста, 1923. — 133 с. — (Серія анґлійських клясиків; ч. 1).

• Дікенс Ч. Давід Копперфільд: роман на 3 томи / Чарльз Дікенс. — Авґсбург: Пу-Гу, 1948.

• Дікенс Ч. Домбі і син : роман / Чарлз Дікенс; пер. з англ. Микола Іванов; за ред. Марії Габлевич. — К. : Дніпро, 1991. — 880 с. : портр. — (Серія «Шкільна бібліотека»).

• Дікенс Ч. Пригоди Олівера Твіста [Текст]: роман: для середнього і старшого шкільного віку / перекл. з англ. В. Черняхівської; передм. Н. Жлуктенко; мал. Д. Крукшенка. — 2-ге вид. — К. : Веселка, 1993. — 428 с. : іл. — (Серія «Шкільна бібліотека»).

• Дікенс Ч. Великі сподівання : роман / Чарлз Дікенс; перекл. з англ. Р. Доценко; іл. Л. Чайка; передм. та прим. Н. Білик. — Харків: Фоліо, 2003. — 475с. : іл., портр. — (Бібліотека світової літератури).

• Дікенс Ч. Різдвяна пісня у прозі. Святочна повість з привидами [Текст] / Чарльз Дікенс; пер. С. Куликівни. — Л. : Червона Калина, 2007. — 140 с. — (Серія «Світ шкільної читанки». Кн. 20).

• Дікенс Ч. Різдвяні повісті [Текст] / Чарлз Дікенс; перекл. з анг. О. Мокровольський. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан ; Київ: Веселка, 2007. — 464 с. — (Бібліотека світової літератури для дітей у 100 томах «Світовид»).

• Чарлз Дікенс. Різдвяна ялинка: есе/ пер. з англ. Н. Кошмаренко// Всесвіт. — 1999. — №1. —  С. 64.

o (передрук) Дікенс Ч. Різдвяна ялинка [Текст]: уривки / Чарлз Дікенс; перекл. з англ. Н. Кошмаренко / Улюблені зимові свята. — Київ: Школа, 2008. — С. 199—124.

• Франко І. Я. Додаткові томи до Зібрання творів у п'ятдесяти томах [ / І. Я. Франко; редкол. М. Г. Жулинський (голова) [та ін.]. — Київ: Наукова думка, 2008. — Т. 51: Прозові переклади, 1876—1912 / ред. Є. К. Нахлік. — 992 с.

• Дікенс Ч. Цвіркун на запічку. Казка про сімейне щастя в II частинах [Електронний ресурс] / Ч. Дікенс; перекл. Іздрика // Чернігівський молодіжний театр. — Режим доступу http://www.mtch.com.ua/ukr/books/cricket.htm.

• Дікенс Ч. Пригоди Олівера Твіста [Електронний ресурс]: аудіокнига / Чарлз Дікенс. — Київ: Книга вголос ; МА «Наш Формат», 2006. — 2 електрон. опт. диски (CD-ROM). — 21 год 30 хв.

• Дікенс Ч. Різдвяна ялинка / Чарлз Дікенс; переклад з англ. О. Мокровольський; худ.. — Х.арків: Махаон-Україна, 2011. — 208 с.

• Дікенс Ч. Різдвяна історія / Чарльз Дікенс; пер. І. Андрусяк; худ. Р. Попський. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2011. — 160 с. — (Серія «Вічні історії»).

• Дікенс Ч. Девід Копперфілд / пер. з англійської Юрія Корецького, за ред. Христини Радченко. — Київ: КНИГОЛАВ, 2018. — 624 с.

«Є. Гребінка назвав свої байки «приказками»». Книжкова виставка

 2-го лютого 2022 року відзначається 210-та річниця від дня народження Євгена Гребінки (1812−1848), відомого письменника, українського байкаря, громадського діяча, автора романсу «Чорнії очі», який прославив його на весь світ.

З 2 лютого 2022 року у бібліотеці діє книжкова виставка, яка присвячена цій непересічній даті. Тут розміщені матеріали по життєвий і творчий шлях , твори Є. Гребінки.

Всесвітньо відомий твір «Ведмежий суд» Євгена Гребінки, який прославив письменника на весь світ.

Лисичка подала у суд таку бумагу:

Що бачила вона, як попеластий Віл

На панській винниці пив, як мошенник, брагу,

Їв сіно, і овес, і сіль.

Суддею був Ведмідь, Вовки були підсудки.

Давай вони його по-своєму судить

Трохи не цілі сутки.

"Як можна гріх такий зробить!

Воно було б зовсім не диво,

Коли б він їв собі м'ясиво",-

Ведмідь сердито став ревіть.

"А то він сіно їв!" — Вовки завили.

Віл щось почав був говорить,

Да судді річ його спочинку перебили,

Бо він ситенький був. І так опреділили

І приказали записать:

"Понеже Віл признався попеластий,

Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті,

Так за такі гріхи його четвертувать

І м'ясо розідрать суддям на рівні часті,

Лисичці ж ратиці оддать".

Народився Євген Гребінка (1812−1848 рр.) на Полтавщині в сім'ї дрібного поміщика − штаб-ротмістра Малоросійського кавалерійського полку П. І. Гребінки.

Євге́н Па́влович Гребі́нка (*21 січня (2 лютого) 1812, Убєжище, Пирятинський повіт — †3 (15) грудня 1848, Петербург) — український письменник, педагог, видавець. Євген Павлович ГРЕБІНКА (1812 — 1848)   Євген Павлович Гребінка народився 2 лютого 1812р. у сім’ї дрібного поміщика на хуторі Убіжище поблизу Пирятина на Полтавщині. Початкову освіту Гребінка здобув удома від приватних учителів, згодом учився в Ніжинській гімназії вищих наук (1825 — 1831); тут почалася його літературна діяльність. Значний вплив на формування Гребінки як майбутнього письменника мала його активна участь у літературному житті гімназичної молоді. У літературному гуртку жваво обговорювалися літературні новини, твори Радищева, Пушкіна, Рилєєва, перші спроби пера гімназистів, що вміщувалися в рукописних альманахах. Один з них виходив за участю Гребінки, в кожному щотижневому номері якого, за свідченням сучасників, з’являлися його твори, “переважно сатиричні”. Згодом він став основним співробітником рукописного журналу “Аматузія”. Після закінчення гімназії та короткочасної служби в резервах 8-го Малоросійського козачого полку Гребінка повертається до рідного хутора Убіжище на Полтавщині і періодично займається літературною працею (у цей час з’являються друком його окремі байки, уривки з перекладу “Полтави” Пушкіна). У 1834р. Гребінка переїжджає до Петербурга, де зав’язує широкі знайомства з літераторами й діячами російської культури, зокрема Пушкіним, Криловим, Тургенєвим, Брюлловим, відвідує літературні салони і влаштовує літературні вечори в себе вдома. Разом з тим він домагається прихильності М. Греча, графа Хвостова та інших високопоставлених осіб, завдяки яким займає непогані посади на цивільній службі, друкується в столичних журналах. У Петербурзі Гребінка розгортає жваву літературну діяльність, систематично виступає із своїми творами на сторінках “Современника”, “Отечественных записок”, “Литературной газеты”, “Утренней зари” та ін. Велику роль відіграв Гребінка в житті, творчому становленні Т. Шевченка, з яким познайомився у другій половині 1836р. Він брав безпосередню участь у викупі його з кріпацької неволі. На літературних вечорах у Гребінки Шевченко дізнається про новини тогочасного російського й українського літературного життя, зближується з багатьма прогресивними діячами російської культури, зокрема майбутніми петрашевцями М. Момбеллі та О. Пальмом. Особлива заслуга Гребінки в тому, що в 1840р. з його допомогою побачив світ “Кобзар” Шевченка. З кінця 30-х рр. Гребінка виступає як невтомний організатор українських літературних сил. Так, за його участю в 1841р. виходить альманах “Ластівка”, на сторінках якого були опубліковані твори Шевченка, Котляревського, Квітки-Основ’яненка, Боровиковського, Забіли та інших авторів, добірка українських народних пісень і приказок. Тут же було вміщено два напівбелетристичних нариси Гребінки — передмова “Так собі до земляків” і післямова “До зобачення”. Найпомітнішим твором молодого Гребінки, над яким він почав працювати ще в Ніжині, є переклад українською мовою “Полтави” Пушкіна (Петербург, 1836). Свій переклад Гребінка назвав “вільним”; це виявилося, зокрема, у багатьох відхиленнях від оригіналу, введенні нових сцен, деяких подробиць, у трактуванні окремих образів тощо. Гребінці належить також кілька українських ліричних поезій, що виникли на грунті народної творчості (“Човен” (1833), “Українська мелодія”, “Заквітчалася дівчина…”, “Маруся” та ін.). Найвизначніше місце в художньому доробку Гребінки українською мовою посідають байки. Славу йому як байкареві принесли “Малороссийские приказки”, що з’явились окремими виданнями у Петербурзі в 1834 і 1836 рр. Байки Гребінки органічно пов’язані з народними приказками і прислів’ями, не випадково він називає свої твори “приказками”, побудованими за принципом розгортання й конкретизації фольклорних прислів’їв (в основі байки “Верша та Болото” — мотив народного прислів’я “Насміялася верша з болота, аж і сама в болоті”; повчання байки “Школяр Денис” взято з прислів’я “Пани б’ються, а в мужиків чуби тріщать” тощо). В окремих з байок поет творчо використав традиційні мотиви, опрацьовані ще античними авторами та їх багатьма послідовниками. Приміром, в основу “Могилиних родин” покладено чотирирядкову притчу “Гора-породілля” Федра. Мотиви творів І. Крилова своєрідно, на іншому життєвому матеріалі, іншими художніми засобами оброблені в таких байках Гребінки, як “Рибалка” (“Селяни і Ріка”), “Ведмежий суд” (“Селянин і Вівця”), “Грішник” (“Троєженець”) та ін. Крім традиційних персонажів, що уособлюють людські якості, у байці, як правило, є ще одна дійова особа — оповідач — тлумач смислу байки, її морального висновку (“Ведмежий суд”, “Рибалка”, “Будяк да Коноплиночка” та ін.). Багато байок Гребінки побудовано у формі монологів (“Пшениця”, “Маківка”, “Школяр Денис”). 

Окремі байки українського поета — це суцільні діалоги, що нагадують невеличкі п’єси (приміром, “Ячмінь”), проте й у них присутність автора-оповідача, точніше, його ставлення до зображуваного виявляється досить виразно. Поетичний доробок Гребінки російською мовою значно ширший за обсягом і тематикою, ніж українською. Його російські вірші переважно романтичні (“Печаль”, “Скала”); широкою популярністю користувалися свого часу романс Гребінки “Черные очи” (“Очи черные, очи страстные..”), вірш “Почтальон”, “Песня” (“Молода еще девица я была…”) та ін. Переспівами українських народних пісень були поезії “Казак на чужбине (Украинская мелодия)”, “Кукушка (Украинская мелодия)”, “Украинская мелодия” (“Не калина ль в темном лесе…”) та ін. Історичному минулому України присвячені вірші “Курган”, “Нежин-озеро”, “Украинский бард” і поема “Богдан” (1843), написані на основі народних переказів. Популярність Гребінці як прозаїку принесла збірка “Рассказы пирятинца” (1837) та інші ранні твори, написані переважно в романтичному дусі за фольклорними мотивами — українськими народними легендами, казками, переказами. З українською тематикою пов’язані також повість “Нежинский полковник Золотаренко” (1842) (в основу повісті покладені історичні події, що відбувалися одразу після возз’єднання України з Росією) та роман “Чайковский” (1843), що є одним із значних досягнень Гребінки-прозаїка. Якщо твори Гребінки 30-х — початку 40-х рр. мали загалом романтичний характер, то ряд інших повістей й оповідань. цього і пізнішого часу відзначається реалістичною спрямованістю. 1840р. — повість “Кулик”, написана в дусі естетики натуральної школи. 1841р. — “Записки студента”, написані у формі щоденника і присвячені темі “маленької людини” (ця ж тема порушується у романі “Доктор”). 1847р. — надрукована одна з останніх повістей Гребінки — “Приключения синей ассигнации”. В цей період з’явилися також повісти “Лука Прохорович”, “Верное лекарство”, “Сила Кондратьев” (надрукована в “Современнике”), кілька фізіологічних нарисів: “Петербургская сторона”, “Провинциал в столице”, “Хвастун” та ін.

Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/gg/grebinka-evgen/1634-evgen-grebinka-biografiya Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

«Льюїс Керролл- казкар». Книжкова виставка

Чарлз Латвідж Доджсон (таке справжнє ім'я Керролла) народився у невеличкому селі Дарсбері в графстві Чешир. Він був найстаршим сином скромного парафіяльного священика Чарлза Доджсона та Френсіс Джейн Латвідж. При хрещенні, як нерідко траплялося у ті часи, йому дали два імені: перше — на честь батька, друге, Латвідж, — на честь матері. Він виховувався у великій родині: семеро сестер і троє братів. Діти отримали домашнє виховання; навчав їх закону Божого, мов та основ природничих наук, "біографії" та "хронології" батько. Чарлз Доджсон був людиною непересічною: глибока релігійність та університетська освіченість поєднувалися в ньому зі схильністю до ексцентричного. Батько не лише не притлумлював у дітях прагнення до найрізноманітніших ігор і веселих витівок, а й усіляко їм сприяв. Найбільшим вигадником тут незмінно був Чарлз. 

Доджсон любив дітей. Цураючись дорослих, почуваючи себе з ними важко та скуто, болісно затинаючись, іноді не в стані вимовити жодного слова, він ставав надзвичайно веселим і цікавим співбесідником, варто було йому лише з'явитися в товаристві дітей. "Не розумію, як можна не любити дітей, — писав він в одному зі своїх листів, — вони становлять три чверті мого життя". Він здійснював з ними тривалі прогулянки, водив їх у театр, запрошував у гості, розважав спеціально вигаданими для них оповідками, які супроводжувалися швидкими виразними замальовками за ходом розповіді. Спілкування з дітьми, гра незмінно слугували поштовхом до творчості для Керролла. Його найкращі твори — обидві казки про Алісу, вірші — виникли як імпровізація, хоча згодом значно доопрацьовувалися.

ЛЬЮЇС КЕРРОЛЛ - КНИГАР, ФОТОГРАФ. Відеоетюд

На честь дня народження Льюїса Керролла ми зібрали найцікавіші та найдивніші факти про цього екстравагантного письменника.

1. Псевдонім-головоломка

Його справжнє ім'я – Чарльз Лютвідж Доджсон. Однак, за порадою видавця, автор вирішив використовувати псевдонім. Щоб створити нове літературне ім'я, він спочатку переклав Чарльз Доджсон на латинь, а отримані імена Карл і Людвік замінив іншими англійськими аналогами –Керрол і Льюїс. Таким чином, «Льюїс Керрол» - це пряме відсилання на справжнє ім’я письменника.

2. Керрол придумав, як писати в темряві

Цікаві думки можуть навідатись до нас будь-коли, навіть вночі. Щоб не витрачати час на пошук свічок чи розпалювання світильників, Керрол придумав спосіб, як записувати свої думки в темряві. У 1891 році він винайшов ніктограф – картонну картку з 16 квадратними отворами, в яких письменник записував цілі речення спеціально створеним шрифтом. Він також пропонував використовувати цей спосіб письма для незрячих людей.

3. Різні Аліси в житті Керрола

«Аліса в країні див» і «Аліса в Задзеркаллі» – дві дуже різні книги, які об'єднує головна героїня. Однак на написання цих казок Керрола надихали зовсім різні Аліси. Якщо в першій книзі прототипом героїні була Аліса Лідделл – дочка колеги і приятеля автора, то на другу частину автора надихнула його п'ятирічна кузина Аліса. 

"У світ широкий". Інформування

 1860 — вперше опубліковано повне видання «Кобзаря» Тараса Шевченка

Під назвою «Кобзар» розуміють усі віршовані твори Шевченка, однак перші «Кобзарі» містили тільки деякі його поезії. Уперше «Кобзар» видано 1840 у Санкт-Петербурзі за сприяння Євгена Гребінки. У збірку ввійшло всього вісім творів. Після видання цієї збірки й самого Тараса Шевченка почали називати кобзарем .

27 січня 1860 року, в друкарні Пантелеймона Олександровича Куліша на кошти українського цукрозаводчика Платона Федоровича Симиренка було вперше опубліковано повне видання «Кобзаря» Тараса Шевченка. Видання «Кобзаря» 1860 року було значно повніше попередніх: сюди увійшло 17 творів і портрет Тараса Шевченка.

Тираж склав 6500 примірників, на які П. Ф. Симиренко виділив 1100 карбованців, віддавати борг Шевченко мав книгами. Одразу за україномовним «Кобзарем» був віддрукований «Кобзарь Тараса Шевченка в переводе русских поэтов». Це перший переклад Т. Г. Шевченка на російську мову. Редактором та укладачем виступив російський поет та перекладач Микола Васильович Гербель.

Як відомо, Тарас Шевченко, за його ж свідченням, почав писати ще кріпаком у 1837 році, а першу збірку "Кобзар", що назавжди увійшла в історію української та світової літератури, видав у 1840 році в Санкт-Петербурзі за сприяння Євгена Гребінки. У збірку ввійшло 8 творів: "Перебендя", "Катерина", "Тополя", "Думка", "Нащо мені чорні брови", "До Основ'яненка", "Іван Підкова", "Тарасова ніч" та поезія "Думи мої, думи мої, лихо мені з вами", що послужила епіграфом не тільки до видання, а й до всієї творчості поета. Після появи цієї збірки Шевченка почали називати кобзарем. Навіть сам Тарас Шевченко деякі свої повісті підписав "Кобзар Дармограй". З усіх прижиттєвих видань перший "Кобзар" мав найпривабливіший вигляд: якісний папір, зручний формат, чіткий шрифт. Примітна особливість його - на початку книги офорт за малюнком Василя Штернберга: народний співак - кобзар із хлопчиком-поводирем. Це не ілюстрація до окремого твору, а узагальнений образ кобзаря, який і дав назву збірці. Вихід цього "Кобзаря", навіть урізаного царською цензурою, - подія величезного літературного і національного значення. У світі збереглося лише кілька екземплярів "Кобзаря" 1840 року. За життя автора з такою назвою в 1844 та 1860 роках вийшло ще дві збірки. 1844 року вийшов передрук першого видання з додатком поеми "Гайдамаки"

 Цю книгу  Шевченка 1860 року передова громадськість сприйняла як визначну літературно-громадську подіюю.

Раритетні видання "Кобзаря" з якими можна ознайомитися в бібліотеці