МАКСИМ ПЕТРЕНКО: Вітаю!
Це сторінка книги, яку я писав кілька років.
Я не збирався бути солдатом, я не збирався бути письменником, але став і тим і іншим добровільно. Інакше не міг.
До вашої уваги роман-щоденник добровольця 2014 року.
Закінчення Майдану, формування другого добровольчого батальйону НГУ, бойові дії, повернення на ротацію. Це все тут є.
Але у фокусі дещо інше.
Спілкування. Важливе, як кисень, в інформаційну епоху. Саме переписка дала можливість відновити цю історію в деталях.
Колишнє життя. Від нього важко відірватися, а чи можливо до нього повернутися?
Суспільство. Яким його бачить боєць?
Вибір... Він залежить від обставин та від нас. Якщо обставини існують об'єктивно , то єдине, що можна обирати - це себе у них.
І так. Тут усе справжнє. Кожен крок пережитий мною та іншими.
І може бути пережитий тобою.
Тил – це важливо
Запитую Максима про те, з ким спілкувався після демобілізації.
– Найкраще, мабуть, мене розуміли переселенці (після повернення з війни – Є. П.). Серед мого київського оточення вони найчастіше дякували, розуміючи, що я переживаю, бо на власні очі бачили, що там відбувалося. Інші ж слухали здебільшого новини.
У книзі «Спокійної ночі» Петренко за основу бере власне листування під час війни. Сюжет охоплює події від 20 лютого до 24 липня 2014 року, згадується бій під Слов`янськом. Але великий акцент – на спілкуванні із тилом, і наскільки це важливо для перебування на війні.
Немає коментарів:
Дописати коментар