25 лютого 2025 року в Бібліотеці, коли зимове сонце лагідно пробивалося крізь вікна бібліотеки, мешканці міста зібралися разом, щоб послухати надихаючу розповідь і відчути силу слова. Саме в цей день відбулася зустріч із Яною Малигою – поеткою, психологинею та активною громадською діячкою з Херсонщини, яка своїм прикладом доводить, що навіть у найтемніші часи творчість здатна дарувати надію та сили для боротьби.
Пані Яна, яка з
дитинства жила в гармонії з природою та культурою свого краю, презентувала свою
нову збірку поезій «Малюй собі мрії». Її вірші – це не просто рядки, а справжні
відлуння душевних переживань, в яких переплітаються спогади про рідну Нову Каховку,
досвід життя під час окупації та глибоке усвідомлення наслідків війни. Як
виявилося, кожна поетична стрічка несе в собі шматочок історії, яка не може
існувати без контексту рідного міста та його незламного духу.
Перед читачами бібліотеки виступив Ярослав Карпець, який розповідав про
співпрацю з поеткою, про роботу над випуском книги «Малюй собі мрії». А ще
сьогодні була присутня художниця - оформлювачка книги Марія – студентка Українського
державного університету імені Михайла Драгоманова, яка розповіла про ідею
оформлення книги і роботу над цим проєктом.
Розмова з пані Яною набирала обертів, коли вона почала ділитися особистою
історією, що лежить в основі її творчості. Якось,
майже випадково, вона опинилася перед завданням написати коротку, але дуже
емоційну промову для випускного старшої доньки. Очевидно, саме під впливом
святкового настрою та радості від великої події вийшов той перший римований
текст, який невимушено злився з її натхненням. Та доля несподівано внесла свої
корективи: незабаром почалася війна, окупація перевернула життя, а небезпека,
що чатувала на кожному кроці, змусила її шукати притулку у слові.
В умовах
невизначеності та страху поезія стала для пані Яни справжнім притулком, який
дозволяв їй переосмислювати власну ідентичність та відчувати зв’язок із
навколишнім світом. Вона відкрито розповідала, як записувала свої думки, почуте
й побачене у щоденнику – так званому «Щоденнику окупації», який пізніше було
презентовано в Хорватії як свідчення болючих, але важливих історичних подій.
Цей документ несе в собі не лише особистий досвід, а й колективну пам’ять тих,
хто пережив жахи війни, нагадуючи про необхідність зберігати кожну деталь,
навіть якщо вона здається важкою чи шокуючою.
Нині, будучи
біженкою, пані Яна Малига активно допомагає іншим людям, які постраждали від
війни, використовуючи свій досвід і творчість як засіб для зцілення душі.
Живучи на західних територіях України, серед мальовничих гір, зелених долин і
щирих, доброзичливих людей, вона продовжує творити та надихати тих, хто зберіг
свою віру у світле майбутнє. Проте, незважаючи на зовнішню красу нового місця,
її серце завжди сумує за рідною Херсонщиною. І коли її запитують, чого їй
найбільше бракує, вона задумливо відповідає: «Мабуть, вітру. Шаленого,
нестримного південного вітру. Вітру свободи». Ці слова як символ незламного
прагнення до волі та незалежності, що палає всередині кожного, хто любить свою
Батьківщину.
Зустріч у бібліотеці стала не лише можливістю насолодитися творчістю, а й
надихаючим свідченням того, як важливо зберігати пам’ять і передавати емоції
через слово. Щиро вдячні пані Яні Малигої за її щиру розповідь, а також
Ярославу Карпцю за невтомну працю та організацію цієї події, що залишила
незабутній слід у серцях слухачів.
Немає коментарів:
Дописати коментар