Гурток малювання "Хочу стати я художником"
Сьогодні малювали один із символів України - вербу, вербиченьку.
Ще в сиву давнину люди шанували вербу. Її оспівували в піснях і легендах, її образ — один з найулюбленіших у народі. Слов'яни вважали вербу символом родинного вогнища. Молодих обов'язково водили навколо куща лози. З вербою лягали і в домовину. Археологів, яким першим пощастило побачити гробницю Тутанхамона, вразило те, що поряд з маслиновими гілками, пелюстками лотоса й волошками на покривалі юного фараона лежали й гірлянди з вербових листків! Ця давня любов до верби народилася, безумовно, від того, що дуже вона гарна, дуже корисна для людини. Християнська церква ввела поважання верби до своїх обрядів. У нас є навіть свято — Вербна неділя. Було заведено в цей день квітки-сережки варити з кашею і їсти, а молоді гілочки — святити.
З давніх-давен, як тільки луки покривалися травицею, сільська молодь улаштовувала традиційні весняні ігри. Вибравши з-поміж себе найудатливішу юнку, дівчата прихорошували її котиками та розпуклими вербовими галузками, наспівуючи веснянку:
«Ой вербо, вербице!
Час тобі, і вербице, розвиться!»
Взявшись за руки, водили хоровод:
Ой вербо, вербо, зелена,
Спусти гіллячко додолу,
На зеленую діброву,
На червону калину.
Де соловейко гніздце в'є,
А сивая зозуленька воркує...
І вже в наш час відомі слова Василя Симоненка, що стали улюбленою піснею, також присвячені їй, лозі:
І якщо впадеш на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі,
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Вона, верба, зайняла своє почесне місце й у фольклорі. Якщо, скажемо, хочуть висловити комусь приємне словесне побажання, неодмінно згадають відоме прислів'я: будь високий, як верба, а багатий, як земля. І навпаки, про тих, хто полюбляє небилиці розпускати, обов'язково нагадують: у нього на вербі груші ростуть, чи неоковирну, що завжди зіпсує справу, людину охрестять приповідкою: куди не повернеться, то в нього золоте верб'я росте...
Народна медицина також використовує вербу. Настойкою з подрібненої кори лікують застуду та лихоманку, збивають жар. Відваром і порошком з кори очищають та вигоюють рани, нариви, опіки. З вербової кори в першій половині 20 століття було добуто саліцилову кислоту. Назва її походить від латинського слова «салікс», яке в перекладі й означає верба.
Давним-давно зародився і вербовий промисел. Природа обдарувала вербу такою гнучкістю, якої немає жодна швидкоросла деревна порода. Вербові гнуті дуги, полоззя, коромисла завжди були ходовим товаром.
Споконвіку відомо, що нема кращого матеріалу для плетіння, ніж вербове пруття. Плетуть з нього кошики, крісла, огорожі й різну тару, рибальські снасті. Найчастіше беруть прути однолітні, прямі, гладенькі, без пошкоджень та сучків. Добрим матеріалом для плетіння є й вербова кора. Ще стародавні римляни носили сандалії, сплетені з вербової кори. Тепер з неї роблять волокно для виготовлення мотузків і мішковини, а з кори верби білої виготовляють навіть канати.
Коли Тараса Шевченка відправили з Орської фортеці на заслання, по дорозі в місті Гур'єві знайшов він гілочку верби. І, мабуть, так зажурило серце за рідною Україною, так нагадала вона йому далеку милу батьківщину, що не зміг покинути її, узяв з собою. Прибувши на місце заслання, посадив він ту маленьку лозину на непишному солдатському городі. Прийнялась гілочка, переборола місцеву спеку, пішла вгору і стала могутнім деревом. Уже друге сторіччя стоїть «шевченківська верба» у Форті Шєвченка. А коли відзначалася 110-та річниця з дня смерті Кобзаря, звідси, з півострова Мангишлак, привезли в Україну маленьку гілочку «поетової вербиченьки». Її урочисто висадили в місті Львові, у Стрийському парку. Тепер це вже доросле дерево. І росте близька родичка верби, якою милувався Тарас Григорович, як живий пам'ятник безсмертний українському поетові.
Книги для дітей:
Перелісна К. Вірші для дітей. — Хмельницький, 1992. — 52 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар