Долі героїв МАЙДАНУ: ландшафт пам'яті

 Година-спомин: за участі учнів СШ 12

У рамках заходу відбулися коментовані читання публікацій 2014 з журналу "Країна", переглянули відеохроніку, книги по темі.

Справжні бої розгорталися в центрі Києва 18-20 лютого на вулицях Інститутській, Грушевського, на Європейській площі, Майдані, у Маріїнському парку! Навколо вибухи, стогін, горе…Так до нас прийшла війна…

Ця «Небесна Сотня» своїм життям викупила свободу для

мільйонів українців і дала шанс збудувати нову демократичну

правову державу. Кров цих людей стала вироком для злочинної

диктатури.

Тисячі поранених і майже 100 людей було вбито снайперами та

бійцями спецпідрозділів міліції. Серед них – науковці, викладачі,

студенти, вчителі, художники, архітектори, театральні режисери,

громадські активісти.

Страшна кровопролитна війна. Нас намагалися винищити за

бажання мати людську гідність і самим обирати своє життя. Настав

той час, коли кожен українець мав зробити вибір: або ти станеш

рабом, або будеш вільною людиною і житимеш у вільній державі.

На очах у всього світу влада розстрілювала свій народ.

«…Груди! Відкрийте йому Груди…Швидше…Швидше…»

Відкрили йому груди, а там рана від кулі. Глибока. Страшна.

Господи, ще ж зовсім дитина…

Він такий юний. Каска злетіла, волосся русяве розсипалося.

Очі голубі, як небо над його головою. Сорочина стала

червоною. Ще кликав маму, ще шепотів слова теплі, як кров,

що витікала життям з його грудей. Ще питав про весну, чи ж

настала вже… А очі, ті голубі очі вже ясніли щасливо – він

йшов ангелом до Бога… Не плачте, мамо. Ваш син у Небесній

сотні. Йому вже не болять рани. Він прийде, коли Ви спатимете,

і розкаже, як любить Вас. Не плачте, мамо. Дайте нам

поплакати….

Вже не тече кров із ран Вашого сина. Не пече йому у грудях

більше. Вже у сотні своїй небесній стоїть він на варті. По праву

руку від Бога. А по ліву – його побратими - Андрійки,

Васильки, Іванки, Назари, Сергійки, Максимки …….

А сотню Небесну вже зустріли небеса…

Летіли легко, хоч Майдан ридав…

І з кров´ю перемішана сльоза….

А батько сина ще не відпускав.

Й заплакав Бог,побачивши загін:

Спереду – сотник ,молодий,вродливий

І юний хлопчик в касці голубій,

І вчитель літній-сивий-сивий..

І рани їхні вже не їм болять..

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла…