«Шахи: гра і стратегія у поєднанні». Шаховий гурток «Казкові шахи»

«Шахи: гра і стратегія у поєднанні» — чарівна подорож у світ казкових шахів

У кожної дитини є свій шлях до відкриттів: хтось мріє про космос, хтось будує замки з кубиків, а хтось — входить у чарівний світ шахів. Саме таку незвичайну подорож пропонує гурток «Казкові шахи», де класична гра оживає в образах героїв, пригод і стратегії.

«Шахи: гра і стратегія у поєднанні» — це більше, ніж урок. Це — казка, де чорні й білі поля стають сценою для справжнього інтелектуального театру. Пішак — це не просто фігура, це відважний мандрівник, що мріє стати королем. Кінь — лицар із далекої країни, що рухається химерними стрибками, завжди готовий на несподіваний маневр. А ферзь — справжня королева шахового королівства, найсильніша і найрозумніша героїня цієї гри.

На заняттях гуртка діти не просто вчаться правилам, вони розігрують цілі казкові сюжети. Вони створюють історії, де кожна шахова партія — це битва між добром і злом, де розвивається логіка, стратегічне мислення, а разом із тим — фантазія і творчість.

Шахи у цьому гуртку — це не змагання, а мандрівка. Тут вчаться не боятися програшу, адже кожен хід — це урок. Тут розвивають терпіння, увагу і повагу до суперника. А ще — тут сміються, радіють, мріють. Бо казкові шахи — це місце, де кожна дитина може стати героєм своєї власної шахової легенди.

І найголовніше — це гра, яка вчить думати, вірити в себе і робити кроки вперед. Один за одним. Як пішак. Назустріч мрії.

«Співаймо українські пісні, бо ворог не може». Концерт за участі українського народного хору «Либідь».

 У тиші книжкових полиць, між рядками вічних істин і мудростей, 25 травня 2025 року ожила душа української пісні. У затишному просторі бібліотеки, де зазвичай панує спокій читання, раптом зазвучала сила нашої нації — голоси українського народного хору «Либідь», під керівництвом неймовірної Людмили Демченко.

Концерт із символічною назвою «Співаймо українські пісні, бо ворог не може» став справжнім емоційним потрясінням. Цей виступ був не просто серією пісень — це був акт пам’яті, спротиву, любові до рідної землі. Кожна нота лунала, як постріл у серце ворогу, як молитва за живих, як подих надії на мир.

Українська народна пісня під час російсько-української війни: голос народу, що не мовчить

У найтемніші часи народ звертається до свого коріння, до джерел сили, що передавались із покоління в покоління. Для українців таким джерелом завжди була і залишається народна пісня — жива, емоційна, глибока, наповнена правдою. Під час російсько-української війни вона набула особливого звучання, стала духовною бронею, оберегом і символом незламності нації.

Народна пісня — це не просто культурна спадщина. Це голос предків, який підказує, як вистояти, коли навколо — вогонь і біль. У піснях збережена вся історія боротьби — від козацьких часів до визвольних змагань ХХ століття. І саме тому сьогодні, коли знову доводиться боронити свою землю, ці пісні звучать так актуально й сильно.

На фронті українські воїни співають «Ой у лузі червона калина», «Пливе кача», «Там, де ми — там Україна». У волонтерських центрах, у притулках, на станціях метро під час повітряних тривог — пісня єднає людей, додає сил, втамовує страх. Вона зшиває народ у єдину громаду, нагадуючи: ми не самі, ми з Україною, а Україна — з нами.

Українська народна пісня також стала інструментом культурного спротиву. Коли світ чув ці пісні з вуст українських біженців, у соціальних мережах, у виконанні хорів чи окремих виконавців — він відчував серцем, що це не просто пісні. Це крик душі народу, який не скорився.

І поки звучить українська пісня — звучить Україна. Бо її пісня — це її душа. Незламна, співоча, вільна

Глядачі — дорослі, молодь, навіть зовсім юні — слухали з відкритими серцями. Дехто зронив сльозу, хтось стискав руку поруч. В залі панувала єдність — така, яку дарує лише українська пісня. Вона звучала просто, без пафосу, але в ній було все: історія, біль, радість, віра.

Хор «Либідь» не просто співав — він говорив до кожного: «Ми є, ми живі, і ми співаємо — отже, перемагаємо». Особлива заслуга в цьому належить Людмилі Демченко — її відчуття слова, її глибоке розуміння кожного твору робили виконання до болю правдивим.

У цей день бібліотека перетворилася на храм українського духу. І кожен, хто був присутній, виніс із собою щось незабутнє: пісню, що гріє серце навіть у найтемніший час. Цей вечір став ще одним доказом, що наша культура — це зброя, яку не здолати. І вона ж — наш світлий шлях до перемоги.

" Культурне розмаїття світу". Заочна подорож країнами світу

 22 травня, 15:00

 Бібліотека

Світ неймовірно багатогранний і кольоровий — саме це стало лейтмотивом заочної подорожі «Культурне розмаїття світу», яка відбулась у нашій бібліотеці. А ще 21 травня, в Україні вперше відзначили День міжнаціональної злагоди і культурного розмаїття – згідно з Указом Президента від 27 грудня 2024 року. Цей день нагадує про важливість поваги, взаєморозуміння та підтримки між представниками різних національностей і культур.

Бібліотека підготувала цікаву колекцію літератури про культуру різних народів світу "Культурне розмаїття світу".

Наш культурний маршрут пролягав до сонячної Палестини. Гостею заходу стала учениця загальноосвітньої школи №12 — Нур, яка родом із Палестини. Вона поділилася з учасниками заходу теплими спогадами про свою батьківщину, розповіла про народні звичаї, кулінарні традиції, родинні цінності та надзвичайно важливу для культури країни традицію носити хіджаб — як символ скромності, духовності та національної ідентичності.

 Особливу увагу Нур приділила:

історії виникнення традиції носити хіджаб;

різноманіттю стилів його носіння у різних регіонах;

сучасному сприйняттю цього атрибуту молоддю;

традиційному вбранню жінок на свята.

 Присутні мали змогу побачити:

кольорові фото краєвидів Палестини;

традиційний палестинський одяг;

зразки національної вишивки — татріз, яка включена до списку матеріальної спадщини ЮНЕСКО.

 Також, бажаючі змогли приміряти хіджаб, який Нур люб’язно принесла і розповіла як правильно його одягати.

Продовження подорожі

Подорож не обмежилась лише Палестиною. У віртуальному форматі учасники «відвідали»:

Індію — дізналися про традиції святкування Дівалі, ритуал мехенді та значення кольорів у сарі.

 Весільне сарі

Ритуал мехенді

Ритуал мехенді

Японію — захопилися культурою хана-мі, чайною церемонією та естетикою кімоно.

У ханамі немає чітко визначених дат і часу. Більш того, японці вважають, що весна наступає тільки тоді, коли розпускається перша квітка сакури, а в кожному регіоні Японії це відбувається в різний час. Це пов'язано з розташуванням самої країни: Японські острови протягнуті від півночі на південь. На півдні Японії цвітіння сакури починається ще в лютому, а до середині квітня добирається і до півночі. На самому північному острові Японії – Хоккайдо – цвітіння сакури можна застати в середині травня.

Мексику — відкрили для себе яскравий світ Дня мертвих, костюми «катріни» та смак тако.

Фігура Катріни, символу Дня мертвих, Мехіко, 22 жовтня 2023 року. Фото: AP Photo/Ginnette Riquelme

Нігерію — побачили яскраві образи з африканськими візерунками, дізналися про традиції племені йоруба та музику афробіт.

Традиції йоруба – персональний бог та ритуал передбачень

На завершення заходу прозвучали музичні композиції з різних країн світу — мелодії, які передають душу народів.

 Враження учасників

Учасники відзначили, що подорож стала не лише пізнавальною, а й душевною. Вона навчила поважати інші культури, відкривати нове і бути толерантними до різноманіття у світі.

Захід відбувся в межах циклу «Бібліотека — простір культурного діалогу».

З днем вишиванки! 2025

«Куточок подяки: діти пишуть лист мамі». Година українського письма.

  «Серце, написане словами» — година українського письма до Дня матері.

У нашій бібліотеці сьогодні особливий день — тихий, теплий і щирий, як мамина усмішка. Ми створили «Куточок подяки», де діти мали можливість написати листи своїм найріднішим — мамам. Цей захід став не лише вправою з української мови, а й справжнім уроком доброти та вдячності.

Година розпочалась з короткої розмови про те, що означає для кожного слово «мама». Діти ділились своїми думками:

— «Мама — це коли тепло, навіть якщо зима»,

— «Мама — це найкращі обійми»,

— «Мама — це та, що завжди чекає».

Після цього ми пригадали, як правильно писати лист: з чого почати, як висловити свої почуття словами, як завершити звернення тепло й щиро. А далі — магія письма: діти взяли кольорові ручки, папір з візерунками, і в залі запанувала тиша, наповнена думками та емоціями.

Хтось писав про смачні пиріжки, хтось — про казки перед сном. Були й такі, що тихо витирали сльозу — бо лист, написаний від серця, зворушує і самого автора.

Наприкінці ми оздобили наш «Куточок подяки» написаними листами, вклавши кожен у святковий конверт. Дехто вирішив подарувати його мамі вдома, інші — залишили на нашій стіні, щоб інші теж змогли прочитати, як багато в дитячих серцях любові.

Гра онлайн "Що правда ?"

80 років Перемоги: правда, яку варто пам’ятати

У 2025 році світ відзначає 80-річчя перемоги над нацизмом у Другій світовій війні — війні, яка забрала понад 70 мільйонів життів і змінила хід історії. Для України ця дата — не лише згадка про минуле, а й нагода переосмислити уроки історії та позбутися нав’язаних міфів, зокрема — російських.

Радянський Союз, правонаступником якого себе вважає Росія, десятиліттями формував монопольне бачення війни, називаючи її «Великою Вітчизняною» й зводячи всю боротьбу з нацизмом до подвигу радянського народу. Але ця спрощена картина ігнорує:

участь десятків держав антигітлерівської коаліції,

роль українців, які воювали як у складі Червоної армії, так і в арміях інших країн,

трагедії, які приніс на українську землю не тільки нацизм, а й сталінізм.

Українці заплатили надвисоку ціну за цю перемогу: близько 8 мільйонів загиблих, зруйновані міста, депортації, Голодомор до війни й репресії після. Проте в радянській історіографії український внесок завжди залишався тінню на тлі «подвигу великоросів».

Розвінчання російських міфів

Сьогодні, коли Росія знову веде загарбницьку війну, важливо розвінчувати історичні фальсифікації, які вона використовує для виправдання агресії.

Ми створили бібліотечну гру з історії "Що правда ?". 7 травня провели цю гру у приміщенні бібліотеки офлайн, наживо. 

Також був створений варіант цієї гри онлайн.

На фото учні загальноосвітньої школи №12 грають онлайн. 8 травня 2025 року

Бібліотечна гра "Що правда?" у бібліотеці

 

8 травня 2025 року Україна, як і багато країн Європи, вшановує День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Цього року минає 80 років з дня капітуляції нацистської Німеччини, що стало завершенням воєнних дій у Європі в рамках Другої світової війни. Ця дата є символом пам’яті про мільйони загиблих та нагадуванням про важливість боротьби з тоталітаризмом і злом.

У контексті цієї події важливо також розвінчувати російські міфи, які роками використовувались для маніпуляції історією. Ось кілька ключових міфів, які активно просуває Росія, і їхнє спростування.

У рамках загальносистемного дня інформації "Перемога одна — правда різна. Переосмислення 80 років потому", метою якого має бути перехоплення ініціативи та руйнування російських наративів, зокрема щодо "монополії на перемогу", дискредитація в очах світової спільноти сучасної росії через представлення її як фашистської держави наша бібліотека підготувала бібліотечну гру "Що правда" офлайн, тобто фізично у приміщення читального залу бібліотеки.  Для участі у грі до нас 7 травня  завітали учні 8 класу середньої загальноосвітньої школи №12 з учителями: Нечитайло Галиною Альбертівною, Нечитайло Ганною Андріївною (класний керівник ), Мурашко Юлією Миколаївною.

Перед початком гри всі присутні були ознайомлені з літературою, яка є у фонді бібліотеки і переглянули відеоролики по темі.

Бібліотечна гра “Що правда?”

(Це “картки з фейками” й “фактами” на тему Другої світової війни. Відвідувачам пропонується віднести їх до двох коробок: "Фейк"/"Правда")

👿 Міф 1: "СРСР визволив Європу від нацизму"

 👍Факт: СРСР відіграв значну роль у перемозі над нацизмом, однак одночасно з Гітлером у 1939 році він розв’язав війну, напавши на Польщу. Радянський союз був співорганізатором поділу Європи внаслідок пакту Молотова-Ріббентропа.

👿 Міф 2: "СРСР – жертва агресії, яка лише оборонялась"

👍Факт: До 1941 року СРСР активно розширював свою територію, окупувавши Західну Україну, Балтійські держави, Бессарабію, частину Фінляндії. Це була агресивна імперська політика, а не "захист" і нші.

Гра відбувалася у приємній та спокійній атмосфері: діти були активними та вдумливими. старанно пояснювали свої думки.

Бібліотекарі після заходу почули багато слів вдячності від учнів та вчителів.

Бібліотечна гра "Що правда ?"

 

«У шахах немає віку — є розум». Заняття гуртка "Казкові шахи"

 У  Бібліотеці, що стоїть на розі вулиць Новопольової та Шепелєва, щонеділі збираються особливі відвідувачі — юні шахові ентузіасти. У дитячому залі, серед книжкових полиць і яскравих малюнків на стінах, щотижня проходить заняття гуртка з шахів. Його веде пан Іван — добрий, але суворий наставник з досвідом участі в міських турнірах і безмежною любов’ю до цієї стародавньої гри.

На першому занятті гуртка всі діти були трішки сором’язливі. Хтось прийшов за порадою батьків, хтось — із власного інтересу, а хтось — просто з цікавості. Проте пан Іван швидко знайшов підхід до кожного. Він розповів, що шахи — це не просто гра, а цілий світ, у якому потрібно мислити, передбачати і навіть трошки фантазувати.

У кімнаті панувала незвичайна тиша, коли діти вчилися розрізняти фігури: «Ось це — тура. Вона рухається, як ліфт або трамвай — тільки прямо. А це — кінь. Його хід особливий, як літера “Г”». Діти усміхалися, сміялися, але уважно слухали, намагаючись не пропустити жодної деталі.

Згодом розпочалися перші партії. Дехто хвилювався, дехто хитрував, але з кожним тижнем фігури на дошках оживали, мов герої казки. Михайлик, наймолодший у гуртку, одного разу зробив “шах і мат” своєму старшому товаришу, і вся кімната вибухнула оплесками. Пан Іван лише посміхнувся: «У шахах немає віку — є розум».

Заняття завжди закінчуються короткою історією з шахової історії. Діти дізнаються про Гаррі Каспарова, про легендарну “Безсмертну партію” чи про те, як у Середньовіччі шахи забороняли, бо вважали надто азартною грою.

І хоча надворі шумить місто, а в коридорі бібліотеки чути дитячий сміх і шурхіт сторінок, у цій невеликій кімнаті під стелажами з енциклопедіями і казками народжується справжня любов — до гри, яка вчить думати.