"Вода, вода - живильна рідина". Інтелектуальна гра

 

"Всесвітній день Землі". Вікторина

 

20 березня – Всесвітній день Землі! 

Свято запроваджене з ініціативи Організації Об’єднаних Націй. Цю дату обрали не випадково: 20 березня знане як день весняного рівнодення – символ пробудження природи та початку нового кола її розвитку. Офіційна тема 2023 р. – «Інвестуйте в нашу планету».

  Насправді у календарі міжнародних свят існує два дні Землі – 20 березня і 22 квітня. Перший має миротворчу та гуманістичну спрямованість, другий – екологічну. Свята покликані сприяти популяризації піклування про навколишнє середовище задля того, аби якнайдовше зберегти екосистему планети у задовільному стані. Інакше кажучи, мета свят – привернути увагу громадськості до стану планети, вкотре нагадати людству про те, що зараз, як ніколи раніше, необхідність берегти природу є надзвичайно гострою.

Пропонуємо відповісти на запитання вікторини, а також скористатися літературою по темі:

"ЩАСТЯ". Виставка-роздум

Щастя – це море, щастя – це ліс.

Це та стежина, що йде вгору,

Щастя – це гомін прилетіли птахів!

Але головне на світі – це дитячий сміх,

Це та посмішка, що зігріває всіх.

Щастя – руки мами і батька плече,

Щастя, воно поруч, у кожного своє.

💓💙💛💙💛💙💛

20 березня, відзначають Міжнародний день щастя. Цього дня бажають своїм близьким всього найкращого та бути щасливим.

Ця війна виснажує дітей і людей емоційно. 

Для позитивного настрою у День щастя ми створили книжкову виставку для дітей і запрошуємо до роздумів та мрій...

"Подолання расової дискримінації". Виставка - інтерактив

Для врегулювання конфліктних ситуацій, пов’язаних з проблемами дискримінації, можна прочитати літературу, яка наявна у фонді бібліотеки, або звернутися до психолога

В Україні під час військової агресії росії ця тема актуальна, адже країна агресор проявляє всі види і типи дискримінації

Дискримінацією вважається поведінка, що обмежує права і свободу особистості.

Дискримінація може виявлятися в різних сферах діяльності суспільства. Найбільша поширеність зустрічається - в сімейному житті, політиці і на робочому місці. Для кожного виду дискримінації можуть бути індивідуальні причини.

Можна виділити деякі ознаки дискримінації:

упереджене ставлення;

наявність образ, 

хамської поведінки, 

приниження і насильства;

необґрунтована відмова в прийомі на роботу, в навчанні і розвитку професійних навичок;

неповагу чужої думки, релігійних, політичних, моральних поглядів;

перебільшення власних досягнень перед оточуючими, приниження чужих достоїнств.

Види дискримінації можуть бути наступними:

Неофіційна або законодавчо обґрунтована;
Пряма або непряма;
По виду діяльності та сфері прояви: на роботі, в сім'ї, в політичному житті;
За ознаками тієї соціальної групи, до якої вона може бути застосована.

 

Типи дискримінації:

Расова дискримінація

Подібне явище зачіпає багато соціальні групи населення та має чималу історію. Ще з часів великих географічних відкриттів країни колонії і особи іншої раси були обмежені в свободу і права. Що таке расова дискримінація — це повне обмеження або ущемлення людей через расових відмінностей і відмінностей в кольорі шкіри. Расові протиріччя можуть призводити до гострих конфліктів. Активісти в боротьбі з дискримінацією в ознакою пропонують домагатися рівноправності людей незалежно від їх кольору шкіри.

 Аналогічне умова поширюється на всі сфери життя суспільства:

• охорону здоров’я;
• отримання освіти;
• доступність робочих місць;
• політична свобода і можливість голосування. 

---

Статева дискримінація

Статева дискримінація — упередження чи дискримінація людей через їхню стать або ґендер. Переважно поширений вид обмеження прав — дискримінація за статевою ознакою, причому вона може зачіпати в рівній мірі і чоловіків, і жінок. Гендерна дискримінація може проявлятися в наступних питаннях:

• отримання освіти;
• працевлаштування, розвиток кар’єри та диференціація оплати праці;
• участь у виборах і вирішенні політичних або соціальних питань;
• рішення сімейних проблем, виховання дітей;
• домагання, насильство, застосування фізичної сили. Обмежуючи дії будь-якого статі важливо пам’ятати, що не завжди це може бути правомірним. При подібних міркуваннях потрібно відштовхуватися від того, що є заняття, які краще виходять у чоловіків або у жінок. Існують обмеження, пов’язані з умовами праці, фізичною силою і репродуктивною функцією.

---

Мовна дискримінація

Мовна дискримінація — це порушення цивільних або економічних прав особистості або етнічної групи через незнання або погане знання мови чисельно або соціально домінуючого на даній території етносу, обмеження мовних прав, а також несправедливість або упередженість по відношенню до людини або етнічної групи за мовною ознакою .

Мовна дискримінація виражається в обмеженні свободи груп населення, які представлені в малій кількості або мають свої особливості мови, культури і традицій. Для вирішення цієї проблеми важливо в межах однієї держави зрівняти всі нації в правах, забезпечити їх безпеку і розробити систему покарання за порушення принципів цілісності країни і образу окремих народностей.

Релігійна дискримінація

Релігійна дискримінація - обмеження людей в правах за ознакою їх релігійної приналежності. В ряді країн, де представлені декілька релігійних общин, дискримінація зазвичай супроводжується релігійною стратифікацією, коли на соціальній драбині общини мають більш високий чи більш низький статус по відношенню одна до одної.

Найчастіше дискримінація за релігійною ознакою може дуже сильно образити почуття віруючих і завдати шкоди психіці. Вона полягає в неповазі, образі, обмеження можливостей проходження церковним традиціям. Таке обмеження прав в деяких випадках призводить навіть до збройних конфліктів.

Щоб уникнути подібних ситуацій людям важливо бути терпимими один до одного, поважати інтереси кожної людини, навіть у разі не поділу їх. Іноді корисним може бути втручання держави, введення кримінальної відповідальності і зміни в законодавстві країни на користь певної релігійної спрямованості.

Політична дискримінація

Політична дискримінація — свідоме обмеження свободи політичної діяльності учасників політичного процесу; часткове чи повне, тимчасове чи постійне позбавлення тих чи інших учасників політичного життя їх конституційних та інших прав і свобод. Дискримінація політична найчастіше здійснюється за ознаками раси, статі, релігії, національності, політичних поглядів шляхом прийняття спеціального законодавства або фактичного здійснення дискримінації у повсякденному житті, скажімо, насадженням расистської ідеології тощо. Різновиди політичної дискримінації: позбавлення громадянських, виборчих прав, свободи слова, друку, зборів, союзів тощо. Існує багато форм політичної дискримінації.

Вікова дискримінація

Вікові обмеження часто можуть стати причиною розбіжностей. Так, дискримінація за віком проявляється у відмові співпраці з людьми, не підходять за віком, і може спостерігатися в таких ситуаціях:

• при прийомі на роботу або зміні посади;
• в разі необхідності соціального забезпечення та отримання пільг;
• при відборі в спортивну команду;
• при обмеженні віку для вступу в шлюб і народження дітей.

Рівноправність всіх вікових категорій громадян не повинно обмежуватися:

• роботодавцями;
• політичними діячами;
• соціальними забобонами;
• стереотипами.

---

Дискримінація інвалідів

Багато хто задається питанням, що таке дискримінація інвалідів, і невже вона існує? Відповідь на це питання буде позитивним. Вже згадана соціальна дискримінація може проявлятися в такий спосіб:

• відсутність «доступного середовища» — проходу або проїзду в громадських місцях для людей з обмеженими можливостями;
• необґрунтована відмова в прийомі на роботу;
• образливе ставлення;
• недопущення до участі в соціальній чи політичній життя;
• обмеження прав і свобод в отриманні соціальних пільг.

Прояви такої поведінки важливо виносити на загальний огляд, тому як будь-яка людина, незалежно від його стану здоров’я і певного діагнозу, має свою вагу в суспільстві. Ні в якому разі не можна обмежувати права громадян лише тому, що вони «люди з обмеженими можливостями».

 

---

Дискримінація дітей

Поняття дискримінація поширюється і на дітей, причому причини такого ставлення можуть бути такими ж, як і у дорослих:

• мова;
• національність і раса;
• зовнішній вигляд;
• можливість навчання та розвитку;
• наявність захворювань.

---

Матеріал використано:

https://pdpu.edu.ua/struktura/zahalnouniversytetski-viddily-ta-sluzhby/psykholohichna-sluzhba/rekomendatsii-psykholohichnoi-sluzhby/3905-diskriminatsiya-odna-z-gostrikh-svitovikh-problem 

 

"Цариця поезії в Україні - Ліна Костенко". Книжкова виставка

19 березня 2023 року Ліна Василівна Костенко відзначає свій 93-й день народження. Геніальна українська улюблениця, поетеса-шістдесятниця, лауреатка Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), Премії Петрарки (1994), нагороджена медаллю Святого Володимира, Почесною відзнакою Президента України (2000). У 2000 р. стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Олени Теліги і нагороджена Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року. 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним із лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році. Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.

 І все на світі треба пережити

І все на світі треба пережити,

І кожен фініш – це, по суті, старт,

І наперед не треба ворожити,

І за минулим плакати не варт.

Тож веселімось, людоньки, на людях,

Хай меле млин свою одвічну дерть.

Застряло серце, мов осколок в грудях,

Нічого, все це вилікує смерть.

Хай буде все небачене побачено,

Хай буде все пробачене пробачено,

Хай буде вік прожито, як належить,

На жаль, від нас нічого не залежить…

А треба жити. Якось треба жити.

Це зветься досвід, витримка і гарт.

І наперед не треба ворожити,

І за минулим плакати не варт.

Отак як є. А може бути й гірше,

А може бути зовсім, зовсім зле.

А поки розум од біди не згірк ще, –

Не будь рабом і смійся як Рабле!

Тож веселімось, людоньки, на людях,

Хай меле млин свою одвічну дерть.

Застряло серце, мов осколок в грудях,

Нічого, все це вилікує смерть.

Хай буде все небачене побачено,

Хай буде все пробачене пробачено.

Єдине, що від нас іще залежить, –

Принаймні вік прожити як належить.

І жах, і кров, і смерть, і відчай

І жах, і кров, і смерть, і відчай,

І клекіт хижої орди,

Маленький сірий чоловічок

Накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,

Лох-Несс холодної Неви.

Куди ж ви дивитесь, народи?!

Сьогодні ми,а завтра – ви

 Яка різниця – хто куди пішов

Яка різниця – хто куди пішов?

Хто що сказав, і рима вже готова.

Поезія – це свято, як любов.

О, то не є розмовка побутова!

І то не є дзвінкий асортимент

Метафор, слів, на користь чи в догоду.

А що, не знаю. Я лиш інструмент,

В якому плачуть сни мого народу.

"День українського добровольця". Інформаційне повідомлення

 День українського добровольця — свято на честь українських добровольців, що відзначається в Україні 14 березня. В цей день 2014 року перші 500 бійців-добровольців Самооборони Майдану прибули на полігон Нові Петрівці для формування першого добровольчого батальйону, з якого згодом був сформований 1 БОП НГУ ім. Кульчицького

Офіційно свято на честь українських добровольців було установлено 17 січня 2017 року "Верховною Радою України з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України".

День українського добровольця

Я дивлюсь на світлини бійців,

Щирі посмішки, втомлені очі,

Сиві скроні та безліч рубців…

А мій розум сприйняти не хоче:

Це не сон, не синдром маячні,

Ця війна не в далекій країні,

Не в Іраку чи десь там в Чечні,

А в вишневій моїй Україні.

Саме тут всі її вояки

Схід країни від зла захищали,

Бились на смерть мої земляки,

Кров’ю землю святу поливали.

Щоб країна ввійшла в майбуття

Вільна, сильна, без чвар та війни.

Віддали найцінніше – життя,

України найкращі сини!

За даними Українського інституту національної пам'яті, у боях 2014–2015 років російсько-української війни на сході України брали участь майже 40 добровольчих батальйонів. Більшість із них згодом перетворилася на військові частини силових структур.

"Енциклопедія для небайдужих". Презентація книги Сергія Соколова "Історія в моментах. Україна/ московія"

Сергій Соколов , волонтер, автор-упорядник "Я - патріот України, люблю я свою країну і до вподоби мені дух свободи, що витає тут, на перехресті цивілізацій, віками і тисячоріччями"

 Шановний читачу, перед вами незвична книга, матеріал якої спрямований на те, щоб після його прочитання та опрацювання джерел, поданих у кінці книги, ви змогли сміливо й повноцінно відповісти собі та іншим людям на такі запитання:

Що для тебе Україна?

Хто ми — українці?

Звідки ми походимо?

Що ми знаємо про свою історію та ідентичність?

Хто такі малороси?

Що таке українська національна ідея?

Ці та інші запитання стоять нині як виклик перед нашим суспільством. Тож давайте з вами до глибини розглянемо їх.

Ще раніше, в 2014, я поставив собі питання: «Навіщо росії Крим?». Тим паче знаючи їх із середини, знаючи, що у них дуже багато соціальних і побутових проблем по всій їхній території. Почав ретельніше вивчати їх

сутність, став шукати відповіді в їхній історії. І знайшов їх саме там. Особливо допомогли тут свідчення самих російських істориків і дослідників історії та самобутності (на відміну від ТВ пропаганди), а також подорожні щоденники француза Астольфа де Кюстіна, який в середині XIX століття здійснив подорож до країни моксель. Свідчення останнього для нас є вкрай важливими, особливо при дослідженні природи московитів: від вищого стану до нижчого, від лицемірності і постійного бажання вкрасти чуже до рабського стану всіх верств («росія – це в’язниця, ключі від якої тримає лише імператор») і поклонінні «залізній руці», від комплексів неповноцінності до невдалого копіювання чужих стилів життя у себе в побуті і соціумі і нездатності створити свою ідентичність. Разом з тим я зростав як педагог. Так, з 2019 року я проводив історично-

просвітницькі лекції, відвідуючи навчальні заклади Києва та області: розповідав про Україну і великий пласт історичних подій, що тут відбувалися протягом тисячоліть; ділився корисною інформацією про ненаситного сусіда, з яким нас розділяє не тільки довжелезний державний кордон, а і така сама величезна ментальна прірва; а також про ризики московської агресії – рабство не терпить свободи поруч. Згодом влаштувався до навчального закладу міста Києва в якості викладача 

Читачам бібліотеки сподобалася книга. Від  автора користувачі бібліотеки отримали книгу з автографом . Була атмосфера невимушеного спілкування, люди були зацікавлені і ставили багато запитань.

"Ще не вмерла Україна: історія створення Гімну України". Книжково-звукова виставка

   ДЕРЖАВНИЙ ГІМН УКРАЇНИ

      (слова Павла Чубинського

      музика Михайла Вербицького)

 

Ще не вмерла України ні слава, ні воля.

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,

В ріднім краю панувати не дамо нікому;

Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,

Ще у нашій Україні доленька наспіє.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

А завзяття, праця щира свого ще докаже,

Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,

За Карпати відоб'ється, згомонить степами,

України слава стане поміж народами.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Державний гімн — один із основних елементів національної символіки, він визначає ідентичність країни та самоідентифікацію народу.

Зараз «Ще не вмерла Україна» відгукується в серці кожного українця та українки, нагадує нам, з ким та за що треба боротися.

 Першочергово «Ще не вмерла Україна» — це вірш, який у 1862 році написав Павло Чубинський. 

Майбутній поет і вчений народився у небагатій дворянській родині в 1839 році. Під час студентства приєднався до редакції журналу «Основа» — першого суспільного-політичного та літературо-мистецького українського видання в Російській імперії.

Павло Чубинський також був членом об’єднання інтелігентів «Стара громада», яка займалася культурною та просвітницькою діяльністю. Вважається, що саме тут зародилася ідея створити вірш, який надихав би українців на боротьбу за свободу.

Перша публікації «Ще не вмерла Україна» датована 1863 роком у журналі «Мета» на Галичині. Він привернув увагу священника та композитора Михайла Вербицького і той поклав його на музику. Спочатку — для цитри (струнний щипковий інструмент), згодом з’явилася версія для хору.

Вірш з нотами опублікували в 1865 році, тоді ж його вперше виконали як музичний твір. Це сталося 10 березня на концерті в Перемишлі, присвяченому творчості Тараса Шевченка.

Символічно, що автори гімну знаменували собою єдність українських земель: Павло Чубинський народився у Наддніпрянській Україні, де вірш отримав перше поширення. Михайло Вербицький з Галичини перетворив його на пісню, яку за національний гімн визнавали Леся Українка, Іван Франко та українські громади в різних частинах світу.

«Ще не вмерла Україна» використовувалася як гімн державних утворень на території України, зокрема в УНР (1917 р.) та ​​ЗУНР (1918 р.). Як офіційний гімн пісня була затверджена в Карпатській Україні, що існувала в 1938–1939 роках. 

"Тюльпан означає освідчення в коханні". Літературна рекомендація

7 березня - День тюльпана


Розцвіли тюльпани на вікні,
Красота із поглядом чарівним
І вони всміхаються весні,
У вікні неначе диво-дивне.

 

Тюльпани вважають весняними квітами, які приносять ніжність і радість. Загальноприйнято, що назва "тюльпан" походить від перського слова "тюрбан". Цю назву квітці дано за схожість її бутонів зі східним головним убором, що нагадував чалму.

Перші письмові згадки про тюльпан належать до XI-XII століть. Малюнок тюльпана знайдено в рукописному біблійному тексті тієї пори. Першою країною, де тюльпани впровадили в культуру, найімовірніше, була Персія. Тепер важко встановити, які види з'явилися предками перших рослин, але, можливо, це були дикорослі тюльпани Геснера і Шренка, які й зараз поширені в Малій і Середній Азії.

З Персії тюльпан потрапив до Туреччини, де його дуже полюбили султани. Вони влаштовували у своїх садах килими з цих квітів. Слідом за монархами, від Сулеймана I Пишного (1494-1566), тюльпанами захопилися знатні вельможі. До періоду правління султана Ахмеда III (1703-1730) тюльпани посіли перше місце за кількістю вирощуваних квітів, і пізніше цей час було названо "Часом тюльпанів". У Туреччині ці квіти називали "лале". Тоді було відомо вже понад 300 сортів. Почалася перша в історії квітки тюльпаноманія. Довелося запроваджувати дуже суворі закони про посадки та продаж квітів. Тюльпан заборонили вивозити і вирощувати за стінами Константинополя. Це визнавали злочином, який карали вигнанням із країни. Стали навіть говорити, що квітка цінується вище за людське життя.

Що читати:

  

У бібліотечному фонді можна знайти літературу про сорти та технологію вирощування тюльпанів, також прочитати легенди, які пов'язані з цією квіткою

"День теплої ковдри". Інформаційно -літературне повідомлення

7 березня у Свті відзначають - день теплої ковдри.

Ковдра вважається особливо важливим атрибутом для кожного з нас. Адже завжди приємно і комфортно полежати під теплою ковдрою. Історія її виникнення бере свій початок з давніх часів. Нині можна зустріти ковдри з тканинами різних видів і наповнювачів. Ковдра в домі - незамінна річ. ЇЇ можна купити, зв'язати, пошити.

В прохолодну погоду можна загорнутися в тепленьку ковдру і прочитати дітям або разом з дітьми казочку про ковдру.

 

Цар і розумний кравець

Вірменська народна казка

Переклад українською – Валерія Воробйова

Ілюстрації – С.Аристаркєсова

Жив колись цар, жадібний і жорстокий.

От якось наказав він покликати до палацу всіх кравців, ткачів, вишивальників і сказав їм:

– Слухайте, майстри! Що зігріває нас у холодні зимові ночі? Ковдра. Що вкриває нас від спеки? Ковдра. Коротше кажучи: людина без ковдри – наче кінь без сідла.

Так от: хто пошиє ковдру, щоб була точнісінько впору на мене, той отримає у нагороду руку моєї доньки, царівни Рачії Вогнеокої та ще й півцарства на додачу. Але той, хто принесе занадто довгу чи занадто коротку ковдру, стане моїм рабом. Тож знайте, слово мої царське – дорожче за золото й міцніше за алмаз.

Ткачі, кравці й вишивальники взялися до роботи. Одні з них стьобали ковдри на ваті й на пуху, м'які та теплі, як шерсть гірської кози.

Другі ткали ковдри з блискучих шовкових ниток, легкі, немов хмарки.

Треті, розтягнувши на п'яльцях оксамит, вишивали по ньому золотом і сріблом найтонші візерунки.

Вони прикрашали ковдри яскравими китицями, обшивали хутром і підбивали парчею.

Але жоден з них не міг догодити царю.

Якщо йому приносили коротку ковдру, він навмисне накривався нею не вздовж, а впоперек і бурчав:

– Дивись, твоя куца ковдра не покриває навіть моїх ніг!

Якщо ж ковдра була довгою, він згортався клубочком і кричав на весь палац:

– Дурню, ти пошив ковдру на велетня. Хіба не бачиш, що я тону в ній!

І ніхто не насмілювався заперечити царю.

Тисячі нещасних, проклинаючи долю, ставали рабами жадібного царя.

Закуті у ланцюги, вони працювали день і ніч у глибині гірських печер, не бачачи сонця і не знаючи відпочинку.

Чутки про злодіяння царя дійшли й до одного кравця. Цей кравець був старий, бідний і кульгавий. Він ходив спираючись на палицю і ніколи не думав про царівну Рачію Вогнеоку.

Але у старого кравця було добре серце. Він сказав своїй дружині:

– Присягаюся папахою, або я помру, або визволю цих нещасних. Хай буде, що буде!

З клаптиків ситцю він пошив царю ковдру точнісінько таку, щоб була по ньому; потім узяв на дорогу жменю сухого сиру та й пішов до палацу, спираючись на свою сукувату палицю.

Царський палац стояв у горах, там, де гуляють хмари і виблискує вічний сніг на вершинах, оточений зубчастим муром, укріплений бійницями і прикрашений зображеннями кам'яного вішапи – дракона, що роззявив свою страшну пащу.

Кравець сміливо підійшов до окутих залізом воріт і попросив доповісти про себе цареві.

Царські слуги подивилися на клаптикову ковдру і почали сміятися з кравця:

– На що ти сподіваєшся, кульгавий дурню! Цар і дивитися не стане на твоє лахміття!

– Я сподіваюся на вірного помічника, з яким багато років не розлучаюся, – відповів, посміхаючись, кравець.

Слуги не зрозуміли його слів, але, пам'ятаючи суворий наказ, повели кравця до покоїв царя.

Цар поглянув на кравця і скривився, адже кравець був старий, худий і кульгавий. Від такого раба не можна було чекати великого прибутку.

Але він не захотів при слугах порушити свого царського слова і сказав:

– Ти бач! Хвалився віслюк конем стати, але вуха завадили? Найбільш досвідчені майстри не зуміли пошити ковдри на мій зріст, а цей жебрак-халамидник сподівається догодити мені?

– Якби не було віслюка, довелося б коню возити на собі хмиз, – відповів кравець. – Примір мою ковдру, царю, і нехай я позбудуся моєї папахи, якщо вона не буде тобі впору.

– Гаразд, накрийте мене цією ганчіркою, яку цей дурень наважується називати ковдрою, – наказав цар.

Царські слуги накинули на царя ковдру, і вона вкрила його з голови до ніг.

Але цар в одну мить перевернув ковдру поперек, і всі побачили, що царські ноги у червоних оксамитових черевиках стирчать назовні.

– Одягніть на цього божевільного собачий нашийник і посадіть його на ланцюг посеред двору! – наказав цар. – Нехай він ночами лякає гавкотом кажанів.

Почувши слова царя, слуги почали сміятися з бідного кравця.

– Розумна людина сміється останньою, – сказав майстер і вдарив царя по ногах своєю сукуватою палицею.

Цар заволав, як буйвіл, і сховав ноги під ковдру, а слуги аж завмерли з відкритими ротами, уражені зухвалістю кравця.

– Негайно покарайте цього нахабу! – крикнув цар.

– Царю, – зупинив його кравець, – але ж ковдра тобі впору, а я чув, що твоє царське слово дорожче за золото й міцніше за алмаз.

Крик гніву застряг у царя в горлі; він згадав стару приказку: "Хто обдурив сьогодні, – тому не повірять завтра". Тремтячи від безсилої люті, цар відповів:

– Ти маєш рацію, кравче. Моє слово дорожче за золото й міцніше за алмаз. Я віддам тобі півцарства і царівну Рачію, але тільки в тому випадку, якщо ти присягнешся мовчати про те, що вдарив царя.

– Царю! – відповів кравець. – Мені не треба царства, і я не гідний навіть дивитися на Рачію Вогнеоку. Випусти з гірських печер нещасних рабів, і я піду, низько вклоняючись тобі.

Потрапивши до пастки, лисиця сама собі відгризає лапу. Разом із кравцем довелося царю відпустити всіх рабів, та ще й побажати їм добра на дорогу.