14 травня 2025 року в нашій
Бібліотеці сімейного читання імені О. Гончара (вул. М. Шепелєва, 13)
відбулася подія, яка не залишила байдужим жодного серця. Це був діалог
поколінь, скріплений болем втрати та незламною вірою в Україну.
Почесними гостями, які завітали, були дві особливі жінки,
мами-патріотки, чиї сини віддали найдорожче за нашу свободу: пані Галина Куцмай
і пані Олександра Сагун.
Дивлячись в їхні очі, ми бачили не лише сум, а й неймовірну силу
духу. Вони — живий приклад того, як можна нести пам'ять про Героїв через роки,
перетворюючи власний біль на світло для інших.
Програма заходу: очима і серцем.
Програма зустрічі була насиченою та емоційною:
Переглянули пам'ятні фільми: кадри на екрані оживили історії
воїнів. Кожен сюжет — це окрема доля, мрії, які були перервані війною, та
подвиги, що стали частиною нашої історії. Це були фільми «В’ячеслав Куцмай» і
«Сагун Богдан Андрійович».
Жива історія: мами ділилися спогадами про дитинство своїх синів,
їхні захоплення та те, якими вони були за межами фронтових окопів.
«Материнська пам’ять — це найміцніший щит для імені воїна. Поки ми
пам’ятаємо — вони живуть серед нас».
Присутні розпитували матерів про їхніх синів-Героїв.
Відбувся обмін подарунками.
Наші гості, наші «Незламні Матері», подарували до музейної кімнати «Світлиця
Олеся Гончара — простір пам’яті» для
експозиції «Нескорені: про що говорить пам’ять» розмальовані гільзи,
український патріотичний прапор з котиками, книгу «Пам’ять в обличчях».
Вчительський колектив СШ №12 для нашої експозиції подарував
військовий костюм загиблого випускника школи Олега Афанаса, який також був
користувачем нашої бібліотеки, та дві книги у фонд бібліотеки: Карі Ольга
«Життя посеред життя», Ієн Мак’юен «Свій серед машин».
Бібліотечний колектив, своєю чергою, подарував пані Олександрі
Сагун сплетені браслетики і ляльку-мотанку для представництва у поїздці за
кордон.
Учні і вчителі Незламним
матерям вручили квіти.
Чому це важливо?
Це була емоційно не зовсім проста зустріч, важка і водночас світла. Тяжка після масованої атаки ворога і безсонної ночі. Учні слухали, затамувавши подих, деякі плакали. Ця зустріч стала справжнім іспитом на людяність. Присутні вчилися розуміти ціну кожного мирного ранку та усвідомлювати, що за кожним прапором на площі стоїть Мати, яка чекає... і яка продовжує боротися за пам'ять про свою дитину.
Дякуємо пані Галині та пані
Олександрі за вашу мудрість та відкриті серця. Ви нагадали нам, що бути українцем — це велика відповідальність
і велика честь.
Низький уклін матерям Героїв. Слава Україні!
