"Не пишіть так, пане Стефанику, бо...". Книжкова виставка

14 травня - 150 років від дня народження Василя Стефаника (1871-1936), письменника-новеліста, громадсько-політичного діяча

Стефаник Василь Семенович - видатний український новеліст початку XX ст., ім'я якого відразу стало відомим за межами України. Його новели перекладалися білоруською, польською, болгарською, чеською, словацькою, німецькою, англійською та іншими мовами. Письменник захоплював сучасників своєю тонкою спостережливістю, прекрасним знанням життя села, народної мови, сповненим болю і туги ліризмом, граничним лаконізмом, соціальною та психологічною наповненістю образів.

 Про творчість Василя Стефаника :

  «Між слова Ваші там... тиснулись великі сльози, мов перли. Страшно сильно пишете Ви... Гірка, пориваюча, закривавлена поезія Ваша..., котру не можна забути... Плакала-м, тай вже» (О. Кобилянська). 

«Як коротко, сильно і страшно пише ця людина» (Максим Горький).

 «Камінний хрест» — єдиний відгук Стефаникового серця на трагічні для українського на­роду події... Але який?..» (Н. Горик).

 «...Він уміє найпростішими засобами справити якнайбільше враження» (Леся Українка).

Василь Стефаник 

(1871-1936)   

   

    Василь Семенович Стефаник народився 14 травня І871 р. в с. Русів Снятинського повіту на Станіславщині (нині — Івано-Франківщина) у сім’ї заможного селянина. Після навчання в школах у с. Русові та м. Снятині він 1883 р. вступив до польської гімназії у м. Коломиї. Тут зав’язалася дружба В. Стефаника з Л. Мартовичем. За українську громадсько-політичну діяльність їх обох у 1890 р. виключили з гімназії. В. Стефаник переїхав до Дрогобича і вступив до місцевої гімназії, яку закінчив 1892 р. Того ж року він вступив на медичний факультет Краківського університету, де вчився до 1900 р. У вересні 1903 р. В. Стефаник відвідав Наддніпрянську Україну: був присутнім на відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві й зустрічався з Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинсь­ким та ін. З 1903 р. В. Стефаник постійно жив у селі: до 1909 р. — у Стецеві, а потім до кінця жит­тя— у Русові. 1907 року письменник став заступником депутата австрійського парламенту В. Охрімовича. Після того як 1908 року В. Охрімович зрікся мандату, В. Стефаникові довелося виконувати обо­в’язки депутата аж до розпаду Австро-Угорської імперії 1918 р. У період визвольних змагань В. Стефаник брав участь у роботі Української національної ради Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), у складі делегації ЗУНР відвідав Київ під час проголошення соборності українських земель 22 січня 1919 р. Перебуваючи в тій частині України, що була під владою Польщі, В. Стефаник активно цікавився подіями в УРСР, відсилав до радянсь­ких журналів («Вапліте», «Червоний шлях», «Плуг») свої нові твори. Відгуком на літературну дискусію 1925-1928 рр. стала новела «Межа» (1926 р.), яка мала при­святу «М. Хвильовому» і була надрукована у «Літературно-науковому віснику», що його редагував Д. Донцов. Помер В. Стефаник 7 грудня 1936 р.   В. Стефаник — один із представників «Покутської трійці» (умовне об’єднання трьох україн­ських письменників: Василя Стефаника, Леся Мартовича та Марка Черемшини). Назва походить від регіону, оскільки усі троє були з Покуття. Завдяки постійній та тісній співпраці молоді пись­менники пройшли так звану Франкову школу та сформувалися під його безпосереднім впливом. Саме І. Франко брав активну участь у становленні та формуванні таланту Стефаника, Мартовича та Черемшини. Літературну діяльність В. Стефаник розпочав поезіями в прозі (1896-1898 рр.). У жовтні 1897 р. на сторінках чернівецького часопису «Праця» була надрукована новела «Виводили з села», пізніше — новели «У корчмі», «Стратився», «Синя книжечка» та «Сама саміська», які одразу зро­били його широковідомим українським письменником. Ці твори ввійшли до першої збірки В. Сте­фаника «Синя книжечка» (1899 р.). Пізніше виходили книги новел «Камінний хрест» (1900 р.), «Дорога» (1901 р.), «Моє слово» (1905 р.), «Земля» (1926 р.). Шанувальники творчості митця нази­вали його, за висловом Марка Черемшини, «поетом мужицької розпуки». Для творчості В. Стефаника характерна експресіоністична (від лат. expression — вираження) манера письма, що передбачає вираження глибини й ірраціональності психології навіть звичайної людини через зовнішню напругу її переживань та емоцій. В. Стефаник прагнув виразити духовне (приховане) через реальне (зовнішнє), звернути увагу на духовну деградацію сучасного йому світу, зрозуміти сенс страждання і смерті людини. Звідси випливає його увага до оригінальних і незвичних епітетів і порівнянь, майстерне використання діалогів, лаконізм та фрагментарність письма.

Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/s/stefanik-vasil/3566-biografiya-vasilya-stefanika-korotko-najgolovnishe Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

ТВОРИ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

Окремі видання

1.                Вибрані твори. - Київ: Держлітвидав, 1958. - 242 с.

2.                Вибране. - Ужгород : Карпати, 1979. - 392 с.

3.                Избранное. - Москва: Худож. лит., 1971. - 223 с.

4.                Камінний хрест. - Київ: Дніпро, 1972. - 251 с.

5.                Камінний хрест : новели. - Харків: Фоліо, 2006. - 255 с. - (Українська класика).

6.                Катруся : вибрані тв. - Київ : Веселка, 1971. - 102 с.

7.                Кленові листки. - Київ: Дніпро, 1978. - 215 с.

8.                Кленові листки : новели / іл. М. С. Туровський. - Київ: Дніпро, 1966. - 279 с.

9.                Моє слово : новели. - Львів: Каменяр, 1971. - 96 с.

10.           Моє слово : новели, оповід., автобіогр. та критич. матер., витяги з листів / упоряд., передм. та приміт. Л. С. Дем'янівська. - 2-е вид., доп. - Київ : Веселка, 2000. - 319 с.

11.           Моє слово : новели, оповід., автобіогр. та критич. матеріали, витяги з листів. - Київ: Веселка, 2002. - 319 с. : іл.

12.           Новеллы. - Москва: Наука, 1983. - 288 с. - (Литературные памятники).

13.           Новели. - Ужгород : Карпати, 1977. - 176 с.

14.           Синя книжечка : новели. - Львів: Каменяр, 1969. - 61 с. - (На добрий вечір).

15.           Твори. - Київ: Дніпро, 1984. - 173 с.

16.           Твори / вступ. ст., упоряд., приміт. Л. Дем'янівської ; іл. М. С. Туровський. - Київ : Молодь, 1972. - 240 с.

17.           Твори : [автобіогр. С. 5-13 ; післямова В. Лесина С. 403-424]. - Київ: Дніпро, 1971. - 430 с.

18.           Твори. - Київ: Дніпро, 1964. - 550 с.

 Публікації у збірниках та періодичних виданнях

19.           Давнина. Вона  -  земля : новели // Ї. - 2004. - № 5 (35). - С. 209-222.

20.           Дорога ; Моє слово ; Сини // Українське слово : хрестоматія укр. л-ри та літ. критики ХХ ст. Кн. 1. - Київ, 1994. - С. 196-204.

21.           Камінний хрест ; Кленові листки ; Гріх ; Марія ; Діточа пригода // Українська мала проза ХХ століття : антологія / упоряд. В. Агеєва. - Київ, 2007. - С. 319-359.

22.           Марія : новела // Дивослово. - 1998. - № 3. - С. 62-64.

23.           Моє слово ; Діточа пригода ; Нитка // Живиця : хрестоматія укр. літ. ХХ ст. Кн. 1. - Київ, 1998. - С. 112-117.

24.           Новина : [новела] // Українська дитяча література : хрестоматія. Ч. 1. - Київ, 1992. - С. 325-327.

25.           Поль Верлен. Осіння пісня : [пер. з фр. В. Стефаника] // Тисячоліття : поет. пер. України-Русі. - Київ, 1995. - С. 365-366

26.           Серце : новела : присвята моїм друзям // Вітчизна. - 1991. - № 5. - С. 2-3.

27.           Сини // Визвольний шлях. Кн. 2. - Лондон, 1992. - С. 158-162.

28.           Сини ; Дорога // Дивосвіт „Веселки" : антол. л-ри для дітей та юнацтва. Т. 1 : Українська література. - Київ, 2004. - С. 447-452.