Літнього дня в бібліотеці зібралися діти на заняття у шаховому гуртку. Надворі стояла спека, а в прохолодній залі, де стояли довгі столи з шахівницями, панувала особлива тиша, переривана лише рухом фігур та тихими переговорами.
Керівник гуртка, почав заняття з короткої розповіді про відомих шахових чемпіонів. Він показав дітям старі світлини та пояснив, що кожна партія — це наче маленька битва, де важлива не сила, а мудрість, терпіння й уважність.
Потім діти сіли парами й розпочали гру. Хтось обережно пересував пішака вперед, хтось сміливо виставляв коня. Богдан довго думав над кожним ходом і так захопився, що й забув про час. А Матвій навпаки робив ходи швидко, але часто потрапляв у пастку суперника. Тренер зупиняв гру, щоб пояснити:
— Шахи — це не лише змагання, а й навчання думати наперед. Умій передбачати, що станеться далі.
Після кількох партій діти зробили перерву й вийшли у хол бібліотеки. Там вони обговорювали, хто переміг, сміялися, ділилися планами на наступні ігри. Також переключилися на гру з настільного футболу, що було весело та азартно.
Наприкінці заняття тренер підсумував:
— У шахах, як і в житті, важливо вчитися не лише вигравати, а й приймати поразки. Кожен хід — це крок до мудрості.
Ми сподіваємось, що діти поверталися додому натхненні, знаючи, що наступного разу вони знову сядуть за дошку й відкриють для себе нові таємниці стародавньої гри.
Немає коментарів:
Дописати коментар