"Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник". Книжково ілюстративний мікс

Сучасним фантастичним виглядом Києво-Печерської Лаври ми можемо завдячувати Іванові Мазепі – гетьману, якому вдячні лаврські монахи регулярно оголошують анафему – бо так заповів перший російський імператор Петро. Всіхсвятська, Онуфріївська церкви (остання пізніше була перетворена в оборонну вежу) та фортечні мури з баштами були зведені на кошти Мазепи. Він же фінансував реконструкції в стилі українського бароко Успенського собору та Троїцької надбрамної церкви. Гетьман стимулював своїх рідних та друзів на будівництво в Лаврі. Так на кошти його племінника білоцерківського та київського полковника Костянтина Мокієвського звели Різдвобогородичну, Воскресенську та Феодосієвську церкви. Ще один соратник Мазепи, полтавський полковник Павло Герцик збудував церкву Воздвиження Чесного та Животворящого Хреста Господня (Хрестовоздвиженську), яка є найзначнішим пам’ятником комплексу Ближніх печер.

Хрестовоздвиженську церкву закінчили будувати і освятили у 1700 році. Як вже згадувалося, полковника поховали у храмі. Пізніше храм став основним місцем поховання митрополитів Київських. Двох із них, після зачислення до лику святих перепоховали у печерах – Філарета (Амфітеатрова) та Володимира (Богоявленського). До речі, у храмі є вхід до Ближніх печер (а раніше їх було три).

Храм є втіленням дерев’яних козацьких церков у цеглі. Гармонія та пластика його екстер’єру здається зовсім не барокова – тут немає ніякого зовнішнього декору – все просто та аскетично, як у дерев’яному храмі. Але всередині церква вражає яскравим декором та розписами.

Києво-Печерська лавра – православний монастир, заснований у 1051 р. монахами Антонієм і Феодосієм поблизу Києва.

В одинадцятому столітті монастир став центром розповсюдження і затвердження християнства в Київській Русі. У дванадцятому столітті монастир отримав статус «лаври» — головного великого монастиря.

Назва лаври «Печерська» походить від слова «печери», бо саме у печерах на її території оселялись перші монахи. Частими відвідувачами печерного монастиря були князь Ізяслав, син Київського князя Ярослава Мудрого та київська знать, яка жертвувала кошти на будівництво наземного храму та келій.

Монахи Києво-Печерської обителі і, насамперед, відлюдники, вирізнялися високою моральністю та подвижництвом.

Декотрі живші в печерах ченці добровільно ставали затворниками. Вхід в їх келію закривався, а їжа і питво подавалися через невеликі віконця. Якщо подана їжа залишалася незайманою протягом декількох днів, то ченці розуміли, що до затворника прийшла смерть. У цьому випадку двері замуровували на три роки. Через три роки перевіряли мощі. Якщо вони залишалися недоторканими тлінням – затворника зараховували до лику святих.

Вимірювання показали, що довжина Ближніх – більше 350 м, Дальніх – близько 500. Катакомби вириті на глибині від 5 до 15 м від поверхні в шарі пористого пісковика. Яка загальна довжина печер Києво-Печерської лаври, не може сказати ніхто. Деякі відомі історики стверджували, що вони тягнуться від Києво-Печерської лаври до Чернігова, а інші вважали, що до Почаївської.

І Ближні та Дальні печери мають по три підземних церкви. До речі, вільний вхід відкритий не в усі з них. Всього в Лаврських печерах міститься 118 мощей і 32 «мироточиві глави», хоча це не всі поховання в печерах. При археологічних розкопках було знайдено декілька масових поховань. Написи на стіні повідомляють, що тут поховані жертви Батиєва погрому Києва в 1240 році.

У період німецької окупації Києва в Лаврі було організовано поліцейську дільницю, де окупаційною владою було вбито близько 500 мирних громадян.

У музеях і фондах, розташованих на території Києво-Печерської лаври, можна побачити рукописи стародрукованих книг, колекцію тканин і вишивок. Особливий інтерес викликає колекція з дорогоцінних металів, стародавні гравюри і твори сучасних художників.

На території Лаври поховано багато видатних осіб: монахи Антоній, Авраамій, Агапій, Еразм та Феодосій Печерські, князі Олелько Володимирович, Скиргайло Ольгердович, митрополит Петро Могила, друкар Беринда Памво, біля трапезної — генеральний суддя українського війська Кочубей Василь і полтавський полковник Іван Іскра. У церкві Спаса на Берестові — засновник Москви Юрій Долгорукий.