У 1920-х Радянський Союз утвердився як тоталітарна держава з комуністичною ідеологією. За нової соціально-економічної структури у такій системі не було місця для українського селянина-власника. Громадянином СРСР став товариш. Без національності, власності, без родинних зв’язків і цінностей. Населення, яке поступово перетворювали на рабів через колективізацію, опиралося таким змінам. Держава пішла до кінця — зламати та викорінити основу опору — українське село. Тоді там забрали всі харчі, аж до готової їжі на столі. А потім перекрили доступ до продовольства і можливість в’їзду та виїзду. Мільйони українців тоді втратили життя через спрямовану проти них політику СРСР. Сьогодні цей злочин кваліфікують як геноцид української нації.
Липень 1932 року — на конференції ЦК КП(б)У у Харкові було визначено затверджені московським центром розміри хлібопостачання з урожаю 1932 р. у розмірі 356 млн пудів.
Від червня до жовтня 1932 р. з колгоспів та одноосібників вдалося
зібрати тільки 136 млн пудів хліба.
Станом на 5 жовтня того ж року з 23 270 колгоспів виконали план тільки 1 403 колгоспи.
З мізерного збору зернових у 1932 р. в Україні вилучили 52%, внаслідок чого виникла криза сільськогосподарського виробництва. "Боротьба за хліб", яку ініціювали В. Молотов та Й. Сталін, перетворилася на війну проти селян.
Жовтневий візит Молотова в Україну виявився "переломним". Він вимагав від партійних організацій активної "боротьби за хліб", а від колгоспників — "виконання своїх першочергових зобов’язань перед пролетарською державою".
9 листопада 1932 року Наркомюст УСРР та Генеральна прокуратура надіслали вказівки місцевим судовим органам, щоб вони забезпечували стягнення хліба із селян.
11 листопада 1932 р. Раднарком УСРР видав інструкцію "Про організацію хлібозаготівлі в одноосібному секторі". Відповідно до цього документа, дозволялося застосовувати репресії, чинити свавілля та знущання над селянами, які не "виконують своїх зобов’язань".
18 листопада 1932 р. ЦК КП(б)У ухвалив постанову "Про заходи з посилення хлібозаготівлі", положення якої виходять за межі політичного рішення.
Партійна постанова зобов’язувала радянські органи влади:
негайно заборонити будь-які витрати всіх натуральних фондів, створених у колгоспах;
повністю припинити видачу будь-яких натуральних авансів у всіх колгоспах, що незадовільно виконують план;
у колгоспах, які не виконували плану хлібозаготівлі влаштовувати публічний обмолот зернових з присадибної ділянки колгоспника, зараховуючи її як видачу на трудодні;
занесення колгоспів на "чорну дошку".
Колгоспи й села, занесені на "чорні дошки", оточувалися загонами міліції та радянських спецслужб. Звідти вивозили усі запаси їжі. Заборонялася торгівля та ввезення будь-яких товарів. Відбулася ізоляція голодних людей. Згодом майже все сільське населення України було приречене на "чорні дошки": колгоспи 82-х районів України відчули на собі їх руйнівний вплив, 22,4 мільйона людей було фізично заблоковано в межах території Голодомору.
20 листопада 1932 р. Раднарком УСРР, виконуючи партійне рішення, ухвалив постанову "Про заходи до посилення хлібозаготівлі". Для завершення хлібозаготівлі почали застосовувати так звані загороджувальні загони навколо українських сіл і на залізницях.Спалах людоїдства в Україні припадає на весну – літо 1933 року. Поїдання людей були зафіксовані в усіх областях УРСР.
Голодомор в Україні став соціально-гуманітарною катастрофою глобального масштабу.
Окрім фізичного вбивства мільйонів людей, було зруйновано традиційний українській устрій життя, повністю було змінено звичний порядок господарювання на селі. На десятки років українські селяни були зведені до становища безправних колгоспників, позбавлених паспортів та пенсій.
Голод став зброєю масового біологічного знищення українців, порушив генетичний фонд народу, призвів до морально-психологічних змін у свідомості українців.Психологічними наслідками Голодомору стали почуття вини та сорому. Люди відчували провину за те, що не змогли врятувати рідних, сором за аморальні вчинки, які чинилися задля виживання. Боялися згадувати жахи, свідками яких стали. Боялися не лише тому, що очікувало покарання. Їм боляче було пригадувати себе інших, тих, якими вони були до 1932-го. Боляче було гадати, якими б вони стали, якби не Голодомор, що назавжди поламав їхні життя, позбавив можливості бути собою.
Книги, які варто прочитати:
Голод 1933. Українці: зб. наук. праць. – Київ: Пріоритети, 2013. – 526 с.
До збірника увійшли дослідження авторитетних вітчизняних і зарубіжних авторів, які впродовж тривалого часу намагаються вивчати одну з найскладніших, найсуперечливіших і найзаплутаніших сторінок досвіду XX століття, неухильно керуючись науковими критеріями, передусім принципами об’єктивності та історизму. Сутність трагедії голоду 1932 – 1933 рр., яка в Україні, інших місцях компактного проживання українців набула особливих масштабів і наслідків, відтворюється через об’єктивне з’ясування широкого комплексу процесів тогочасного життя, зокрема через поєднання в аналізі впливу на них якомога ширшого кола об’єктивних і суб’єктивних чинників.
Самчук Улас. Марія: повість / У. Самчук. – 2-ге вид. – Київ: Знання, 2013. – 176 с.: іл.
Повість Уласа Самчука «Марія» (1933) – це багато конфліктний твір, у якому йдеться про боротьбу добра і зла, сутичку між ідеологіями, між віками усталеним селянським способом життя та колективізацією, що призвела до нечуваної трагедії в Україні, до руїни і загибелі роду.
Бедзик Юрій Дмитрович. Гіпсова лялька: роман / Ю. Д. Бедзик. – Київ: Дніпро, 1989. – 253 с.
Чому чесна людина, сільський вчитель Кондратюк був змушений ховатися від утисків влади, чому тікали в ліс знедолені селяни і чому вже не було нікому рятунку в той лиховісний 33-й рік, читач дізнається з роману українського письменника Юрія Бедзика «Гіпсова лялька», написаного за живими свідченнями й скупими документами чорної пори
Джерела інтернет:
https://tsn.ua/ukrayina/golodomor-v-ukrayini-1932-1933-rokiv-koli-zhivi-zazdrili-mertvim-
1676287.html
https://www.radiosvoboda.org/a/1338792.html
https://uinp.gov.ua/aktualni-temy/golodomor-1932-1933
.jpg)
.jpg)
