У неділю 13 квітня, працював особливий гурток — «Казкові шахи". Це був не звичайний гурток шахів, де сухо й серйозно вивчають дебюти. Тут кожна фігура мала свою історію, а кожна партія перетворювалась на справжню пригоду!
Коли діти сідали за шахову дошку, вона оживала. Король перетворювався на могутнього володаря чарівного королівства, ферзь — на мудру чарівницю, що вміла рухатися в усі боки, захищаючи своє королівство від темних сил. Коні ставали вірними лицарями, а пішаки — простими селянами, які мріяли стати героями.Одного разу в гуртку з’явився хлопчик на ім’я Борис. Він ще ніколи не грав у шахи, але дуже любив казки. Керівник гуртка — пан Іван — одразу помітив його блиск в очах і запросив до гри.
Партія почалася — і ось уже Борис повів свого пішака в бій, уявляючи, як той пробирається через зачарований ліс. Коли він вперше зробив хід конем, почув, ніби у вухах зазвучало іржання й тупіт копит.
З кожним заняттям Борис дізнавався більше не тільки про шахові стратегії, а й про мужність, логіку та дружбу. Бо в казкових шахах найважливішим було не виграти, а розуміти, як кожна фігура допомагає одна одній.
До кінця навчального року він сам став казкарем. Його шахові партії збирали навколо дітей, які завмирали, слухаючи про битви між добром і злом, розказані мовою шахів.
Так у гуртку «Казкові шахи» зростали не просто шахісти, а справжні мрійники, які вірили, що навіть пішаки можуть змінити хід історії.
Немає коментарів:
Дописати коментар